Справа № 758/1026/25
Категорія 38
(ЗАОЧНЕ)
08 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сідько І.О.,
за участю
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення грошових коштів,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 14.03.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано угоду про довірче управління між інвестром та трейдером.
Відповідно до пункту 1.1. даної угоди інвестор надає Трейдеру в управління торгівельний рахунок або грошові кошти з метою укладання угод купівлі-продажу валюти, ф?ючерсів, опціонів, а також для роботи на фондовому ринку.
Згідно з пунктом 2.2. угоди Інвестор (позивач) надає Трейдеру (відповідачу) грошові кошти в розмірі 7000, 00 доларів США.
Пунктом 2.4.1. угоди визначено, що дохідність Інвестора складає 3-5% в місяць.
Згідно з пунктом 3.1. угоди максимальний розмір ризикового капіталу складає 25% від суми інвестування, що в грошовому еквіваленті складає 1750 доларів США.
Водночас, вказана угода відповідачем не була виконана, передані йому кошти відповідач також не повернув.
Позивач вважає, що вказана угода є нікчемною, оскільки в розумінні вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції станом на 14.03.2019) відповідач не мав права на прийняття в управління грошових коштів від позивача, оскільки не був суб'єктом господарювання у зв'язку з чим безпідставно набув грошові кошти в розмірі 7000,00 доларів США.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року справу було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні позивач та його представник подану позовну заяву підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача. У зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 509, 526, 530, 533, 625-632, 638-640 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив грошове зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. ст. 1029,1030 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.
Статтями 4-6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що фінансовими послугами вважається, зокрема така послуга, як довірче управління фінансовими активами. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору.
Відповідно до ст. ст. 202,215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З матеріалів справи судом встановлено, що 14.03.2019 між ОСОБА_1 та Лагутою О.В. підписано угоду про довірче управління між інвестром та трейдером.
Відповідно до пункту 1.1. даної угоди інвестор надає Трейдеру в управління торгівельний рахунок або грошові кошти з метою укладання угод купівлі-продажу валюти, ф?ючерсів, опціонів, а також для роботи на фондовому ринку.
Згідно з пунктом 2.2. угоди Інвестор (позивач) надає Трейдеру (відповідачу) грошові кошти в розмірі 7000, 00 доларів США.
Пунктом 2.4.1. угоди визначено, що дохідність Інвестора складає 3-5% в місяць.
Згідно з пунктом 3.1. угоди максимальний розмір ризикового капіталу складає 25% від суми інвестування, що в грошовому еквіваленті складає 1750 доларів США.
Водночас, вказана угода відповідачем не була виконана, передані йому кошти відповідач також не повернув.
Позивач вважає, що вказана угода є нікчемною, оскільки в розумінні вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції станом на 14.03.2019) відповідач не мав права на прийняття в управління грошових коштів від позивача, оскільки не був суб?єктом господарювання у зв?язку з чим безпідставно набув грошові кошти в розмірі 7000,00 доларів США.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.
Суттєвим питанням дійсності договору завжди вважалось питання наявності у його сторін належної правосуб'єктності.
Так, аналізуючи кожен із видів цивільно-правових зобов'язань, поєднаних в договорі доручення на довірче управління фінансовими коштами, слід відзначити, що якщо закон не обмежує коло осіб, які можуть виступати повіреними в договорі доручення, то за договором управління майном управителем може виступати виключно суб'єкт підприємницької діяльності (ч.1 ст.1033 ЦКУ).
Отже, зазначене правило виключає можливість участі у цих правовідносинах на стороні управителя (а отже й трейдера) фізичної особи, яка не є підприємцем.
Звідси можна зробити висновок про те, що у разі укладення договору особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, виникають підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ч. 2 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.
Окрім передбаченого ЦКУ обмеження суб'єктного складу в договорі управління майном, закон встановлює певні обмеження й щодо предмету управління.
Так, з огляду на ч. 2 ст. 1030 ЦК України, в управління не можуть передаватись грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.
Таким чином, управління трейдером грошовими коштами інвестора на підставі договору доручення на довірче управління фінансовими коштами може бути дозволено лише у разі, якщо зазначене буде прямо встановлено саме законом.
Слід відзначити, що на сьогоднішній день право управління грошовими коштами, яке встановлено законом, надано банківським та іншим фінансовим установам (на підставі Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операції з нерухомістю»).
Як вбачається, управління грошовими коштами відбувається на ринку фінансових послуг, а отже, діяльність трейдера з управління фінансовими активами інвестора у формі грошей має ґрунтуватись, насамперед, на базовому законодавчому акті - Законі «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Однак, в матеріалах справи відсутні відомості щодо того чи на момент укладення оспорюваного правочину відповідач мав достатню правосуб'єктність для його укладення.
Позивачем в позовній заяві зазначається, що відповідач не мав права на прийняття в управління грошових активів від позивача, оскільки не був суб'єктом господарювання, однак жодних доказів на підтвердження вищевказаного позивачем не надано.
Окрім цього, позивач зазначає, що відповідач безпідставно заволодів коштами позивача у розмірі 7 000 доларів США, однак позивачем до матеріалів справи не долучено жодних доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачем вказаних коштів.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, закон покладає обов'язок доказування на сторони у справі.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна -встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на обґрунтування позиції позивача, у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).
Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів заявлених позивачем позовних вимог, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 13, 19, 78-81, 141, 274-279 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;
- відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя Дмитро ПЕТРОВ