про відмову у відкритті касаційного провадження
16 вересня 2025 року
м. Київ
справа №440/14265/24
адміністративне провадження № К/990/36373/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №440/14265/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 163950030900 від 10.10.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 04.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням трудового та страхового стажу за період його навчання з 01.09.1981 по 18.07.1983, за період проходження ним військової служби з 30.10.1983 по 28.11.1985, за періоди його роботи з 04.01.1990 по 13.11.1992, з 18.02.2001 по 01.07.2003 та з 03.07.2003 по 20.02.2014.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Полтавський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 13.05.2025 (залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025) позов задовольнив.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний Суд» 02.09.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2025, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини 5 зазначеної норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини 4 статті 12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Як зазначено вище, процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Втім, із поданої касаційної скарги вбачається, що відповідачем не наведено доводів та мотивів (із посиланням на конкретні підпункти пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України), що дають підстави для висновку, що судове рішення, постановлене у зазначеній справі, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Крім того, щодо застосування норм Закону №1058-IV і Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у питанні про наявність в органу Пенсійного фонду України правових підстав для не врахування до трудового стажу для призначення пенсії за віком періодів трудової діяльності з мотиву недоліків в оформленні трудової книжки Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, від 10.10.2019 у справі № 234/4585/17, від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а, від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 висловив висновки про те, що:
- « формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.»;
- « неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.»;
- « недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи…»;
- « не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.».
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У підсумку Верховний Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №440/14265/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Шарапа Я.О. Берназюк О.П. Стародуб