Справа № 496/4293/25
Провадження № 1-кп/496/592/25
17 вересня 2025 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
прокурора - ОСОБА_2 ,
потерпілого - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Біляївка матеріали кримінального провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Біляївка, Одеської області, громадянина України, зі слів одруженого, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактичного проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, -
09.05.2025 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_5 , перебуваючи за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , маючи умисел, направлений на умисне пошкодження шляхом підпалу автомобіля марки «ВАЗ 2115», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить його братові ОСОБА_3 , взявши полімерну пляшку, наповнену паливно-мастильним матеріалом та коробок із сірниками, вирушив в бік місця проживання свого брата за адресою: АДРЕСА_2 . Так, 10.05.2025 року приблизно о 00 годині 39 хвилин, обвинувачений, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи з прямим умислом, достовірно знаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, зайшов через хвіртку до подвір'я вищевказаного домоволодіння, де знаходився автомобіль марки «ВАЗ 2115», реєстраційний номер НОМЕР_1 , де він облив паливно-мастильним матеріалом вказаний транспортний засіб та, використовуючи сірники, підпалив у місці розливу пально-мастильного матеріалу, від чого розпочалася пожежа, під час якої був повністю знищений автомобіль марки «ВАЗ 2115», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 . Своїми противоправними діями, ОСОБА_5 заподіяв ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 68 344 (шістдесят вісім тисяч триста сорок чотири) гривні 20 копійок.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорюючи доказів по даній справі, здобутих органами досудового розслідування, при цьому зазначив, що він був у неприязних стосунках з братом, внаслідок того, що батьківську хату переписали на його доньку та позбавили його спадкових прав на вказаний будинок, це відбулося декілька років тому, але обурення ним заволоділо зараз, тому він вирішив спалити автівку брату, зайшов до їх будинку, у подвір'ї знаходився автомобіль марки «ВАЗ 2115», облив його бензином та кинув сірник, від чого розпочалася пожежа. Він не розраховував на те, що полум'я може перейти на будинок. Цивільний позов визнав у повному обсязі. У вчиненому розкаявся.
Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що 10.05.2025 року після 00.00 годин він вже відпочивав, коли до кімнати забігла його дружина та сказала, що на подвір'ї горить автомобіль. Після того, як він вийшов у двір були працівники поліції, які проїжджали мимо та побачили як горить транспортний засіб. Вони всі намагалися загасити пожежу щоб полум'я не перекинулося на будинок, потім приїхала пожежна машина. Дійсно його брат був обурений тим, що їх батько (його та обвинуваченого) оформив заповіт на будинок на доньку потерпілого, а не залишив будинок обвинуваченому та йому. Також зазначив, що обвинувачений не вибачався, шкоду не було ним відшкодовано, окрім цього від ОСОБА_5 були погрози, він зловживає алкогольними напоями, потім вчиняє сварки, може застосувати насилля, тому батько вирішив позбавити його майна.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому з'ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а також роз'яснює, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, суд вважає, що винність ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена у повному обсязі і кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 194 КК України, а саме: умисне знищення чужого майна, вчинене шляхом підпалу.
Як роз'яснено в п. 17 постанови пленуму Верховного Суду УРСР № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 року в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, що вирішуються при постановленні вироку.
Під час промови у судових дебатах захисник обвинуваченого звертав увагу суду на обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме - щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину. Також звертає увагу суду, що на досудовому розслідуванні сторона обвинувачення звернулася до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а не з триманням під вартою, тому на теперішній час не зрозуміла позиція прокурора щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі, з урахуванням того, що обвинувачений раніше не судимий, вину та позов визнав, окрім цього між обвинуваченим та потерпілим існує спір щодо спадкового майна.
В репліках прокурор звернув увагу на поведінку обвинуваченого, а саме те, що під час здійснення досудового розслідування, обвинувачений своєї провини не визнавав, розкаяння не було, жодної шкоди потерпілому не відшкодував, не приносив вибачення, це відбулось тільки в судовому засіданні, тому не має обставин, що пом'якшують обвинуваченому покарання у вигляді щирого каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що свідчить про те, що це обраний спосіб захисту обвинуваченого та спроба уникнути суворості покарання.
Зі свого боку потерпілий також зазначив, що дійсно між ним та його братом тривають суперечки, але це пов'язано з тим, що обвинувачений зловживає алкогольними напоями, після чого, чинить сварки з батьками, з дітьми, оточуючими, також може застосовувати фізичну силу або завдати шкоди, що і відбулося, тому лише позбавлення волі може його перевиховувати.
Вище наведе з боку обвинуваченого спростовано не було.
Аналізуючи покази у судовому засіданні учасників даного кримінального провадження та досліджені докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, приходить до наступного висновку.
Практикою Верховного Суду (наведеною у справах №643/13256/17, №199/6365/19) закріплено, що розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Враховуючи те, що обвинувачений, після вчинення ним інкримінуємого злочину зник з місця події та визнав свою вину лише після того, як його було доставлено до суду для вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу, свідчить про те, що він не каявся у скоєному (тобто не має ознак щирого каяття).
Крім того, суд звертає увагу, що щире каяття обвинуваченого полягає у визнанні обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у тому числі його час, місце та спосіб вчинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Також враховуючи поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 , який вчинив умисний тяжкий злочин, заздалегідь підготувавшись до нього та при цьому усвідомлював суспільну небезпеку підпалу автомобілю у нічний час доби, що створювало загрозу для життя та здоров'я людей та свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, після чого з місця скоєння злочину зник.
Виходячи із системного тлумачення законодавства, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа не тільки визнає свою вину, а й щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Разом з тим, поведінка обвинуваченого не свідчить про наявність такого каяття, оскільки ОСОБА_3 не вжив жодних дій, які б підтверджували його бажання виправити наслідки вчиненого, протягом досудового слідства та судового розгляду навіть не намагався вибачитися перед потерпілим та відшкодувати заподіяну шкоду (лише захисник обвинуваченого, коли вже справа розглядалася у суді, запропонував потерпілому надати номер картки з метою часткового перерахування коштів як початок компенсації за матеріальну та моральну шкоду).
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 , згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, згідно ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, те, що він судимості не має в силу ст. 89 КК України, скарг та заяв від відносно нього до міської ради не надходило, позитивно характеризується з боку сусідів, згідно характеристики з місця проживання, на обліках у психіатра не перебуває, разом з тим, суд звертає увагу на те, що він офіційно не працевлаштований, був у стані алкогольного сп'яніння (згідно висновку №20 від 10.05.2025 року), що є обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд не приймає до уваги щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю злочину за наведеними вище обставинами, також суд враховує позицію потерпілого, який вважав, що лише позбавлення волі здатне перевиховати його брата, тому суд прийшов до переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства та необхідно призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі у межах мінімальної санкції статті за якою кваліфіковані його дії.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст. 179, 194 КПК України суд вважає за необхідне запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу змінити з домашнього арешту на тримання під вартою взявши під варту в залі суду.
По справі потерпілим ОСОБА_7 був заявлений цивільний позов, згідно якого він просив стягнути на його користь суму матеріального збитку у розмірі 68344,00 грн., моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн., який обвинувачений визнав у повному обсязі, то суд дійшов до висновку, що вказані обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, ніким не оспорюються, тому вказані вимоги потерпілого підлягають задоволенню у повному обсязі.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України, при цьому скасувавши арешт, накладений ухвалами слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року.
Відповідно до вимог ч.2 ст.124 КПК України з ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на проведення судових експертиз.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України та призначити йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.
Змінити, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з домашнього арешту на запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», взявши його під варту в залі суду, до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з часу взяття його під варту, зарахувавши у строк відбуття покарання період його затримання з 10 травня 2025 року по 12 травня 2025 року, із розрахунку один день затримання до одного дня позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого - задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріальну шкоду у розмірі 68344,00 грн., моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави витрати за проведення судових експертиз у загальному розмірі - 32981,80 грн.
Арешт на 1 картонну коробку із використаним сірником, 1 куртку камуфляжну, 1 штани камуфляжні, 1 пару взуття, накладений ухвалами слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року - скасувати.
Речові докази по справі, після набрання вироком законної сили, а саме:
-1 картонна коробка із використаним сірником - знищити,
-1 куртка камуфляжна, 1 штани камуфляжні, 1 пара взуття - повернути власнику.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1
Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.