15 вересня 2025 рокуСправа № 495/5249/18
Номер провадження 1-кс/495/1879/2025
Слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Білгород-Дністровському клопотання представника Приватного підприємства «Фас логістик» адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
11.09.2025 року представник Приватного підприємства «Фас логістик» адвокат ОСОБА_3 (далі по тексту - заявник) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, заявник просить суд скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня 2019 року у справі № 495/5249/18(провадження № 1-кс/495/2426/2019) на:
- земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:011:0092, площею 0,0201 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Вокзальна, 67в.
Своє клопотання обґрунтовує наступним.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.09.2025 року №442992517 Приватному підприємству «Фас логістик» належить право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:011:0092, загальною площею 0.0201 га, на підставі протоколу Загальних зборів засновників ПП «Фас логісти України» від 26.04.2019 року №26/04, акту приймання-передачі нерухомого майна, до статутного капіталу ПП «Фас логістик» від 26.04.2019 року.
Заявник звертає увагу, що згідно листа Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області від 29.08.2025 року №160683-2025 повідомлено, що матеріали кримінального провадження № 42018161240000108 від 06.06.2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України та долучено постанову про закриття кримінального провадження.
Постановою Білгород-Дністровського РВ ГУНП в Одеській області від 29.12.2018 року закрито кримінальне провадження №42018161240000108, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.06.2018 року, за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Дані обставини і стали підставою для звернення до суду із відповідним клопотанням про скасування арешту майна.
У судове засідання заявник не з'явився, однак у клопотанні просив розгляд справи проводити у його відсутність, просив клопотання задовольнити.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Дослідивши клопотання, перевіривши матеріали справи та наявні у ній докази, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня 2019 року у справі № 495/5249/18(провадження № 1-кс/495/2426/2019) накладено арешт, у вигляді заборони відчуження на земельну ділянку, площею 0,0201 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110300000:02:011:0092.
На даний час заявник просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 24 квітня 2019 року у справі № 495/5249/18(провадження № 1-кс/495/2426/2019) на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:011:0092, площею 0,0201 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Вокзальна, 67в.
Встановлено, що постановою про закриття кримінального провадження від 29.12.2018 року, кримінальне провадження №42018161240000108 від 06.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Відповідно до ч.1 ст.174 Кримінального процесуального кодексу України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Окрім того, ч.2 ст.328 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст.170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Слідчий суддя зазначає, що арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
При цьому, ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».
Окремо слід зазначити, що Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази вчинення протиправних діянь. Так рішенням ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява № 47148/99, рішення від 22.02.2005) ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до п.п.69,73 рішення ЄСПЛ від 23.09.1982у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnrothv.Sweden) будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Будь-які інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вирішуючи питання про скасування арешту майна, слідчий суддя зобов'язаний урахувати відповідну практику ЄСПЛ, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям та з дотриманням принципу справедливої рівноваги. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Слідчий суддя, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням практики ЄСПЛ та встановлених фактичних обставин щодо скасування арешту вищевказаного майна, є обґрунтованими, та зазначає, що в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала потреба, у зв'язку з чим клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.
Слідчий суддя вважає, що на даний час таке втручання держави не відповідає принципам пропорційності, справедливої рівноваги між інтересами суспільства і правом особи на мирне володіння своїм майном та призводить до невиправданого обмеження права власності ПП "Фас логістик".
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).
Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, слідчий суддя дійшов до висновку про те, що клопотання представника Приватного підприємства «Фас логістик» адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 170, 174, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя -
Клопотання представника Приватного підприємства «Фас логістик» адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня 2019 року у справі № 495/5249/18(провадження № 1-кс/495/2426/2019) на:
- земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:011:0092, площею 0,0201 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Вокзальна, 67в.
Ухвала, у відповідності до положень статті 309 Кримінального процесуального кодексу України, оскарженню не підлягає і заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_4