16 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 420/8947/24
адміністративне провадження № К/990/22044/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації
до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Пекного А.С. від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Лук'янчук О.В., Бітова А.І., Ступакової І.Г. від 06 травня 2025 року
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2024 року керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Ренійська міська рада, відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача укласти з Департаментом охоронний договір на пам'ятку археології національного значення - Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), розташоване на захід від села Орлівка Ізмаїльського району Одеської області, на території кам'яного кар'єру, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини» від 28 грудня 2001 року №1768 (далі - Порядок №1768).
2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що Ренійська міська рада не укладає з Департаментом охоронний договір на Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), вперше взяте під охорону постановою Ради Міністрів УРСР від 02 липня 1965 року № 711 «Про затвердження списку пам'ятників мистецтва, історії та археології Української РСР», щодо якого встановлено охоронну зону навколо пам'ятника 2 погонні метри відповідно до рішення Виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих від 11 вересня 1975 року № 452. Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора») є несформованою земельною ділянкою, орієнтовною площею 11 га, що перебуває у власності Ренійської міської територіальної громади.
Департамент не вживає заходів претензійно-позовної роботи самостійно або із залученням інших структурних підрозділів Одеської ОДА. Прокурор направляв Департаменту листи від 13 червня 2023 року № 15/3/2-924вих-23 та від 25 вересня 2023 року № 15/3/2-1609вих-23 з метою з'ясування питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, на які у листах Департаменту від 02 серпня 2023 року № 2292/10/01-13/2-23/4580 та від 12 жовтня 2023 року № 3159/10/01-12/2-23/4997 було повідомлено, що Ренійська міська рада не порушувала питання укладення охоронного договору, а Департамент не звертався до суду з позовом про зобов'язання Міську раду укласти такий договір.
Державний інтерес полягає у зупиненні порушень пам'яткоохоронного законодавства, встановлення режиму використання пам'ятки початку залізного віку (VIII-VI століття до нашої ери) та відповідальності відповідача за порушення такого режиму використання.
3. Департамент надав пояснення, в яких зазначав, що не володіє інформацією про власника чи уповноваженого органу щодо пам'ятки культурної спадщини - Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора») та що Прокурор не підтвердив, що таким уповноваженим органом є саме Ренійська міська рада.
4. Відповідач не визнав позов, у відзиві вказував, що Ренійська міська рада не є належним відповідачем, оскільки Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора») як пам'ятка археології відповідно до частин першої, другої та шостої статті 17 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-ІІІ) є державною власністю, як і земельна ділянка, на якій розташована пам'ятка, на що звертала увагу Прокурора у листі від 12 жовтня 2023 року № 3159/10/01-12/2-23/4997. Також Одеська обласна державна (військова) адміністрація направляла Ізмаїльській районній державній (військовій) адміністрації лист від 12 жовтня 2023 року № 1/01-33/10992/2-23 про отримання інформації щодо встановлення та реалізацію права державної власності на земельну ділянку городища.
5. Прокурор у відповіді на відзив відповідача та додаткові пояснення Департаменту зазначав, що несформовані земельні ділянки переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (набрав чинності 27 травня 2021 року; далі - ЗК України), тому земельна ділянка, на якій розташоване Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора») перебуває у власності Ренійської міської територіальної громади та саме Ренійська міська рада зобов'язана вжити охоронних заходів щодо укладення охоронного договору.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, задоволено позов.
7. Суди попередніх інстанцій мотивували рішення тим, що несформована земельна ділянка, на якій розташоване Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора») перебуває у власності Ренійської міської територіальної громади, а тому обов'язок щодо укладання охоронного договору покладений на Ренійську міську територіальну громаду. Протягом місяця з моменту занесення Городища «Орлівка» («Кам'яна Гора») до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2009 року № 928 "Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" (далі - Постанова КМУ № 928), відповідач був зобов'язаний укласти охоронний договір на вказаний об'єкт культурної спадщини національного значення з позивачем як органом охорони культурної спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
9. На обґрунтування касаційної скарги Ренійська міська рада зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 19, статті 54 Конституції України, частини другої, пункту «г» частини четвертої статті 84, підпункту «г» пункту 24, абзацу 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, статей 1, 6, частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 17, статті 23 Закону № 1805-ІІІ, пункту 2 Порядку № 1768, Постанови КМУ № 928, а також необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (про те, що пам'ятки археології нерозривно пов'язані із земельними ділянками, на яких вони розташовані, а тому правовий режим земельної ділянки не може відрізнятися від правового режиму пам'ятки; пам'ятки археології та відповідні землі не можуть перебувати у приватній чи комунальній власності, вони є виключно державною власністю) та у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 826/4605/16 (про те, що обов'язок укладення охоронного договору покладається на юридичних або фізичних осіб, у власності чи користуванні яких перебуває об'єкт культурної спадщини, і саме вони повинні укласти договір встановленого зразка з відповідним органом охорони культурної спадщини), від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 (про те, що укладення охоронного договору є обов'язковим саме після переходу права власності на пам'ятку чи її частину, і цей обов'язок безпосередньо пов'язаний із набуттям такого права), від 18 червня 2024 року у справі № 922/1976/22 (про те, що стаття 17 Закону № 1805-III гарантує виключне право державної власності на пам'ятки археології, а відчуження з державної власності земельних ділянок, на яких вони розташовані, унеможливлює реалізацію державою права користування і розпорядження такими об'єктами), від 05 березня 2025 року у справі № 902/546/24 (про те, що охоронні договори на пам'ятки археології укладаються виключно уповноваженими органами від імені держави, а органи місцевого самоврядування не можуть бути стороною такого договору за відсутності права власності чи уповноваження від держави), та формулювання Верховним Судом правової позиції щодо застосування абзацу 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у поєднанні зі статтями 17 та 23 Закону № 1805-III.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про перебування у власності Ренійської міської територіальної громади земельної ділянки, на якій розташоване Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), неправильно застосували абзац 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, який регулює питання переходу земель у комунальну власність, однак не охоплює землі історико-культурного призначення, що мають спеціальний правовий режим.
10. Прокурор у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін. Обґрунтовує це тим, що землі під пам'ятками археології до моменту вилучення з комунальної власності відповідно до частини шостої статті 17 Закону № 1805-III можуть перебувати у комунальній власності, і саме територіальна громада повинна здійснювати охоронні заходи.
Посилання Ренійської міської ради у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 є безпідставним, оскільки фактичні обставини тієї справи не є подібними - йшлося про незаконну передачу вже сформованої державної ділянки у комунальну власність. У цій справі ділянка є несформованою, а тому правові висновки у справі № 927/1206/21 не підлягають застосуванню.
11. 22 травня 2025 року Ренійська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
12. Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі.
13. 16 червня 2025 року Прокурор подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
14. Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2025 року призначив справу до розгляду у письмовому провадженні за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи з 16 вересня 2025 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що пам'ятка археології національного значення - Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), розташована на захід від села Орлівка Ізмаїльського району Одеської області на території кам'яного кар'єру, вперше була взята під охорону постановою Ради Міністрів Української РСР від 02 липня 1965 року № 711 «Про затвердження списку пам'ятників мистецтва, історії та археології Української РСР».
16. Рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 11 вересня 1975 року № 452 навколо пам'ятки встановлено охоронну зону завширшки 2 погонні метри.
17. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2009 року № 928 Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора») внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, йому присвоєно охоронний номер 150021-Н.
18. Згідно з листом Ренійської міської ради від 01 грудня 2023 року № 38/4737-4809, земельна ділянка, на якій розташоване Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), є несформованою, право власності на неї не визначено, орієнтовна площа становить 11,0 га.
19. Оскільки Ренійська міська рада не уклала з Департаментом охоронний договір на зазначену пам'ятку археології національного значення, Прокурор звернувся до суду з цим позовом
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.
21. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
22. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
23. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
25. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі є обґрунтованими, з огляду на таке.
26. Частини четверта та п'ята статті 54 Конституції України проголошують, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
27. Стаття 1 Закону України від 18 березня 2004 року № 1626-IV «Про охорону археологічної спадщини» (далі - Закон № 1626-IV) визначає об'єкт археологічної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність.
Пам'ятка археології - археологічний об'єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
28. За визначенням, наведеним в абзаці третьому частини першої статті 1 Закону № 1805-III, об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
29. Тобто, пам'ятка археології - це місце, споруда, комплекс, їх частини, пов'язані території чи водні об'єкти, створені людиною, які мають цінність з археологічного, антропологічного чи етнографічного погляду, зберегли свою автентичність і занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
30. Згідно з частинами першою та другою статті 17 Закону № 1805-III пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.
31. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв (частина шоста статті 17 Закону № 1805-III).
32. Відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
33. Принцип lex specialis derogat legi generali означає, що спеціальні норми мають перевагу над загальними нормами при регулюванні одних і тих самих правовідносин.
34. Положення статті 17 Закону № 1805-III є спеціальними щодо правового режиму пам'яток археології та земель під ними, тоді як абзац 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України встановлює загальне правило переходу несформованих земельних ділянок у комунальну власність.
35. Земельна ділянка, на якій розташована пам'ятка археології, за загальним правилом є державною власністю.
36. Лише поля давніх битв можуть перебувати у комунальній чи приватній власності, однак навіть у такому випадку на власників/користувачів покладається спеціальний охоронний режим через укладення охоронних договорів відповідно до статті 23 Закону № 1805-ІІІ).
37. Крім того, в абзаці 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зазначених у пунктах а) - е).
38. До таких земель, які після 27 травня 2021 року залишаються у державній власності, належать, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (пункт в) абзацу 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
39. Зазначене в абзаці 10 пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України правило про перехід несформованих земельних ділянок у комунальну власність не охоплює земель історико-культурного призначення, правовий режим яких регулюється статтею 17 Закону № 1805-III як спеціальною нормою, з урахуванням змісту абзацу 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
40. Тобто, несформовані земельні ділянки під такими об'єктами не могли автоматично перейти у комунальну власність територіальних громад після 27 травня 2021 року.
41. Тлумачення норм ЗК України та Закону № 1805-III свідчить про те, що законодавець виключив землі історико-культурного призначення з-під дії загального правила про перехід несформованих земельних ділянок у комунальну власність. Зазначене узгоджується з конституційним принципом охорони культурної спадщини державою (стаття 54 Конституції України) та необхідністю збереження цілісного державного контролю над об'єктами національного культурного надбання.
42. Помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про фактичне ототожнення понять "власник земельної ділянки" та "власник пам'ятки археології". Зазначені об'єкти права власності мають різні правові режими: земельна ділянка, на якій розміщена пам'ятка археології може перебувати у комунальній чи приватній власності лише як виняток (поля давніх битв), тоді як пам'ятка археології завжди є державною власністю.
43. Неправильне ототожнення власника земельної ділянки та власника пам'ятки археології призводить до безпідставного визначення суб'єкта, на якого покладається обов'язок укладення охоронного договору.
44. Стаття 23 Закону № 1805-ІІІ визначає, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
45. Тобто, обов'язок укласти охоронний договір виникає лише у власника пам'ятки археології, який може не співпадати з власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розміщена пам'ятка археології.
46. Якщо пам'ятка археології перебуває та може перебувати виключно у державній власності (не належить до полів давніх битв), то укладення охоронного договору здійснюється уповноваженим державним органом від імені держави, незалежно від того, хто є власником чи користувачем земельної ділянки.
47. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідно до пункту 7 частини другої статті 6 Закону № 1805-III може укладати охоронні договори на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.
48. Тобто, орган місцевого самоврядування (його виконавчий орган) може бути стороною охоронного договору на пам'ятку археології лише за умови делегування йому таких повноважень державою (органом державної влади). Сам факт віднесення земельної ділянки до комунальної власності не наділяє орган місцевого самоврядування статусом власника пам'ятки археології та не створює для нього обов'язку укладати охоронний договір, оскільки пам'ятка археології залишається державною власністю незалежно від форми власності на земельну ділянку.
49. Лише у випадках, коли пам'ятка археології може перебувати у комунальній чи приватній власності (поля давніх битв), відповідний обов'язок щодо укладення охоронного договору покладається на власника чи користувача такої пам'ятки.
50. Верховний Суд наголошує, що стаття 17 Закону № 1805-III має пріоритет над загальними положеннями абзацу 10 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України відповідно до принципу lex specialis derogat legi generali.
51. Суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши положення абзацу 10 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, дійшли необґрунтованого висновку про належність земельної ділянки, на якій розташоване Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), до комунальної власності, оскільки не врахували спеціального правового режиму земель, на яких розміщена пам'ятка археології.
52. Відтак обов'язок укладення охоронного договору визначається не формою власності на земельну ділянку, а правовим статусом власника пам'ятки археології.
53. Необхідно також зазначити, що правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у пункті 94 постанови від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21, є застосовною до цієї справи у частині висновку про те, що пам'ятки археології нерозривно пов'язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані, оскільки знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні; правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам'ятки, яка згідно із Законом № 1805-III не може перебувати в приватній чи комунальній власності. Відмінність у фактичних обставин зазначеної справи не впливає на застосування фундаментального правового принципу єдності правового режиму пам'ятки археології та земельної ділянки під нею.
54. Верховний Суд неодноразово у своїй практиці також наголошував, що відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам'ятками археології, у зв'язку з невіддільністю пам'ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована (постанови Верховного Суду від 18 червня 2024 року у справі № 922/1976/22, від 05 березня 2025 року у справі № 902/546/24).
55. Отже, пам'ятки археології та землі під ними є виключно державною власністю (за винятком полів давніх битв), а органи місцевого самоврядування не можуть виступати їх власниками або реалізовувати повноваження власника без відповідного делегування повноважень від держави (органу державної власності).
56. Охоронний договір відповідно до статті 23 Закону № 1805-III укладається власником (або уповноваженим ним органом) пам'ятки з органом охорони культурної спадщини. У випадку пам'ятки археології належним суб'єктом укладення охоронного договору є уповноважений державний орган, а не орган місцевого самоврядування за відсутності делегування повноважень від держави.
57. З огляду на це, Ренійська міська рада не є належним суб'єктом для укладення охоронного договору на Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), оскільки останнє, як пам'ятка археології національного значення, перебуває у виключній державній власності.
58. Відповідний обов'язок щодо укладення охоронного договору покладається на уповноважені органи держави у сфері охорони культурної спадщини. Помилкове визначення органу місцевого самоврядування стороною охоронного договору не узгоджується з положеннями статей 17 та 23 Закону № 1805-ІІІ.
59. Верховний Суд звертає увагу на те, що покладення обов'язку укладення охоронного договору на орган місцевого самоврядування за відсутності у нього права власності на пам'ятку археології або делегованих повноважень від держави не лише суперечить закону, але й може призвести до неефективної охорони об'єкта культурної спадщини національного значення, оскільки такий орган не матиме необхідних правових важелів для забезпечення належного режиму використання пам'ятки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
61. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
62. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
63. Верховний Суд вважає, що немає потреби направляти справу на новий розгляд відповідно до статті 353 КАС України, оскільки фактичні обставини у справі встановлені належним чином і не потребують додаткового з'ясування та оцінки доказів.
64. Доводи касаційної скарги Ренійської міської ради є обґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у відповідача обов'язку укласти охоронний договір не відповідають вимогам закону.
65. Ренійська міська рада не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не володіє правовими підставами для укладення охоронного договору на пам'ятку археології державного значення за відсутності у неї права власності на таку пам'ятку або делегування повноважень від держави (органів державної влади).
66. Враховуючи викладене, касаційну скаргу Ренійської міської ради слід задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки щодо розподілу судових витрат
67. Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, немає.
68. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі № 420/8947/24 скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа