Справа № 216/6274/24
провадження 2/216/693/25
іменем України
(заочне)
11 серпня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Цимбалістенко О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Радочин Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,-
Криворізька міська рада звернулась до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 67810,95 грн, як безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою внаслідок порушення земельного законодавства. Зокрема позивач вказує, що у період з 01.01.2020 ДО 31.12.2023 відповідач використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачувала, договір оренди з територіальною громадою міста Кривого Рогу не укладаВ, хоча земельна ділянка використовувалась відповідачем, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
В провадженні судді Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. перебувала на розгляді вказана цивільна справа за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, від 25 грудня 2024 року визначено головуючу суддю у справі: Цимбалістенко О.В. Підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи стало Рішення Вищої ради правосуддя від 03 грудня 2024 року № 3509/0/15-24, яким суддю ОСОБА_2 звільнено з посади судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Ухвалою Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року справу прийнято до провадження судді Цимбалістенко О.В. в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
Представник позивача у судове засідання 11 серпня 2025 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку судового засідання надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судові засідання 25 березня 2025 року та 11 серпня 2025 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації його місця проживання: АДРЕСА_1 , які були повернуті органом поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній».
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_1 є фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:083:0004 з моменту набуття права власності на нерухоме майно, розміщене на вказаній земельній ділянці - з 06.03;2015., цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0805 га, яка перебуває у комунальній власності м. Кривого Рогу, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Договір оренди вказаної земельної ділянки між сторонами по справі не укладався та право оренди відповідно до закону не реєструвалось.
Відповідно до Витягну із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер: 1211000000:08:083:0004 складає 2434980,10 грн.
Згідно з листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області відповідач ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2020- 2023 роках, як орендар земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , відсутня та не є платником плати за землю. (а.с. 16)
Рішенням Криворізької міської ради №523 від 26.05.2021 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. кривого Рогу, розроблену ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» ім. Ю.М. Білоконя».
Також, рішенням Криворізької міської ради №506 від 26.05.2021 встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогу, зокрема, ставка орендної плати, % від нормативної грошової оцінки земель міста для фізичних осіб згідно з цільовим використанням земель (код 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) становить 3%.
Рішенням Криворізької міської ради №1140 від 26.01.2022 внесено зміни до рішення Криворізької міської ради №506 від 26.05.2021 в частині переліку платників плати за землю.
Згідно з інформаційною довідкою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 для обчислення нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік використовується коефіцієнт індексації у розмір 1,051.
Згідно з розрахунком сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування без оформлення належним чином права користування земельною ділянкою площею 0,0805 га, з кадастровим номером: 1211000000:08:083:0004 для розміщення магазину за адресою: АДРЕСА_2 за період з 01.01.2020 по 31.12.2023 становить 67810,95 грн.
Аналізуючи норми права, на які посилався позивач у позові, а також норми права, які слід застосувати, мотиви їх застосування суд приходить до таких висновків.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.
Таким чином, посилання позивача у позові на положення ст. 1212 ЦК України в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за користування без оформлення належним чином права користування земельною ділянкою суд вважає підставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зі змісту ст. 1212 ЦК України вбачається, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі.
Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права, а збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом договір оренди спірної земельної ділянки в період з 01.01.2020 до 31.12.2023 між сторонами по справі не укладався та право оренди відповідно до закону не реєструвалось.
Відтак, грошові кошти з орендної плати за користування земельною ділянкою до бюджету територіальної громади м. Кривого Рогу відповідач не сплачував.
Згідно з розрахунком позивача сума недоотриманих територіальною громадою грошових коштів у розмірі орендної плати за період з з 01.01.2020 до 31.12.2023 складає 67810,95 грн.
Вказаний розрахунок не спростований відповідачем, іншого розрахунку матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, тому вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача, в порядку ст. 1212 ЦК України, грошові кошти в розмірі 67810,95 грн.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки
У відповідності до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями ч. ч. 1 та 3 ст. 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку ч. 4 ст. 83 ЦПК України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з урахуванням задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись, ст.ст. 11, 15, 16, 257, 264, 268, 319, 322, 1212 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 197, 258-259, 263,265, 354-355 ЦПК України суд,
Позовну заяву Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 67 810 ( шістдесят сім тисяч вісімсот десять) гривень 95 копійко за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:08:083:0004 за період з 01.01.2020 до 31.12.2023.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: Криворізька міська рада, код ЄДРПОУ 33874388, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та виготовлено 11 серпня 2025 року.
Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО