ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4724/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року, суддя першої інстанції Сулімовська М.Б., повний текст складено та підписано 28.04. 2025 року
у справі № 916/4724/24
за позовом: Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл", м. Чорноморськ Одеської області
про стягнення 86 815 грн 09 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У жовтні 2024 року Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ Одеської області звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Оіл», м. Чорноморськ Одеської області, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про відшкодування (компенсацію) земельного податку від 27.03.2024 року №24/10-д/нд у розмірі 86 815 грн 09 коп., з яких: сума основного боргу 72 365 грн 71 коп., 3% річних в сумі 1 099 грн 61 коп., інфляційні втрати в сумі 3 626 грн. 05 коп., пеня в сумі 9 723 грн 72 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано своїх обов'язків за договором про відшкодування (компенсацію) земельного податку від 27.03.2024 №24/10-д/нд, укладеного між сторонами, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістік Оіл», м. Чорноморськ Одеської області повинно компенсувати Порту земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості, що обліковуються на балансі Порту та передані Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Оіл», м. Чорноморськ Одеської області в оренду на підставі відповідного договору від 28.05.2021.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 у справі №916/4724/24 (суддя Сулімовська М.Б.) позовну заяву Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Оіл», м. Чорноморськ Одеської області на користь позивача 3% річних у розмірі 5 грн 21 коп., пеню у розмірі 47 грн 08 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн 45 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що заявлена позивачем сума основного боргу у розмірі 72 365 грн 71 коп. є сумою ПДВ, яку Порт неправомірно додав до суми на компенсацію земельного податку, у зв'язку з чим суд першої інстанції відмовив у частині позовних вимог щодо стягнення вказаної суми.
Оскільки суми щодо відшкодування земельного податку були сплачені відповідачем з простроченням терміну такої сплати, однак, у зв'язку з тим, що розмір нарахованих пені, інфляційних втрат та 3% річних залежить від суми основної заборгованості, місцевий господарський суд здійснив перерахунок відповідних нарахувань та дійшов висновку, що правильними сумами для стягнення будуть наступні: 5 грн 21 коп.-3 % річних, пеня у розмірі 47 грн 08 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року у справі № 916/4724/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також неповним з'ясуванням обставин справи.
Зокрема, скаржник вказує, що:
- обов'язок відповідача щодо оплати виставлених йому рахунків обумовлюється укладеним між сторонами договором про компенсацію земельного податку;
- відповідач не висловлював жодних зауважень щодо включених у рахунки сум ПДВ;
- відповідач висловив незгоду з нарахуванням ПДВ лише під час розгляду справи;
- суд першої інстанції не дослідив це питання належним чином та безпідставно відмовив у стягненні ПДВ, хоча договірні та податкові зобов'язання відповідача підтверджені документально;
- суд не дослідив обов'язковість сплати у даному випадку ПДВ згідно з Податковим кодексом України;
- судом не враховано податкові роз'яснення, які підтверджують законність нарахування ПДВ у розрахунках.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду 09 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року у справі №916/4724/24, справу вирішено розглянути в порядку письмового провадження.
24 червня 2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл", м. Чорноморськ Одеської області надійшов відзив (вх.№2098/25/Д1), в якій останній просить суд апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зокрема, у відзиві відповідач зазначає, що:
правових підстав для нарахування ПДВ на компенсацію земельного податку немає, оскільки компенсація земельного податку не є ні послугою, ні складовою орендної плати. До того ж, законодавець звільнив від обкладання ПДВ операції з відшкодування орендодавцю - бюджетній установі, яким в цій справі є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна;
договором не передбачено порядок внесення змін, коригування актів та рахунків, у випадку, якщо відповідач з ними не погоджується, як і не передбачено права на вмотивовану відмову від підписання актів. Однак відповідач заперечував проти нарахування ПДВ в усному порядку, що підтверджується досудовою поведінкою відповідача та апелянта. Позивач, зокрема, не надав будь-яких доказів здійснення перемовин чи претензійної роботи, однак його позовна заява містила докази на підтвердження нібито протиправності дій відповідача з несплати саме нарахування ПДВ у структурі відшкодування земельного податку.
податкові роз'яснення, на які посилається апелянт, надані у формі податкової консультації, яка не є джерелом права, не може бути застосована до відповідача у спірних правовідносинах і має виключно індивідуальний характер.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року.
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/4724/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 86 815 грн 09 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року у справі №916/4724/24 є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
27.03.2024 між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" (орендар) укладено договір про відшкодування (компенсацію) земельного податку (договір), за умовами п. 1.1. якого орендар бере на себе зобов'язання по відшкодуванню (компенсації) підприємству частини земельного податку, який підприємство сплачує за наступні земельні ділянки:
- частина земельної ділянки з кадастровим номером: 5110800000:03:001:0426, загальною площею - 22751,00 кв.м., на якій знаходяться об'єкти нерухомості - частина офісних приміщень будівель та споруд митно-складського комплексу (інв. №13083), загальною площею 2558,90 кв.м., критий склад в будівлі та споруди митно-складського комплексу (інв.№13083), загальною площею - 3806,40 кв.м., розташовані за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 30, що обліковуються на балансі ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ", передані орендарю в оренду відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 28.05.2021 за обліковим номером Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях: 209840912071 (реєстр. №21/41-д/нд) (далі - договір оренди), в частині площі - 6412,00 кв.м., за яку земельний податок підлягає відшкодуванню орендарем;
- частина земельної ділянки з кадастровим номером: 5110800000:03:001:0238, загальною площею - 6518,00 кв.м., на якій знаходиться об'єкт нерухомості - будівля кам'яного складу, 27-Б, загальною площею - 3452,20 кв.м. (інв. №13107), розташована за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 30-А, що обліковується на балансі ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ", переданий орендарю в оренду відповідно до договору оренди, в частині площі - 3711,00 кв.м., за яку земельний податок підлягає відшкодуванню орендарем.
Відповідно до п. 1.2. договору, загальна площа земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомості, передані орендарю у строкове платне користування відповідно до договору оренди, складає - 10123,00 кв.м. з урахуванням положень пп. 1.1. цього договору. Сума відшкодування земельного податку, сплаченого підприємством по 29.02.2024 (включно), складає - 316476,54 грн., без ПДВ, з урахуванням положень пп. 2.4. цього договору.
Згідно з п.2.1. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі користування об'єктом оренди протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяця оренди), коли період, за який розраховується орендарю відшкодування (компенсація) земельного податку, менше календарного місяця (першого та/або останнього місяця оренди), відшкодування (компенсація) земельного податку розраховується у розмірі, пропорційному дням користування об'єктом оренди за відповідний місяць.
Пунктом 2.2. визначено, що розмір земельного податку визначається згідно діючого законодавства України.
Відповідно до 2.3. договору, відшкодування земельного податку здійснюється щомісячно та коригується відповідно до індексу інфляції за поточний рік, у випадку якщо він впливає на розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Підприємство має право в односторонньому порядку змінювати розмір відшкодування (компенсації) земельного податку відповідно до договору у разі змін нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнту індексації, ставок земельного податку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Згідно з п. 2.4. договору, відшкодування (компенсація) орендарем земельного податку починається з дати підписання Акту приймання - передачі майна відповідно до умов договору оренди, в силу узгодженостей, досягнутих між сторонами, викладених в пп. 4.1. цього договору. Протягом 5-ти календарних днів з дати направлення підприємством рахунку щодо відшкодування (компенсації) земельного податку за відповідну земельну ділянку орендар в повному обсязі проводить оплату компенсації такого земельного податку, а саме: за частину земельної ділянки, зазначеної в пп. 1.1.1. цього договору, за період з 28.05.2021 по 29.02.2024 (включно), розмір якого складає 194904,64 грн, без ПДВ; за частину земельної ділянки, зазначеної в пп. 1.1.2. цього договору, за період з 28.05.2021 по 29.02.2024 (включно), розмір якого складає 121571,90 грн, без ПДВ.
Пунктом 2.6. договору передбачено, що компенсація (відшкодування) земельного податку здійснюється орендарем на підставі наданих підприємством рахунків на відшкодування (компенсацію) земельного податку.
Відповідно до пунктів 2.7. та 2.8. договору, підприємство щомісячно, не пізніше 5 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим, формує Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунок. Сформовані підприємством рахунок та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) направляються електронною поштою на електронну адресу орендаря, що зазначена в цьому договорі. Поточні та остаточні розрахунки компенсації земельного податку за даним договором здійснюються орендарем протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання рахунка. Моментом отримання орендарем виставлених рахунків та актів вважається дата їх направлення підприємством на електронну адресу орендаря, зазначену в цьому договорі.
Згідно п. 2.9. договору, орендар зобов'язаний не пізніше третього робочого дня після отримання інформації (рахунку та акту) на свою електронну адресу направити до підприємства свого представника для отримання оригіналів рахунка на оплату та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), та протягом 5-ти діб після отримання повернути підприємству підписаний та засвідчений власною печаткою належний підприємству екземпляр акту або у той самий строк надати вмотивовану письмову відмову. У разі невиконання орендарем зазначених зобов'язань акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документа, підписаного орендарем.
Прийом-передача оригіналів актів для підпису та рахунків підприємству здійснюється шляхом передачі уповноваженому представнику орендаря під особистий підпис у реєстрі пред'явлених рахунків. Підтвердження повноважень представника є видане орендарем доручення.
Згідно з п. 2.10. договору, у разі неотримання орендарем акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунку відповідно до п. 2.9 цього договору, акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) та рахунок вважаються врученими належним чином з моменту їх направлення підприємством на електронну адресу орендаря, зазначену в цьому договорі.
Пунктом 2.13. договору визначено, що ПДВ нараховується згідно чинного законодавства України.
Розділом 3 договору передбачені права та обов'язки сторін.
Зокрема, п. 3.4.3. договору передбачено, що за порушення строків оплати орендарем підприємство має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, сукупний індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до п. 4.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та, на підставі ст. 631 Цивільного кодексу України, регламентує положення цього договору до відносин між сторонами, що виникли з 28.05.2021, а саме, з дати підписання акту приймання-передачі майна за договором оренди відповідно до ст.796 та ст.797 Цивільного кодексу України, та діє протягом строку дії договору оренди до моменту повернення орендованого майна.
Згідно з п. 5.1., сторони договору несуть відповідальність відповідно до норм чинного законодавства України та відповідно пп. 3.4.3. цього договору.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
Для здійснення оплати суми компенсації земельного податку позивачем були виставлені відповідачу рахунки:
- №Пр/999 від 31.03.2024 на загальну суму 390 656 грн 34 коп. ( 325 546 грн 95 коп. без ПДВ, 65 109 грн 39 коп. ПДВ);
- №Пр/1341 від 30.04.2024 на загальну суму 10 884 грн 49 коп. (9070 грн 41 коп. без ПДВ та 1 814 грн 08 коп. ПДВ);
- №Пр/1726 від 31.05.2024 на загальну суму 10 884 грн 49 коп. (9070 грн 41 коп. без ПДВ та 1 814 грн 08 коп. ПДВ);
- №Пр/2064 від 30.06.2024 на загальну суму 10 884 грн 49 коп. (9070 грн 41 коп. без ПДВ та 1 814 грн 08 коп. ПДВ);
- №Пр/2442 від 31.07.2024 від 31.07.2024 на загальну суму 10 884 грн 49 коп. (9 070 грн 41 коп. без ПДВ та 1 814 грн 08 коп. ПДВ).
В матеріалах справи також наявні акти здачі-прийняття робіт (надання робіт) та податкові накладні на загальну суму 434 194 грн 30 коп. за спірний період.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" сплатило частково рахунки, про що свідчать платіжні доручення, долучені до матеріалів справи:
- №ЦБ000000894 від 02.04.2024 на суму 9070 грн 41 коп. без ПДВ;
- №ЦБ000000984 від 09.04.2024 на суму 316 476 грн 54 коп. без ПДВ;
- №ЦБ000001313 від 09.05.2024 на суму 9070 грн 41 коп. без ПДВ;
- №ЦБ000001597 від 06.06.2024 на суму 9070 грн 41 коп. без ПДВ;
- №ЦБ000001837 від 15.07.2024 на суму 9070 грн 41 коп. без ПДВ;
- №ЦБ000002009 від 09.08.2024 на суму 9070 грн 41 коп. без ПДВ.
Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за договором про відшкодування (компенсацію) земельного податку та нарахованих позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України, до загальнодержавних податків належать зокрема податок на додану вартість.
Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;
Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
Постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Згідно з пп. “а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Підпунктом 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю в складі податку на майно належить до місцевих податків та в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Останні ж, як визначено пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 у справі №804/5226/16 сформулював правовий висновок про те, що відносини з користування земельною ділянкою (її частиною), належної позивачу на праві постійного користування, які виникли на підставі договорів про компенсацію земельного податку, не мають істотних ознак орендних відносин, зазначених у ст. 6 Закону України «Про оренду землі», тим більше відносин постійного землекористування, а є так званими «зобов'язальними правовідносинами» (користування земельними ділянками без надання відповідного титулу на основі дозволу на використання ділянки). Відтак, правові підстави для включення сум компенсації земельного податку до бази оподаткування ПДВ, визначеної п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, відсутні.
Схожу за своїм змістом правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Так, у вказаній постанові у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду погодилась із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції зазначивши, що суд правильно вказав, що позивач безпідставно нарахував на суму компенсації та заявив до стягнення податок на додану вартість, та з урахуванням цього, позовні вимоги в частині орендної плати та інших нарахованих платежів задовольнив частково.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі №804/5847/16.
У даному випадку на підставі договору від 27.03.2024 №24/10-д/нд, відповідач сплачує позивачу компенсацію в розмірі діючої ставки місцевого земельного податку, пропорційному розміру земельної ділянки.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл", м. Чорноморськ Одеської області не оплачує надані йому позивачем будь-які товари чи послуги, а повертає плату за землю, законодавчий обов'язок сплати якої покладено на позивача.
Отже, грошові кошти, які отримуються Портом у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку, за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів/послуг і, як наслідок, об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.
Відтак, аргументи апелянта стосовно того, що нормами Податкового кодексу України підтверджується обов'язок відповідача компенсувати вартість земельного податку разом з нарахованим на цю вартість ПДВ, судовою колегією відхиляються.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позивачем безпідставно та неправомірно включено суму ПДВ до відшкодування витрат Порту, пов'язаних зі сплатою земельного податку та дійшов висновку про те, що сума основної заборгованості, заявлена позивачем до стягнення, яка дорівнює саме сумі ПДВ, задоволенню не підлягає.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Нормами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов'язань.
Так, умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що підприємство щомісячно, не пізніше 5 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим, формує Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунок. Сформовані підприємством рахунок та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) направляються електронною поштою на електронну адресу орендаря, що зазначена в цьому договорі. Поточні та остаточні розрахунки компенсації земельного податку за даним договором здійснюються орендарем протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання рахунка. Моментом отримання орендарем виставлених рахунків та актів вважається дата їх направлення підприємством рахунка на електронну адресу орендаря, зазначену в цьому договорі (п.2.7, 2.8 договору).
При цьому, згідно п.5.1, сторони договору несуть відповідальність відповідно до норм чинного законодавства України та відповідно до п.3.4.3 цього договору.
Відповідно до п.3.4.3. договору, за порушення строків оплати орендарем підприємство має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, сукупний індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Так, з матеріалів справи вбачається, що наразі має місце порушення строків оплати відшкодування земельного податку за рахунками №Пр/999 від 31.03.2024, №Пр/1 341 від 30.04.2024 та №Пр/2 442 від 31.07.2024, що не заперечується і самим відповідачем.
Отже, судом апеляційної інстанції перевірено здійснені судом першої інстанції розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та пені і встановлено, що вони є арифметично правильними та вірними, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог і стягнення 3% річних у розмірі 5 грн.21 коп. ( з 07.04.2024 по 08.04.2024, з 07.05.2024 до 08.05.2024, з 06.08.2024 до 08.08.2024 року) та пені у розмірі 47 грн 08 коп. (за період з 07.04.2024 по 08.04.2024, 07.05.2024 по 08.05.2024, 06.08.2024 по 08.08.2024) з відмовою в іншій частині позову є вірним та обґрунтованим.
Щодо посилання апелянта на умови договору про компенсацію земельного податку.
Перш за все, судова колегія зазначає, що укладення договору про компенсацію земельного податку передбачено договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12071 від 28.05.2021, відповідно до п. 5.15 якого, орендар зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Вказаним пунктом чітко зазначено, що компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства.
Як було встановлено вище, податковим законодавством не визначено грошові кошти з компенсації земельного податку в якості об'єкту оподаткування ПДВ. Вказане позивачем жодним чином не спростовано, зворотнього не доведено належними засобами доказування ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Водночас, відповідно до п. 3.1.1. договору про компенсацію земельного податку, орендар зобов'язаний оплачувати рахунки Порту на відшкодування (компенсацію) земельного податку відповідно до умов даного договору.
При цьому, умовами договору (п.п. 2.4.1, 2.4.2) визначено, що за частину земельної ділянки, зазначеної в пп.1.1.1 договору за період з 28.05.2021 року по 29.02.2024 (включно) складає 194 904 грн 64 коп. без ПДВ, за частину земельної ділянки зазначеної в пп.1.1.2 договору за період з 28.05.2021 року по 29.02.2024 (включно) складає 121 571 грн 90 коп. без ПДВ, тобто, умовами договору встановлено, зокрема, що орендар в повному обсязі проводить оплату компенсації земельного податку за земельні ділянки з кадастровими номерами:5110800000:03:001:0426, 5110800000:03:001:0238 - без ПДВ.
За таких обставин, судова колегія критично ставиться до посилання апелянта на те, що сплата ПДВ, який позивач безпідставно нарахував на грошові кошти з компенсації земельного податку, неправомірно зазначивши в наданих відповідачу Актах, що сплата цього податку є послугою, обумовлена положеннями договору від 27.03.2024 №24/10-д/нд.
Щодо наявних у матеріалах справи податкових роз'ясненнях.
Так, у матеріалах справи наявний лист Державної фіскальної служби України від 15.02.2018 вих. №622/6/99-99-15-03-02-15/ІПК «Податкова консультація» про оподаткування ПДВ, який наданий ДП «МТП «Чорноморськ» на звернення останнього, та яким Порт, у тому числі, обґрунтовує свою позицію.
Однак, судова колегія зауважує, що цей лист не є нормативно-правовим актом та не створює правила поведінки, оскільки як зазначалось вище, податкове законодавство не визначає відшкодування земельного податку об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.
Тому судова колегія погоджується із судом першої інстанції, який зазначив, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана, ураховуючи те, що в матеріалах справи відсутній запит на таку консультацію з викладенням відповідного переліку питань, з якого могло б вбачатись, наскільки така консультація органу ДФС є релевантною спірним правовідносинам.
Більш того, виходячи з умов договору оренди від 28.05.2021 орендодавцем нерухомого майна, яке розташовано на спірних земельних ділянках, є Фонд державного майна України.
При цьому, у вищезгаданому листі від 15.02.2018 вих.№622/6/99-99-15-03-02-15/ІПК вказано, що з урахуванням норм пункту 188.1 статті 188 розділу V Податкового кодексу, у випадку, якщо орендодавцем є бюджетна установа (у даному випадку - Фонд держмайна України), то кошти, що отримуються від орендаря у вигляді відшкодування (компенсації) витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна (у даному випадку - земельний податок), на комунальні послуги та енергоносії, не включаються орендодавцем до бази оподаткування податком на додану вартість.
Також у даній податковій консультації ДФС виходить з того, що компенсація витрат входить у вартість оренди, що не відповідає обставинам цієї справи, оскільки як договором оренди, так і договором про компенсацію земельного податку, чітко відокремлено такі платежі.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини несплати відповідачем заборгованості за договором про відшкодування (компенсацію) земельного податку від 27.03.2024 року №24/10-д/нд у розмірі 86 762 грн 80 коп., є такими, що не відповідають таким стандартам.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року у справі № 916/4724/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року у справі №916/4724/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 року у справі №916/4724/24 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький А.І. Ярош