нп 2/490/318/2025 Справа № 490/2019/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
11 вересня 2025 року м .Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
Позовна заява мотивована наступним.
ОСОБА_1 в період з 14 січня 2012 року по 20 вересня 2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб між ними розірвано на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.09.2016 року по справі № 490/7883/16-ц. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі дитина проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач після розірвання шлюбу матеріальної допомоги на утримання дитини позивачу не надавав, тому остання змушена була поставити питання про стягнення аліментів у судовому порядку при вирішенні питання про розірванні шлюбу. 24.06.2019 року судовим наказом Центрального районного суду м. Миколаєва по справі №490/4016/19 було стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 : у розмірі 1/4 частина усіх видів доходів (заробітків) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 10.05.2019 року та до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ набрав законної сили 14.08.2019 р. та скерований для подальшого виконання до Інгульського відділу ДВС у м. Миколаєві. Наразі відкрито виконавче провадження № 59865885 щодо примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, позивачка вказує, що відповідач продовжує неналежним чином виконувати свої батьківські обов'язки, не вчасно та не в повному обсязі сплачував аліменти на утримання дитини, внаслідок чого, станом на 17.01.2024 року, утворилася заборгованість по виплаті аліментів за період з травня 2019 року по березень 2024 року в розмірі 32 334,68 грн.
За такого, враховуючи вищевказане позивачка просить суд стягнути з відповідача неустойку за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 32 334,68 грн.
ІІ. ХІД СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 21.03.2024 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання, витребувано у Центрального відділу ДВС м.Миколаєва ПМУЮ (м.Одеса) копії матеріалів виконавчого провадження №59865885, а також інформацію щодо наявності заборгованості ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) по сплаті аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ., ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15.04.2024 року від представниці відповідача - адвоката Обуховської Р.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову в частині стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів за періоди з лютого 2022 року по серпень 2023 року, посилаючись на наступне.
В позовній заяві зазначені періоди, згідно яких у відповідача наявний борг за травень 2019 по лютий 2022 у розмірі 7422,18 грн. Згідно розрахунку зі сплати аліментів Інгульського відділу ДВС м. Миколаєва ПМУЮ (м. Одеса) від 16.08.2023 зазначено, що борг по сплаті аліментів на січень 2022 складає 6113,18 грн., який відповідач визнає та готовий сплатити позивачу.
Що ж стосується боргу, який виник у відповідача з лютого 2022 року по серпень 2023 року, то сторона відповідача зазначає наступне.
Починаючи з лютого 2022 року у зв'язку, з введенням воєнного стану на всій території України, у відповідача виникли значні фінансові труднощі у зв'язку з затриманням заробітної плати. З лютого 2022 року по липень 2023 року відповідач не отримував заробітної плати. 25.03.2024 відповідач добровільно погасив борг по сплаті аліментів у повному обсязі. Крім того, відповідач розуміючи необхідність утримувати свого неповнолітнього сина та свій обов'язок щодо сплати аліментів з серпня 2023 року здійснював регулярні відрахування, що перевищувало суму аліментів, яка підлягала стягненню. Дане твердження підтверджується розрахунком зі сплати аліментів Інгульського ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) станом на 29.03.2024. Враховуючи відповідальне ставлення відповідача стосовно своїх батьківських обов'язків станом на 29.03.2024 заборгованість зі сплати аліментів відсутня, передплата становить 28,40 грн.
За такого, сторона відповідача вважає, що на підставі того, що заборгованість з лютого 2022 року по серпень 2023 року виникла з незалежних від відповідача причин, а саме, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, тому стягнення неустойки (пені) в цій частині є необґрунтованим.
Враховуючи вищезазначене, представниця відповідача просить суд врахувати поважність причин невчасного розрахунку по сплаті аліментів з лютого 2022 року по серпень 2023 року та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів за періоди з лютого 2022 року по серпень 2023 року.
Ухвалою суд від 14.08.2024 року відкладено судовий розгляд справи, клопотання про витребування доказів задоволено, витребувано: у відповідача ОСОБА_2 виписку з банківського рахунку, на який він отримує заробітну плату за період з лютого 2022 року по липень 2024 року; у Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області інформацію про доходи відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 та розмір податків, які з них сплачені за період з лютого 2022 року по липень 2024 року.
07.10.2024 року від представниці відповідача - адвоката Обуховської Р.В., на виконання вимог ухвали суду від 14.08.2024 року, надійшли витребувані судом документи.
11.10.2024 року від ГУ ДПС у Миколаївській області на виконання вимог ухвали суду від 14.08.2024 року, надійшла витребувана судом інформація.
Слухання справи неодноразово відкладалося, в тому числі, і в зв'язку з поданням сторонами клопотань про відкладення розгляду справи.
06.12.2024 року від Інгульського ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса) надійшли матеріали виконавчого провадження №59865885.
Розгляд справи неодноразово відкладався, в зв'язку з наданням сторогнами клопотань про відкладення слухання справи.
Сторони до судового засідання не з'явились, просили про розгляд справи у їх відсутності.
При цьому, представник позивачки - адвокат Мотельчук Ю.І. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на те, що на момент подачі позову у відповідача існувала заборгованість по сплаті аліментів.
Представник відповідача - адвокат Одинцова Я.В. проти задоволення позовних вимог заперечувала.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішені питання, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін, які не з'явились.
ІІІ.ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судовим наказом Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.06.2019 року у справі №490/4016/19 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 10.05.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Хоменко І.В. від 19.11.2019 року ВП №59865885 передано судовий наказ №490/4016/19 від 14.08.2019 року Інгульському ВДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області.
Як вбачається з позовних вимог, позивачка просить стягнути з відповідача пеню за несплату аліментів за період з травня 2019 року по березень 2024 року у сумі 32334,68 грн.
Разом з тим, судом досліджено матеріали виконавчого провадження № 59865885 та встановлено наступне.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, складеного старшим державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса)від 26.03.2020 року №47232 вбачається, що ОСОБА_2 за період з 10 травня 2019 року по лютий 2021 року сплачено аліментів на загальну суму 24993,16 грн та станом на 01.03.2021 року заборгованість складає 2670,18 грн.
З розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса) 16.08.2023 року №73560 вбачається, що за період з березня 2021 року по липень 2023 року відповідачем сплачено аліменти на загальну суму 10260,00 грн та станом на 01.08.2023 року борг складає 30850,18 грн.
При цьому, згідно вищевказаного розрахунку вбачається що виплати по аліментам припинилися в лютому 2022 року.
Крім того, твердження відповідача щодо втрати доходу та невиплати заробітної плати після початку повномаштабного вторгнення рф на територію України знайшли своє підтвердження у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу ОСОБА_2 за період з 01.01.2022 по 30.06.2024, наданих ГУ ДПС у Миколаївській області, з яких вбачається, що за період з лютого 2022 року по липень 2023 року відповідачу заробітна плата не виплачувалася.
З серпня 2023 року по березень 2024 року ОСОБА_2 сплачено аліментів на загальну суму 42698,28 грн та станом на 29.03.2024 року заборгованість відсутня, а переплата становила 28,40 грн, що підтверджується розрахунком державного виконавця Інгульського ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса).
IV. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
1.Позиція Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Вказаний висновок підтверджується наступним.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду уточнив висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311 св 17), та зазначив, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).
Суд дослідивши матеріали справи, в тому числі матеріали виконавчого провадження №59865885, встановив, що відповідачем систематично сплачувалися аліменти до лютого 2022 року, що підтверджується квитанціями, наданими відповідачем, та розрахунками державного виконавця. Однак, станом на 01.08.2023 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість, яка виникла у зв'язку з невиплатою заробітної плати через військову агресію рф, а отже виникла не з його вини. При цьому, з 01.08.2023 року відповідачем заборгованість по аліментам була погашена в повному обсязі, що також підтверджується матеріалами справи.
За такого, суд не вбачає у діях ОСОБА_2 злісного ухилення від сплати аліментів, за яке передбачена відповідальність у вигляді нейстойки.
2.Висновки про застосування норм права
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
За такого, платник аліментів прийняв усі міри та сплатив усю наявну заборгованість.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює умежах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.
Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначала, що відповідач не сплачує систематично аліменти, а тому повинен нести відповідальність, передбачену законом у вигляді неустойки, так як і на момент звернення до суду 19.03.2024 року є заборгованість у сумі 32334,68 грн, що є для неї негативними наслідками.
Між тим, як встановлено судом, на момент звернення до суду заборгованість у ОСОБА_2 по сплаті аліментів була відсутня.
Крім того, суд зазначає, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня.
Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць.
Суд, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21).
Разом з тим, сторонами не надано точні дані, щодо суми заборгованості за кожний місяць окремо, для вирахування розміру пені за ці місяці, який не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується, а суд, за принципом диспозитивності не може збирати докази.
Окрім того, при розгляді даних правових відносин, першочерговим є інтереси дитини.
За приписами ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини, як на підставі та умови надання захисту судом.
За такого, суд враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі запровадження істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав.
Одними з основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Постанова ВС від 20 листопада 2024 року, справа № 463/6799/18 (провадження № 61-4628св24)
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України суд, ст.ст. 8, 196 СК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо досуду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 11 вересня 2025 року.
Суддя : Черенкова Н.П.