16.09.2025 Справа № 696/617/25
№ 3/696/473/25
16 вересня 2025 року м. Кам'янка
Суддя Кам'янського районного суду Черкаської області Шкреба В.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Центрального міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживаючої за адресою по АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП,
встановив :
20 травня 2025 року о 16 год. 50 хв. при проведенні заходу державного нагляду (контролю) у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 виявлено порушення законодавства про працю.
Так, відповідно до наказу від 05 вересня 2022 року №б/н ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду продавець-консультант непродовольчих товарів з 06 вересня 2022 року на підставі заяви від 05 вересня 2022 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис.
Повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу сформовано 05 вересня 2022 року, до початку роботи. Трудовий договір між працівником та фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю датований 05 вересня 2022 року. В пункті 6 даного договору визначено, що тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання 24 календарних дні за згодою сторін. З трудовим договором ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис. Особа картка працівника №П-2 не підписана працівником ОСОБА_1 .
У зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці 21 березня 2025 року з 14 год. 00 хв. до 17 год. 30 хв. підприємцем складено акт про відсутність працівника на робочому місці.
29 березня 2025 року ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_1 направлено запит рекомендованим листом за №2080102314558, «Про відсутність на робочому місці без пояснення причини» з 14 год. 00 хв. до 17 год. 30 хв. з вимогою надати пояснення відсутності (рекомендоване повідомлення вручено).
Актами від 10, 11, 14, 15, 16, 17 квітня 2025 року ФОП ОСОБА_1 зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.
Листом від 15 квітня 2025 року до ОСОБА_1 направлено запит «Щодо порушення трудової дисципліни», в якому зазначено про необхідність надання письмового пояснення ОСОБА_1 щодо причини відсутності її на робочому місці 10, 11, 14 та 15 квітня 2025 року та повідомити про причини систематичного порушення трудового розпорядку протягом 2024-2025 років. Письмове пояснення, ФОП ОСОБА_1 , просила надати ОСОБА_1 до 18 квітня 2025 року. Відомість Укрпошти № 2080102318359 (рекомендоване повідомлення вручено).
Згідно докладених до звернення ОСОБА_1 документів, 17 квітня 2025 року нею відправлено повідомлення підприємцю «Про відсутність жодного порушення трудової дисципліни, з відміткою про копії в контролюючі органи, на Запит ФОП ОСОБА_1 датований 15 квітня 2025 року» та довідка № 01-12/266 від 02 травня 2025 року про вагітність ОСОБА_1 11-12 тижнів, на адресу АДРЕСА_1 . Рекомендоване повідомлення ФОП ОСОБА_1 не отримано відповідно довідки про причини повернення - повернуто за закінченням терміну зберігання.
Актом від 18 квітня 2025 року ФОП ОСОБА_1 зафіксовано відсутність пояснень від ОСОБА_1 на запит від 15 квітня 2025 року, хоча фактично пояснення були надані але підприємцем не проаналізовані.
Згідно графіку відпусток працівників на 2025 рік. У ОСОБА_1 заплнована відпустка з 16 по 25 червня 2025 та з 10 по 23 листопада 2025 року. Актом від 23 грудня 2024 року ФОП ОСОБА_1 зафіксовано відмову проставляти підпис про ознайомлення з затвердженим графіком відпустом на 2025 рік. Заява про надання відпустки у період з 09 по 21 квітня 2025 року підприємцю від ОСОБА_1 не надходила.
Наказом № 1 від 18 квітня 2025 року ОСОБА_1 звільнено за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП (через прогул, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин).
Таким чином, ОСОБА_1 в порушення частини 3 статті 184 КЗпП допустила звільнення з ініціативи роботодавця вагітної жінки ОСОБА_1 .
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце розгляду справи. В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення їй судової повістки, а її захисник був повідомлений про слухання справи в судовому засіданні під час відкладення слухання справи 27.08.2025 року. Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 відомо про слухання справ у суді, в матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1 , які надавались нею контролюючому органу та пояснення її захисника, а отже вона повноцінно скористалась наданим правом надати пояснення по суті складених відносно неї матеріалів. Доказів поважності неявки в судове засідання ОСОБА_1 суду не надала.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, так як обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарна Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у свої рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки ОСОБА_1 не повідомила суд про поважність неявки в судове засідання, її неявка не перешкоджала розгляду справи і згідно статті 268 КУпАП не була обов'язкова.
Також, в судове засідання також не з'явився захисник Ігнатенко В.М., який при черговому відкладенні слухання справи від 27.08.2025 року взяв на себе зобов'язання забезпечити явку в судове засідання свідка сторони захисту, але направив до суду клопотання про відкладення слухання по справі через свою хворобу. Так як захисник не навів в своєму клопотанні причин неявки в судовий розгляд свідка або надання інших доказів у справі, а також при відсутності доказів лікування захисника, суд дійшов висновку, що захиснику було створено всі умови задля дотримання принципу змагальності, але захисник скористався своїми повноваженнями у обраний спосіб шляхом надання суду письмових доказів і його неявка не перешкоджала слуханню справи у його відсутність.
Згідно наявних в матеріалах справи пояснень самої ОСОБА_1 та її захисника, сторона захисту пояснювала, що у зв'язку з достроковим розірванням договору оренди приміщення магазину, ОСОБА_1 прийнято рішення про його закриття та припинення своєї підприємницької діяльності, про що вона повідомила продавця-консультанта ОСОБА_1 . Під час спілкування між собою вони домовились, що працівник перебуватиме на роботі поки не отримає виплати по вагітності та пологах, а потім напише заяву на звільнення за власним бажанням. В подальшому ОСОБА_1 повідомила, що звільнятися за власним бажанням не буде та хоче отримати компенсацію за невикористану відпустку за три роки. 07 квітня 2025 року вона повідомила, що бажає піти у відпустку, але письмової заяви про це не подала, як і не надала документів про свою вагітність, а з 10 квітня 2025 року взагалі перестала ходити на роботу. Графік на відпустку був затверджений на інші дні, з ним ОСОБА_1 ознайомлюватись не бажала. Факти прогулів були зафіксовані відповідними актами. 18 квітня 2025 року через допущені прогули ОСОБА_1 була звільнена. Довідка № 01-12/266 від 02 травня 2025 року про вагітність ОСОБА_1 11-12 тижнів станом на 18 квітня 2025 року була їй надана тільки при отриманні позовної заяви з додатками про поновлення на роботі. Згідно даних Пенсійного фонду України ОСОБА_1 оформила відпустку у зв'язку із вагітністю після звільнення з 21 квітня 2025 року. З 24 травня 2025 року ФОП ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність. За твердженням сторони захисту ОСОБА_1 не було надано доказів вагітності ОСОБА_1 перед її звільненням, а саме звільнення останньої через прогул було пов'язане із припиненням ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності, а тому стаття 184 КзПП в цьому випадку дозволяє звільнення вагітних жінок як звільнення у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
За змістом статей 252 та 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є розірванням трудового договору у зв'язку із прогулом (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно норм ч. 3 ст. 184 КЗпП України не допускається звільнення вагітних жінок з ініціативи роботодавця.
З цієї заборони є виключення, а саме звільнення допускається у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
В своїх поясненнях ОСОБА_1 вказала, що про вагітність працівниці ОСОБА_1 їй було відомо з її слів, тоді як письмових доказів такого вона не отримувала. Зі змістом довідки про вагітність ОСОБА_1 ознайомилась тільки після звільнення останньої через допущені прогули та через отримання копії позову із додатками про поновлення її на роботі.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року по справі № 580/6133/25 скасовано припис Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 20.05.2025 №Ц/ЧК/11086/502/П, виданий за результати перевірки ФОП ОСОБА_1 . Як зазначив суд, «згідно поданих працівницею ОСОБА_1 до звернення/скарги документів підтверджується, що вона 17.04.2025 надсилала позивачці повідомлення/пояснення «Про відсутність жодного порушення трудової дисципліни» та довідка №01-12/266 від 02.05.2025 про перебування ОСОБА_1 на 11-12 тижні вагітність. Однак, із наданого відповідачем до відзиву копії повідомлення ОСОБА_1 від 17.04.2025 разом із доказами його направлення позивачці, судом встановлено, що жодної інформації (повідомлення) про перебування ОСОБА_1 у стані вагітності такий лист не містить, як і не містить у переліку доданих до цього повідомлення документів - довідки про вагітність від 02.05.2025 №01-12/266. Окремо суд звертає увагу на дату формування вищенаведеної довідки про вагітність №01-12/266 « 02.05.2025», що свідчить про фізичну неможливість її направлення на адресу позивачки листом від « 17.04.2025».
Щодо тверджень ОСОБА_1 про недопустимість довідки №01-12/266 від 02 травня 2025 року суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство України не передбачає обов'язку працівниці повідомляти роботодавця про свою вагітність, а так само не передбачає обов'язку такої особи надавати відповідні підтверджуючі документи.
Такі висновки суду узгоджуються зі сталою судовою практикою розгляду цивільних справ Верховним Судом (постанови від 19 вересня 2019 року по справі № 561/171/17-ц, від 18 січня 2023 року по справі № 752/23602/20, від 06 вересня 2023 року по справі № 707/2717/21), згідно якої застосування положення частини 3 статті 184 КЗпП не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.
Водночас, як слідує із самих пояснень ОСОБА_1 остання хоч і не мала документального підтвердження, але усно була сповіщена про вагітність ОСОБА_1 на час звільнення.
Також, суд приходить до висновку, що хоч відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26 серпня 2025 року №1701369, 24 травня 2025 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , саме звільнення ОСОБА_1 не було пов'язане із ліквідацією фізичної особи-підприємця, так як працівницю було звільнено не за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП (прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин), а на такий випадок поширюється заборона звільнення вагітної жінки за частиною 3 статті 184 КЗпП.
Закриття ФОП не скасовує адміністративну відповідальність за ч.1 ст. 41 КУпАП, так як правопорушення було вчинене під час підприємницької діяльності, а фізична особа продовжує нести відповідальність за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини 1 статті 40 КЗпП України).
Згідно частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
При цьому для застосування частини 3 статті 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП стверджується такими доказами:
-даними протоколу про адміністративне правопорушення № Ц/ЧК/11086/502/П/ПТ від 20 травня 2025 року (а.с. 1-4);
-даними акту перевірки №Ц/ЧК/11086/502 від 20 травня 2025 року, за яким у ФОП ОСОБА_1 зафіксовано порушення ч.3 ст. 184 КЗпП при звільненні ОСОБА_1 (а.с.5-15);
-даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 16);
-даними довідки №01-12/266 від 02 травня 2025 року про вагітність ОСОБА_1 (а.с. 17);
-даними пояснюючої записки ОСОБА_1 від 14 травня 2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 мала намір припинити підприємницьку діяльність через розірвання договору оренди приміщення магазину і на час звільнення ОСОБА_1 вона була обізнана про вагітність останньої (а.с. 18-21);
-даними пояснюючої записки ОСОБА_1 від 20 травня 2025 року, з якої вбачається, що 17 квітня 2025 року ОСОБА_1 при зустрічі із ОСОБА_1 особисто не отримувала ніяких пояснень відсутності на робочому місці;
-даними заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу на посаду продавця-консультанта від 05 вересня 2022 року (а.с. 36);
-даними наказу №б/н від 05 вересня 2022 року про призначення на посаду продавця-консультанта ОСОБА_1 (а.с. 37);
-даними трудового договору між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_1 від 05 вересня 2022 року (а.с. 39-41);
-даними особової картки працівника ОСОБА_1 (а.с. 42-43);
-даними табелів використання робочого часу за березень та квітень 2025 року у ФОП ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 10, 11, 14, 15, 16, 17 квітня 2025 року зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (а.с. 44);
-даними акту від 21 березня 2025 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці в цей день та докази направлення їй запиту про дачу пояснень з цього приводу (а.с. 45-48);
-даними акту від 15 квітня 2025 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 10, 11 та 14 квітня 2025 року та докази направлення їй запиту про дачу пояснень з цього приводу (а.с. 49-52);
-даними актів від 10, 11, 14, 15, 16. 17 та 18 квітня 2025 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 10 квітня 2025 року (а.с. 53-59)
-даними наказу № 1 від 18 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП (а.с. 60);
-даними розрахункових листів ОСОБА_1 за березень та квітень 2025 року (а.с. 61, 62);
-даними про здійсненні виплати по звільненню ОСОБА_1 (а.с. 63-67);
-докази направлення документів про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 68-71);
-даними інформації про непрацездатність ОСОБА_1 , згідно якої така непрацездатність у зв'язку з вагітність оформлена останньою 21 квітня 2025 року після звільнення (а.с. 72)
Днем вчинення правопорушення, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, є день видання наказу про звільнення ОСОБА_1 , а саме 18 квітня 2025 року.
Протокол про адміністративне правопорушення було складено 20 травня 2025 року, а на розгляд до суду матеріали надійшли тільки 27 травня 2025 року.
Станом на 16 вересня 2025 року минув тримісячний строк з дня вчинення правопорушення, яке не є триваючим.
Згідно ч.2 ст. 38 КУпАП, стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.
Відповідно до п.7 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Зазначеними положеннями КУпАП передбачено, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії, що унеможливлюється здійснення будь-яких заходів, спрямованих на притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Суд приходить до висновку про необхідність встановлення вини ОСОБА_1 при наявності підстав для закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, що обґрунтовується існуванням та застосовуванням такої судової практики вже протягом тривалого часу. Наприклад, ще 01 березня 2006 року в узагальненні ВСУ Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185 - 185-2 КУпАП) зазначалось, що у мотивувальній частині постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення має бути встановлено винність особи у вчиненні діянь, визначених статтями 185 - 185-2 КУпАП та строк, що пройшов із часу вчинення адміністративного правопорушення.
Також, існувала практика Верховного Суду України з приводу необхідності встановлення вини особа при закритті справи за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, приклад постанови Голови Верховного Суду України від 17 червня 2004 року та від 19 квітня 2005 року.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП, а саме інші порушення вимог законодавства про працю.
З урахуванням зібраних вищевказаних доказів, аналізу обставин, що з них випливають та висновків суду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 слід визнати винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП.
Між тим, у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП для вказаної категорії справ, провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП судовий збір стягується лише в разі винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. Оскільки адміністративне стягнення до ОСОБА_1 не застосовується, то судовий збір не підлягає стягненню.
Керуючись ст.ст. 33,40-1,130, 283-285 КУпАП,
постановив:
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачене ч.1 ст. 41 КУпАП закрити на підставі п.7 ст.247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її законним представником, захисником через Кам'янський районний суд Черкаської області до Черкаського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: В.В.Шкреба