Справа № 462/8272/24
Провадження № 2/483/173/2025
Іменем України
03 вересня 2025 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Рак Л.М.
за участю секретаря Гречки С.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - орган опіки та піклування Шевченківської районної адімінстрації Львівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про визнання особи такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини, -
17 грудня 2024 року з Залізничного районного суду м. Львова до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області в порядку ст.ст. 31,32 ЦПК України, надійшла цивільна справа за позовом адвоката Брегей І.С., яка є представником позивачки ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - відділ «Служба у справах дітей» Шевченківського району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про визнання особи такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 липня 2021 року у справі № 483/1115/21 шлюб між сторонами розірвано. Ще задовго до розлучення позивачка і відповідач не проживали однією сім'єю. Донька увесь час проживала разом з матір'ю. Останній раз відповідач бачився з донькою у 2016 році. Відповідач створив нову сім'ю, припинив будь-яке спілкування із позивачкою та повністю ухилився від виконання прямих обов'язків батька по відношенню до дитини, взагалі не бере участі у вихованні дочки, не надає матеріальної підтримки для її утримання у добровільному порядку. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 черпня 2016 року у справі № 483/1010/16-ц з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої ОСОБА_3 щомісячно до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитині відповідного віку, встановленого законодавством України, починаючи з 06 липня 2016 року. Виконавчий лист про стягнення аліментів перебував на виконанні у Очаківському відділі державної виконавчої служби Миколаївської області. 18 квітня 2017 року виконавче провадження про стягнення аліментів було завершено згідно з п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». На даний час відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , фінансово не підтримує доньку та добровільно не сплачує аліменти на її утримання. З початком повномасштабної війни позивачка проживає з донькою у місті Львові та самостійно виховує і утримує доньку, створює належні умови для її навчання, дозвілля, розвитку природних здібностей. На даний час позивачка перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Донька позивачки навчається у середній загальноосвітній школі № 30 у м. Львові. Посилаючись на те, що протягом тривалого періоду позивачка фактично здійснює самостійне виховання та утримання неповнолітньої доньки, представник позивачки просила визнати ОСОБА_1 такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини - неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою від 24 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17 березня 2025 року третю особу - відділ «Служба у справах дітей» Шевченківського району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради за її клопотанням замінено на належну третю особу - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.
02 квітня 2025 року від представника позивачки адвоката Брегей І С. надійшли додаткові пояснення в яких представник позивачки зазначила, що доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини матір'ю пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько тривалий час не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або виконання одним із батьків батьківських обов' язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою ст. 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов' язків з виховання дитини. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових драв фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби через сімейні обставини. Підстави для звільнення з військової служби викладені у абз. 5 п. 3 ч. 20 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ -«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», зокрема військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. Отже диспозиція абз. 5 п. 3 ч. 20 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду. Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов' язки по вихованню та утриманню дитини у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо). У даній справі саме наявна така життєва ситуація, коли позивачка є військовослужбовицею, розлученою та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли батько дитини (відповідач) тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні дитини та окрім цього позбавлений фактичної і фізичної змоги виконувати свої обов'язки оскільки є військовослужбовцем. Отже, визнання позивачки особою, що самостійно виховує та утримує дитину має юридичне значення, серед іншого, і як підстава для звільнення її з військової служби. Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про визнання особи такою, що самостійно виховує та утримує дитину є прямою вказівкою у Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу». Тим самим законодавець надав право позивачу звертатись до суду саме з такою вимогою, хоча й встановлення такого факту прямо не передбачено нормами Сімейного кодексу.
Ухвалою від 30 травня 2025 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивачки - адвокатБрегей І.С. надала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивачки, в якій крім того, зазначила, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій також заначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Шевченківської районної адімінстрації Львівської міської ради просив розгляд справи проводити без участі представника органу опіки та піклування Шевченківської районної адімінстрації Львівської міської ради. В поясненнях наданих до суду представник зазначив, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки позивачкою не доведено, що припинилися взаємні права і обов'язки між дитиною та батьком.
Представник третьої особи - військової частини НОМЕР_1 надав заяву про розгляд справи без участі представника військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 (а.с. 16 звор. бік).
20 липня 2021 року рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області у справі № 483/1115/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.15).
Позивачка ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», прийнята на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий перід з 23 березня 2022 року (наказ командира в/ч НОМЕР_1 № 19) та має статус учасника бойових дій (а.с. 8, 9).
З акту від 24 вересня 2024 року, складеного комісією ЛКП «Балатон-9409», вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11 звор. бік).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 24 вересня 2024 року, сладеного спеціалістами служби у справах дітей, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - мати дитини, її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , -баба, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - дід. Батьки дитини розлучені, ОСОБА_6 спілкується з батьком в телефонному режимі. Зі слів ОСОБА_1 батько дитини фінансово доньку не підтримує, аліменти не сплачує (а.с.12).
З довідки від 09 жовтня 2024 року № 439 виданою середньою загальноосвітньою школою № 30 м. Львова вбачється, що ОСОБА_3 , у 2024-2025н.р. навчається в 5-В класі в середній загальноосвітній школі № 30 ( а.с.12 звор.бік).
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 призваний на військову службу за контрактом та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.7 звор.бік).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 11 вересня 2017 року відповідач ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій (а.с.7).
З копії виконавчого листа Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, що виданий 15 серпня 2016 року у справі № 483/1010/16-ц вбачається, що з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого законодавством України, починаючи з 06 липня 2016 року (а.с. 16, зв. бік 10).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №77409110 Очаківського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 22 серпня 2025 року боржник ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів за період з квітня 2017 року по липень 2025 року в розмірі 369697 грн. 44 коп. (а.с. 185-190).
Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
На підставі ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Стаття 51 Конституції України закріплює рівність прав і обов'язків подружжя у шлюбі та сім'ї та однакову охорону державою як материнства, так і батьківства в цілях забезпечення охорони сім'ї та дитинства, що знайшло свій розвиток у ч.ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 180, ч. 1 ст. 181 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини відповідно до ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України та ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства».
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.19 Сімейного кодексу України.
Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.
При цьому доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини матір'ю пов'язане із настанням обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не ставить питання визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом із нею або питання участі батька у її вихованні чи утриманні, а заявляє вимоги про визнання її такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини, а за наявності спору між сторонами щодо обсягу виконання ними батьківських обов'язків з утримання та виховання спільної для них доньки, суд вважає можливим вирішити даний спір між ними в позовному провадженні.
Таким чином суд вказує, що незважаючи на проживання батька окремо від дитини, це не впливає на обов'язок відповідача піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати її до самостійного життя, а також на його обов'язок утримувати неповнолітню доньку до досягнення нею повноліття. Натомість, на підставі встановлених судом обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов'язки щодо неповнолітньої дитини.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.
Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Крім того, відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Згідно з абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану звільняються з військової служби військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Отже, факт самостійного виховання та утримання дитини, який просить встановити позивачка має юридичне значення, оскільки визначає її право на звільнення з військової служби.
Даний факт інакше як у судовому порядку не може бути встановлено, адже жодний орган влади, крім суду, не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, і про необхідність встановлення даного факту судовим рішенням міститься пряма вказівка в абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання та утримання позивачкою дитини, яка є розлученою та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли батько дитини не бере участі у вихованні та утриманні дитини, проте не визнаний судом таким, що позбавлений батьківських прав, суд приходить до висновку про те, що викладені у заяві обставини знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду, а тому заявлені вимоги в частині визнання позивачки такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 141 та ч. 1 ст. 142 ЦПК України, позивачці з державного бюджету має бути повернуто 605 грн. 60 коп. (50% суми сплаченого судового збору), решту якого слід стягнути з відповідача на користь останньої (а.с. 20).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - орган опіки та піклування Шевченківської районної адімінстрації Львівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про визнання особи такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 такою, що здійснює самостійне виховання та утримання дитини - неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, згідно з квитанцією про сплату № 0507-3848-7435-9245 від 29 жовтня 2024 року на розрахунковий рахунок UA418999980313101206000013951, МФО 899998, банк отримувача ГУК Львів/Залізничний р-н/22030101 у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраціцйной номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . - 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 12 вересня 2025 року.
Головуючий: