Справа № 758/6217/25
Категорія 81
16 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сідько І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Калініна Сергія Костянтиновича до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Пашков Юрій Дмитрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави,
У травні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Калініна С.К. звернулася до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис № 90490 від 15.07.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості в розмірі 24 842 грн 71 коп.
АТ «ПУМБ» пред'явило виконавчий напис № 90490 від 15.07.2021 для виконання до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича, на підставі якого приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 13.08.2021.
Згідно відповіді приватного виконавця № 2053 від 19.02.2024 на виконання виконавчого напису № 90940 від 15.07.2021, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 від 13.08.2021 утримано з ОСОБА_1 24 842 грн 71 коп.
Позивач вважає даний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки нотаріусом не перевірено безспірність вимог стягувача. Нотаріус зазначену обставину не перевірив і незаконно вчинив, у зв'язку із чим виникає необхідність визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.05.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис № 90490 від 15.07.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості в розмірі 24 842 грн 71 коп.
АТ «ПУМБ» пред'явило виконавчий напис № 90490 від 15.07.2021 для виконання до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В.В., на підставі якого приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 13.08.2021.
Згідно відповіді приватного виконавця № 2053 від 19.02.2024 на виконання виконавчого напису № 90940 від 15.07.2021, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 від 13.08.2021, утримано зі ОСОБА_1 24 842 грн 71 коп.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-887цс17 від 05 липня 2017 року.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин»
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Вчиняючи 15.07.2021 виконавчий напис № 90490, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Грисюк О.В. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису № 90490 таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) від 21.09.2021.
Отже, доводи позивача про те, що нотаріус на день вчинення спірного виконавчого напису керувалася пунктом Переліку, який був незаконним та нечинним, а так дійшла помилкового висновку про існування безспірності заборгованості у позивача - є правильними.
Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов'язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості, з точки зору викладеного вище обґрунтування, має банк при зверненні до нотаріуса.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно відповіді приватного виконавця № 2053 від 19.02.2024 на виконання виконавчого напису № 90940 від 15.07.2021, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 від 13.08.2021 утримано зі ОСОБА_1 24 842 грн 71 коп.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19.
Згідно з матеріалами справи, суд відмічає, що правовою підставою для набуття АТ «ПУМБ» грошових коштів став оспорюваний виконавчий напис нотаріуса на підставі якого було відкрито виконавче провадження, однак який в судову порядку був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а відтак відпадала правова підстава для отримання таких коштів, відповідні грошові кошти у розмірі 24 842 грн 71 коп. підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України, а позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити повністю.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступних висновків.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви представника відповідача про стягнення з позивача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 3 000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 1 211 грн 20 коп. судового збору в дохід держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Калініна Сергія Костянтиновича до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Пашков Юрій Дмитрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною від 15.07.2021, зареєстрований в реєстрі за № 90490 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості в сумі 24 842 грн 71 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 24 842 (двадцять чотири тисячі вісімсот сорок дві) грн 71 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в дохід держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;
- відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829;
- третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Пашков Юрій Дмитрович, місцезнаходження: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 25, оф. 1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя Дмитро ПЕТРОВ