Справа № 159/5605/24 Провадження №11-кп/802/551/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
законного представника неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2025 року,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Поліське Старовижівського району Волинської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, засуджено за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 120 (сто двадцять) годин.
Вироком також вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з даним вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 03 червня 2024 року близько 14:00 год., перебуваючи у коридорі будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , в ході конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин до свого неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порушення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення останньому тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, при цьому маючи можливість уникнути конфлікту, умисно наніс один удар правою рукою у праву передню частину грудної клітки ОСОБА_9 , внаслідок чого заподіяв останньому тілесне ушкодження у вигляді садна на правій передньо-боковій поверхні грудної клітки, який за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності його винуватості та правильності кваліфікації дій, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Вказує про те, що місцевий суд не дотримався вимог законодавства при призначенні покарання, оскільки він при розгляді кримінального провадження звертав увагу на те, що має травму спини, що унеможливлює виконання ним громадських робіт, так як це може відобразитись на його здоров'ї. Тому апелянт вважає, що оскаржуваний вироку в частині призначеного покарання підлягає зміні, а саме на покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн., що й просить зробити апеляційний суд. В решті вирок просить залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого який скаргу підтримав з підстав викладених у ній та просив задовольнити, думку прокурора, яка вважала скаргу безпідставною у зв'язку з чим просила залишити її без задоволення, законного представника неповнолітнього потерпілого з приводу скарги, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч.1 ст.404 КПК).
Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення (проступку), учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_7 вказує про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення (проступку) та особі винного внаслідок суворості, оскільки вважає, що такий вид покарання як громадські роботи він не може виконувати за станом здоров'я.
Проте такі доводи обвинуваченого до уваги на увагу суду не заслуговують з огляду на таке.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Як зазначено у п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Водночас, як зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені кримінально-процесуальним законом, який передбачає повноваження судів апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду дотримався в повній мірі.
Як вбачається із вироку, призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення (проступку) та дані про його особу. При цьому, судом наведено переконливі доводи про необхідність призначення обвинуваченому покарання за ч.1 ст.125 КК України в межах санкції статті (частини) і саме у виді громадських робіт.
До обставин, які обтяжують покарання, суд правильно відніс - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах. При цьому, обставин, які пом'якшують покарання судом не встановлено.
Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував, що вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, згідно із ст.12 цього ж Кодексу, - відноситься до кримінального проступку.
З достатньою повнотою судом взято до уваги і дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, однак притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо свого неповнолітнього сина, який є потерпілим у цьому кримінальному провадженні, а його поведінка у судовому засіданні свідчить про відсутність будь-якого каяття з приводу вчиненого.
Також враховано і думку неповнолітнього потерпілого, який щодо призначення покарання покладався на погляд суду.
Проаналізувавши вищенаведене, апеляційний суд вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінального проступку, особу винного й інші обставини кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримуючись вимог ст.50, 65 КК України дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання саме у виді громадських робіт в розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.125 КК України - 120 годин, який не є максимальним.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виду і строку призначеного ОСОБА_7 покарання та вважає його необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення як ним так і іншими особами нових кримінальних правопорушень і таким, що не можна вважати надто суворим в даному випадку, як про це зазначає апелянт.
Водночас, з приводу апеляційних доводів обвинуваченого про те, що йому не може бути призначений такий вид покарання як громадські роботи за станом здоров'я на увагу суду не заслуговують, оскільки відповідно до ч.3 ст.56 КК України громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, особам, які досягли пенсійного віку, а обвинувачений до таких не відноситься, так як не надав будь-яких належних доказів з цього приводу. При цьому, надані ОСОБА_7 до апеляційної скарги виписка з медичної картки стаціонарного хворого та МРТ грудного відділу хребта, жодним чином не можуть свідчити про те, що він не може виконувати покарання у виді громадських робіт, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Усі доводи апелянта щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального проступку та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає, оскільки вони, як вбачається з оскаржуваного вироку, фактично повністю були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Таким чином, підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченому призначеного покарання шляхом призначення його у виді штрафу, з мотивів наведених апелянтом, апеляційний суд не знаходить.
Не було встановлено апеляційним судом будь-яких порушень кримінального чи кримінального процесуального законів, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
А тому, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуваний вирок, - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2025 року щодо нього, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.
Головуючий
Судді