Справа № 758/6240/23
Категорія 38
(ЗАОЧНЕ)
09 вересня 2025 року
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Будзан Л.Д.,
з участю секретаря судового засідання Лебідь О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства, звільненого від сплати податків «СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД» про стягнення заборгованості,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства, звільненого від сплати податків «СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД», в якому просила стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за договором фінансового розміщення № 1-14/16.02.21 від 16.02.2021 в сумі 700458,08 євро, яка складається із: 400000,00 євро - основна сума боргу, 20000,00 євро - проценти за користування коштами, 15258,08 євро - три відсотки річних за період із 02.03.2022 по 17.05.2023, 265200,00 євро - пеня за період із 02.03.2022 по 17.05.2023.
В обґрунтування позову зазначено, що 16.02.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового розміщення № 1-14/16.02.21. Відповідно до п.п. 2.2 - 2.4 зазначеного договору, позивач зобов'язалась інвестувати на користь відповідача 400000,00 євро, зі строком повернення 12 місяців, та сплатою процентної ставки 5 % річних. На виконання умов договору, 01.03.2021 позивач перерахувала на користь відповідача кошти в сумі 400000 євро шляхом міжнародної міжбанківської системи здійснення платежів SWIFT на рахунок, який був наданий представником відповідача, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Позивач вказує, що нею були виконані умови договору, однак, відповідач в обумовлені в договорі строки кошти їй не повернув, та належним чином умови укладеного між сторонами договору не виконав. Відповідач є фінансовою установою, та отримавши від позивача кошти із зобов'язанням їх повернути зі сплатою відсотків, фактично надав позивачу фінансові послуги, однак, умов договору не виконав та кошти не повернув, в зв'язку з чим перераховані відповідачу кошти в сумі 400000,00 євро підлягають стягненню із відповідача на користь позивача в примусовому порядку. Крім того, позивач вказує, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню відсотки, визначені п. 2.4 договору, які за період із 01.03.2021 по 28.02.2022 складають суму в розмірі 20000,00 євро. Також з огляду на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та в зв'язку із неналежним виконанням договірних зобов'язань, відповідач має сплатити на користь позивача три відсотки річних, які за період із 02.03.2022 по 17.05.2023 складають суму в розмірі 15258,08 євро. Крім того, з огляду на порушення відповідачем прав позивача, як споживача послуг, в порядку ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», із відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, яка за період із 02.03.2022 по 17.05.2022, становить суму в розмірі 265200,00 євро. Посилаючись на викладене, а також з огляду на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2023, головуючим суддею у справі визначено Рибалка Ю.В.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 19.06.2023, позову залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 12.07.2023, у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2023, доручено компетентному суду Республіки Сінгапур вручити відповідачу копію позову із додатками.
В зв'язку із відрахуванням зі штату судді Рибалка Ю.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду № 486 від 19.01.2024, справу було повторно автоматично розподілено та визначено для розгляду справи головуючого суддю Будзан Л.Д.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 01.02.2024, справу прийнято до провадження та продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.12.2024, у справі закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд.
Представник позивача подав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. Відзив на позов до суду е подав.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, а також суд ухвалив про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За правилами частини статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що16.02.2021 між інвестором ОСОБА_1 та фінансовою компанією СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД (SINGOPAY PTE LTD) було укладено договір фінансового розміщення № 1-14/16.02.21.
Відповідно до п.п. 2.2 - 2.4 зазначеного договору, позивач зобов'язалась інвестувати на користь відповідача 400000,00 євро, зі строком повернення цих коштів 12 місяців, та сплатою процентної ставки 5 % річних.
Відповідно до п. 2.5 договору, сторони узгодили, що інвестор надає в розпорядження компанії кошти з метою виконання договору про спільне підприємство.
На виконання умов договору, 01.03.2021 позивач перерахувала на користь відповідача кошти в сумі 400000,00 євро шляхом міжнародної міжбанківської системи здійснення платежів SWIFT на рахунок, який був наданий представником відповідача, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Таким чином, суд, на підставі наданих сторонами доказів, повинен перевірити факт укладення договору, внесення коштів фінансовій установі та неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору.
З наявних у справі доказів вбачається, що позивачем на виконання умов договору було перераховано відповідачу кошти в сумі 400000,00 євро, які фінансова компанія зобов'язалась повернути через 12 місяців зі сплатою 5 % річних.
Однак, ці кошти разом зі сплатою визначених в договорі відсотків відповідачем позивачу в обумовлені строки виплачені не були, та доказів зворотному стороною відповідача суду надано не було.
За розрахунками сторони позивача відсотки за користування фінансовою компанією, визначені п. 2.4 договору, за період із 01.03.2021 по 28.02.2022, складають суму в розмірі 20000,00 євро, що також не було спростовано відповідачем в ході розгляду справи.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, договору фінансового розміщення, не суперечить чинному законодавству.
Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України).
З огляду на те, що кошти у розмірі 400000,00 євро за договором від 16.02.2021 року були внесені в іноземній валюті, то суд вважає за можливе ухвалити рішення про стягнення заборгованості за вказаним договором в іноземній валюті, у якій він був укладений.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача суми перерахованих коштів в розмірі 400000,00 євро та процентів за користування цими коштами в розмірі 20000,00 євро є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З огляду на те, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
В зв'язку із порушенням умов договору, та вчасним не поверненням позивачу коштів, позивач вправі вимагати покладення на відповідача відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі ст. 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Три відсотки річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Судом встановлено, що відповідачем умови договору не виконані, кошти і проценти за користування ними позивачу не виплачені, та доказів належного виконання договірних зобов'язань відповідачем суду надано не було.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Так, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, три відсотки річних за період із 02.03.2022 по 17.05.2023 складають суму в розмірі 15258,08 євро.
Зазначений розрахунок стороною відповідача спростовано не було, а відтак приймається судом до уваги, як доказ який підтверджує розмір трьох відсотків річних, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача в зв'язку із неналежним виконанням грошового зобов'язання.
Крім того, чинним законодавством України передбачені інші санкції за невиконання боржником свого зобов'язання, зокрема, пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, позивачем розраховано, що з огляду на порушення відповідачем договірного зобов'язання, розмір пені, який підлягає стягненню на користь позивача, - за період із 02.03.2022 по 17.05.2022 становить суму в розмірі 265200,00 євро.
Зазначений розрахунок стороною відповідача також спростовано не було, а відтак приймається судом до уваги, як доказ який підтверджує розмір пені з огляду на порушення прав позивача, як споживача послуг.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення із відповідача трьох відсотків річних в сумі 15258,08 євро та пені в сумі 265200,00 євро також є обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 13688,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства, звільненого від сплати податків «СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД» про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства, звільненого від сплати податків «СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД» (SINGOPAY PTE.LTD.) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором фінансового розміщення № 1-14/16.02.21 від 16.02.2021 в сумі 700458 (сімсот тисяч чотириста п'ятдесят вісім) євро 08 європроцентів, яка складається із: 400000,00 євро - основна сума боргу, 20000,00 євро - проценти за користування коштами, 15258,08 євро - три відсотки річних за період із 02.03.2022 по 17.05.2023, 265200,00 євро - пеня за період із 02.03.2022 по 17.05.2023.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства, звільненого від сплати податків «СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД» (SINGOPAY PTE.LTD.) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 13688 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повні ім'я та найменування сторін:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач Приватне акціонерне товариство, звільнене від сплати податків «СІНГОПЕЙ ПТЕ.ЛТД», унікальний номер організації за законодавством Республіки Сінгапур 201841067N, РІВЕР ВОЛЛІ РОУД, 491Б, № 15-01, ВОЛЛІ ПОЙНТ, СІНГАПУР (248373), яке засновано та існує відповідно до законодавства Республіки Сінгапур; відомості відповідача англійською мовою: SINGOPAY PTE.LTD., 491B RIVER VALLEY ROAD #15-01 VALLEY POINT, SINGAPORE (248373), UEN 201841067N).
Повний текст рішення складено 09.09.2025.
Суддя Леся БУДЗАН