Справа №760/485/25 2/760/6916/25
24 липня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 01 січня 2024 року у розмірі 93 500 дол. США в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 01 січня 2024 року був укладений договір позики, за умовами якого він передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 94 500 дол. США, що станом на момент укладення договору було еквівалентом 3 591 189 грн, а відповідач зобов'язався повернути позику в строк до 31 грудня 2024 року.
На підтвердження факту передачі грошових коштів відповідачем 01 січня 2024 року було складено та власноручно підписано розписку.
Відповідач частково виконав умови договору та повернув частину позики, а саме - 1 000 доларів США.
Проте, по закінченню строку, зазначеного в договорі позики, відповідач всю суму грошових коштів не повернув та продовжує ухилятися від виконання зобов'язання щодо їх повернення.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з указаним позовом для захисту своїх порушених прав.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2025 року вказану справу передано для розгляду головуючому судді Ішуніній Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Представник відповідача 24 березня 2025 року отримав копію позовної заяви з додатками.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові та просив його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання неодноразово повідомлялась належним чином, на підставі пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, що підтверджується конвертами, які повернулися на адресу суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Крім того, у встановлений судом строк, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом установлено, що 01 січня 2024 року між сторонами був укладений договір позики, згідно з яким позивач (позикодавець) передав у власність відповідачу (позичальник) грошові кошти в сумі 3 591 189 гривень, що на дату передачі коштів є еквівалентом 94 500 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути позику у визначений цим договором строк. Повна сума позики, що підлягає поверненню, на день розрахунку має відповідати еквівалентові суми 94 500 доларів США за курсом долару по відношенню до гривні, який встановлено НБУ на дату повернення грошових коштів (пункти 1, 2).
Пунктом 3 договору визначено, що позика в розмірі зазначеному в пункті 1 договору передана позикодавцем позичальнику до підписання даного договору готівкою про що на підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку.
На виконання зазначеного пункту 01 січня 2024 року відповідачем складено та власноручно підписано розписку до договору позики від 01 січня 2024 року, з якої вбачається, що він отримав від позивача грошові кошти в сумі 3 591 189 гривень, що на дату передачі коштів є еквівалентом 94 500 доларів США.
Згідно з пунктом 6 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю всю суму позики визначену пунктами 1, 2 договору в повному обсязі до 31 грудня 2024 року.
Крім того, судом було встановлено, що відповідачем було частково повернуто суму боргу, що підтверджується розпискою від 14 травня 2024 року власноруч написаною ОСОБА_1 , з якої вбачається що позивач отримав від відповідача 1 000 доларів США в рахунок поверення позики за договором позики від 01 січня 2024 року.
За таких обставин та встановлених фактів, суд приходить до висновку, що між сторонами існують зобов'язання, що випливають з договору позики.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.
Так, в судовому засіданні, судом було оглянуто оригінал договору позики від 01 січня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписку про отримання грошових коштів підписаної ОСОБА_2 , що свідчить про те, що боргове зобов'язання ним не виконане.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача 93 500 доларів США.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення боргу в іноземній валюті не суперечать чинному законодавству та є обґрунтованими.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Частинами другою, п'ятою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що на час звернення до суду, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, термін повернення коштів минув та доказів повернення всієї суми боргу позивачу відповідач не надав, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, відповідачем наведені позивачем обставини не спростовані, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Крім того, частиною п'ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 133 та частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, а позивача було звільнено від сплати судових витрат на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати, що включають судовий збір 15 140 грн підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
З огляду на викладене, керуючись статями 526, 625,1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України,статтями 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 141 258, 263, 264, 265, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 січня 2024 року у розмірі 93 500 (дев'яносто три тисячі п'ятсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень судового збору.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна