79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" вересня 2025 р. Справа №907/241/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Панова І.Ю.,
Суддів Зварич О.В.,
Кравчук Н.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради вих.№32.01-17/82 від 21.07.2025 (вх. №01-05/2303/25 від 24.07.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 (повний текст рішення складено 04.07.2025)
у справі №907/241/25 (суддя Лучко Р.М.)
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича, м. Ужгород
про стягнення 20 746,21 грн
В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича 20 746,21 грн заборгованості зі сплати орендної плати, за період з квітня 2015 року до жовтня 2019 року, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 36 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгород від 16 червня 2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб'єкту господарювання комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода №36 від 16.06.2015 в частині сплати орендної плати за період з квітня 2015 року по жовтень 2019 року включно, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича наявна заборгованість в розмірі 20 746,21 грн, яку просить стягнути з відповідача у справі.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 у справі №907/241/25 задоволено позов частково. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради 1324,21 грн заборгованості та 193,27 грн у повернення сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з відповідача 1324,21 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами, а в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 19 422,00 грн орендної плати належить відмовити, позаяк позовні вимоги в цій частині нараховані за період відсутності в Орендаря нормативно визначеного обов'язку сплачувати орендну плату.
Щодо строків позовної давності місцевий господарський суд зазначив, що в спірних правовідносинах з 12 березня 2020 року перебіг строків позовної давності продовжено спершу відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (до 30.06.2023), а з 17.03.2022 такі строки продовжено вже на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, слід вважати, що позаяк позивач звернувся з даним позовом до суду 06.03.2025, тобто в межах продовжених законом строків позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності належить відмовити.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради оскаржив таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 23.07.2025. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 у справі №907/241/25 та ухвалити нове, яким позов Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити повністю, стягнути з фізичної особи- підприємця Байка Михайла Теодоровича 20 746,21 грн заборгованості з орендної елементами плати за договором благоустрою на право тимчасового користування конструктивними комунальної власності територіальної громади Ужгород від 16.06.2015 № 36 та судові витрати у вигляді судового збору подання позову та апеляційної скарги у даній справі.
Зазначає, що у п. 3.1. Договору відповідач погодився на нарахування йому орендної плати з 01.04.2015 (з початку літнього сезону).
Крім того, зазначає, що п. 3.4. Договору у разі зміни розрахункових ставок та розмірів Об'єкта користування, внесення плати Орендарем здійснюється у розмірі нових ставок з дати набрання ними чинності і Орендар зобов'язаний не пізніше 3-х днів з цієї дати підписати з Орендодавцем зміни до цього Договору. Відсутність або непідписання змін Орендарем не звільняють його від внесення плати у розмірі і за ставками згідно з цим пунктом, у тому числі за зміненими, як це встановлено цим абзацом.
Звертає увагу, що відповідно до п. 6.1. Договору визначено строк його дії до 01.11.2019 та сторонами у справі не було погоджено дострокового припинення такого договору, а відтак, враховуючи, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, - посилання відповідача на те, що у 2019 році він не здійснював підприємницької діяльності та не користувався об'єктом оренди, не звільняють його від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, у тому числі внесення щомісячної орендної плати згідно з пунктом 3.2 Договору.
Пояснює, що здійснені відповідачем платежі у період з липня 2015 року було віднесено в рахунок погашення заборгованості з квітня 2015 року. При цьому, частково сплачена заборгованість у сумі 19 843,85 грн покриває борг по липень 2018 року включно (за 25 місяців) та частково за серпень 2018 року у сумі 343,85 грн.
13.08.2025 від Байко Михайла Теодоровича надійшов відзив б/н від 08.08.2025 (вх. №01-04/6231/25) на апеляційну скаргу якому відповідач вказує, що обов'язок зі сплати орендної плати за Договором у нього виник починаючи з 16.06.2015, а нарахована Орендодавцем до цього часу сума орендної плати є незаконною, позаяк до цього часу Орендар не користувався об'єктом оренди.
Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати за Договором оренди є некоректним та не може вважатись належним доказом наявності у відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 20 746, 21 грн.
Звертає увагу, що позивачем, починаючи з квітня 2019 року, безпідставно в односторонньому порядку збільшено розмір орендної плати за Договором оренди, позаяк останнім не передбачено право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до договору, в тому числі щодо розміру орендної плати.
Також, звертає увагу, що відповідач у 2019 році не здійснював користування об'єктом оренди та не підтверджував на 2019 рік дію паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року як це визначено умовами Договору.
Відповідно протоколу розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Кравчук Н.М.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради вих.№32.01-17/82 від 21.07.2025 (вх. №01-05/2303/25 від 24.07.2025) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 у справі №907/241/25 та апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відводів суддям в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.
Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України.
У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:
16.06.2015 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (правонаступником якого відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 за №425 “Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Байком Михайлом Теодоровичем, як Орендарем укладено Договір на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода №36 (надалі - Договір), предметом якого є надання Орендодавцем Орендарю права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе “Джипер»), для розміщення відкритого літнього майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди (п. 1 Договору).
Пунктом 2.1.1. Договору передбачено обов'язок Орендодавця відповідно до Акту приймання-передачі (який підписується одночасно з Договором) надати у тимчасове користування об'єкт оренди.
Згідно з Актом приймання-передачі від 14.06.2015 Орендодавцем на виконання умов Договору передано, а Орендарем, в свою чергу, прийнято Об'єкт оренди в строкове платне користування для розміщення відкритого літнього майданчика.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01 квітня 2015 року (з початку літнього сезону). Орендар сплачує Орендодавцеві плату за користування об'єктом щомісячно до 15 числа поточного місяця у розмірі 780,00 грн, з ПДВ.
За змістом п. 2.2.2. Договору визначено обов'язок Орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати Орендодавцю вартість користування Об'єктом за діючими на день сплати розрахунковими ставками, визначеними п. 3 рішення сесії Ужгородської міської ради від 07.11.2014 №1505 “Про Порядок отримання паспортів відкритих літніх майданчиків у місті Ужгороді», а відповідно до п. 2.2.1. Договору Орендар зобов'язався встановлювати об'єкт згідно виданого Паспорту відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року.
Відповідно до надісланої Орендарю 26.02.2019 пропозиції від 25.02.2019 за №32.01-12/480 Орендодавець у зв'язку з внесенням змін до рішення сесії Ужгородської міської ради від 07.11.2014 №1505 “Про Порядок отримання паспортів відкритих літніх майданчиків у місті Ужгороді» пропонував підписати проект додаткової угоди до Договору в частині розміру орендної плати. Доказів підписання такої суду не надано.
Відповідно до п. 6.1. Договору, він діє до 01 листопада 2019 року. Невід'ємною частиною Договору є Паспорт відкритого літнього майданчика.
Наявний в матеріалах справи Паспорт відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 на об'єкт оренди, що підлягав передачі в оренду відповідачу свідчить, що його видано на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому №178 від 10.06.2015.
Крім того, у самому Паспорті відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 зазначено що його дія підлягає обов'язковому щорічному підтвердженню в Управлінні містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та наданий суду паспорт свідчить, що його дія підтверджувалася Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради у 2016 та 2018 роках.
Позивач в позовній заяві та згідно з поданим розрахунком заборгованості по орендній платі станом на 17.02.2025 стверджує, що Орендар не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, а саме не оплатив у визначений Договором строк в повній мірі орендну плату за користування конструктивними елементами благоустрою (фігурний елемент мощення) у період з квітня 2015 року по жовтень 2019 року включно, здійснивши сплату лише 19 843,85 грн (виписки по рахунку позивача за 14.07.2015, 14.08.2015, 15.09.2015, 28.12.2015, 26.04.2016, 24.05.2016, 30.06.2016, 29.07.2016, 29.05.2017, 30.06.2017, 24.07.2017, 13.09.2017, 05.10.2017, 15.05.2018, 26.06.2018, 31.07.2018, 28.12.2018, 04.06.2020), в результаті чого в нього виникла заборгованість в розмірі 20 746,21 грн, стягнення якої є предметом позовних вимог в даній справі.
При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 759 ЦКУ встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 ЦКУ).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1,2, 3 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із матеріалами справи, 16.06.2015 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (правонаступником якого відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 за №425 “Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Байком Михайлом Теодоровичем, як Орендарем укладено Договір на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода №36 (надалі - Договір), предметом якого є надання Орендодавцем Орендарю права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе “Джипер»), для розміщення відкритого літнього майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди (п. 1 Договору).
Згідно з Актом приймання-передачі від 14.06.2015 Орендодавцем на виконання умов Договору передано, а Орендарем, в свою чергу, прийнято Об'єкт оренди в строкове платне користування для розміщення відкритого літнього майданчика.
За змістом ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Пунктом 3.1. Договору сторонами визначено, що обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01.04.2015 та вказаний пункт Договору суперечить встановленому в п. 2.2.2. Договору обов'язку Орендаря здійснювати сплату орендної плати саме за користування об'єктом оренди.
Згідно із ст. 627 ЦК України, за якими сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, встановлена ч. 3 ст. 631 ЦК України можливість сторін договору поширити застосування договору до відносин між сторонами, що виникли до укладення договору передбачає очевидну наявність певних правовідносин між сторонами, які виникли ще до укладення договору та врегульовуються сторонами постфактум, про що безпосередньо зазначається в тексті договору.
Однак, місцевий господарський суд правомірно звернув увагу, що матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності між сторонами господарських правовідносин з 01.04.2015, що виключає можливість застосування до умов Договору приписів ч. 3 ст. 631 ЦК України.
З долученого до матеріалів справи Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 (Додаток 2 до Договору) вбачається, що такий об'єкт оренди, як літній майданчик, площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе “Джипер») до 11.06.2015 взагалі не існував, а сам Паспорт виданий на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 10.06.2015 року.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що на орендаря не можна покладати обов'язок сплачувати плату за час до фактичного отримання об'єкта оренди в оренду, а саме по собі зазначення в Договорі про обов'язок Орендаря сплачувати орендну плату з 01.04.2015 без доведення Орендодавцем фактичного користування з цього часу об'єктом оренди відповідачем, беручи до уваги, що за своєю суттю орендна плата є платою саме за час користування річчю та не може довільно змінюватися порядок її формування сторонами в Договорі, а тому, не дає підстави для нарахування орендної плати до моменту фактичного передання об'єкту оренди в оренду (16.06.2015), у зв'язку з чим правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій з 01.04.2015 по 15.06.2015 включно орендній платі в сумі 1950,00 грн.
Крім того, за встановленими у справі обставинами можливість для Орендаря користуватися об'єктом оренди обумовлена виданим на такий об'єкт Паспортом відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року (п. 2.2.1. Договору).
Згідно із примірником Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року свідчить, що його видано на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому №178 від 10.06.2015 і такий Паспорт дії протягом 5 років до 2019 року включно з обумовленням обов'язкової необхідності щорічного підтвердження дії паспорта в Управлінні містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.
Відповідно п. 4.1. Порядку отримання паспортів відкритих літніх майданчиків для здійснення підприємницької діяльності на базі стаціонарних закладів ресторанного господарства у м. Ужгороді (затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 07.11.2015 за №1505), а відповідно до п. 1.3. даного Порядку документом, який дає право суб'єкту господарювання на влаштування літньої тераси є саме Паспорт літньої тераси.
Відповідно до матеріалів справи у 2019 році відповідачем не підтверджувалася дія Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року, отже, у 2019 році Паспорт відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року не діяв, а відтак, у відповідача були відсутні підстави для правомірного користування об'єктом оренди протягом літнього сезону 2019 року.
Окрім того, відповідно до розділу 6 Порядку отримання паспортів відкритих літніх майданчиків для здійснення підприємницької діяльності на базі стаціонарних закладів ресторанного господарства у м. Ужгороді визначено особливості здійснення контролю за його дотриманням комісією із встановлення відкритих літніх майданчиків, в тому числі й щодо використання літнього майданчику відповідно до Паспорта такого об'єкта та суду не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що відповідна комісія Ужгородської міської ради у 2019 році виявляла встановлення відповідачем літнього майданчику, що могло б, у свою чергу, довести користування Орендарем об'єктом оренди у 2019 році.
Таким чином, господарський суд дійшов до правильного висновку, що в спірних правовідносинах невідповідним є нарахування позивачем 17 472,00 грн орендної плати за квітень-жовтень 2019 року включно, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечено факт користування ним окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе “Джипер»), переданого в оренду на підставі Договору №36 від 16.06.2015 в період з 16.06.2015 по 31.10.2018, а відтак, з огляду на встановлений сторонами в Договорі розмір орендної плати в цей період (780,00 грн на місяць - п. 3.3. Договору), заборгованість Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича за період фактичного та правомірного користування об'єктом оренди становить 1324,21 грн (з урахуванням часткової сплати нарахованої позивачем за цей період орендної плати на суму 19 843,85 грн, що визнається сторонами у справі).
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з відповідача 1324,21 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами, а в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 19 422,00 грн орендної плати належить відмовити, позаяк позовні вимоги в цій частині нараховані за період відсутності в Орендаря нормативно визначеного обов'язку сплачувати орендну плату.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За приписами ст.251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Зі змісту ст.256 ЦК України вбачається, що строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, є позовною давністю.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
При цьому, порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, в спірних правовідносинах початок перебігу для позивача строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за Договором пов'язується зі спливом строку виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за кожен місяць окремо, тобто з урахуванням підтвердженої суми заборгованості за Договором, яка по суті складає заборгованість вересня (частково) та жовтня 2018 року, -16.09.2018 та 16.10.2018 відповідно (п. 3.2. Договору), і відповідно до ст. 257 ЦК України такий строк для позивача триває до 15.09.2021 року (по заборгованості вересня 2018 року) та 15.10.2021 року (по заборгованості жовтня 2018 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 р. до 22.05.2020 р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 р. № 540-IX, розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: “ 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».
Отже, строки позовної давності продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Крім того, Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2120-IX, розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: “ 19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 р. № 3450-IX, у розділі “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пункт 19 викладено в такій редакції: “ 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2101-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Апеляційний господарський суд зазначає, що місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що в спірних правовідносинах з 12 березня 2020 року перебіг строків позовної давності продовжено спершу відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (до 30.06.2023), а з 17.03.2022 такі строки продовжено вже на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, слід вважати, що позаяк позивач звернувся з даним позовом до суду 06.03.2025, тобто в межах продовжених законом строків позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності належить відмовити.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 у справі №907/241/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради вих.№32.01-17/82 від 21.07.2025 (вх. №01-05/2303/25 від 24.07.2025) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 у справі №907/241/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Суддя Зварич О.В.,
Кравчук Н.М.