16 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 380/20418/24
адміністративне провадження № К/990/37135/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.
перевіривши касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)»
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року
у справі №380/20418/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
09 вересня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі №380/20418/24, предметом спору в якій є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №34925/13-01-07-10 від 09 серпня 2024 року, яким зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)» сплатити пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 432413,58 гривень.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року, ухваленим за наслідками розгляду справи в порядку спрощеного провадження, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №34925/13-01-07-10 від 09 серпня 2024 року в частині нарахуванні пені у розмірі 1728,90 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається зокрема на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права пункту 78.1 статті 78, пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №813/4042/17, від 31 березня 2020 року у справі №820/3477/16, від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18, від 01 квітня 2021 року у справі №810/1420/16.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Верховний Суд зауважує, що скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки.
Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування підпункту 3 пункту 12 розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів від 02 січня 2019 року № 7 та частини п'ятої статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту та валютні операції».
Вказаною нормою Закону встановлено нарахування пені за порушення резидентами строку розрахунків, а Інструкція врегульовує порядок здійснення банками валютного нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Підпункт 3 пункту 12 розділу ІІІ Інструкції передбачає, що зменшення суми грошових коштів, які мають надійти на користь резидента від нерезидента як оплата за експорт товару або вартості товарів, що імпортуються, допускається за умови, якщо протягом виконання зобов'язань за договором товари знищено, конфісковано, зіпсовано, украдено, загублено - на суму їх вартості (якщо право власності на товар відповідно до умов договору належить резидентові).
Таким чином, вказаною нормою Інструкції передбачено випадки зменшення вартості товарів, що імпортуються під час процесу здійснення оплати за експорт товару від нерезидента на користь резидента.
У касаційній скарзі скаржник посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування підпункту 3 пункту 12 розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів від 02 січня 2019 року № 7 та частини п'ятої статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту та валютні операції» не вказує, яким чином зменшення суми оплати між резидентом і нерезидентом впливає на встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Суд звертає увагу на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом;
2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним;
3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права;
4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник стверджує про відсутність правового висновку Верховного Суду, втім подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів скаржника до зазначеної підстави.
Щодо посилання скаржника, як на підставу для оскарження на порушення норм процесуального права, Суд зазначає, що у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Таким чином, частина друга статті 353 КАС України регламентує прийнятність цих доводів виключно за умови попередньо зробленого судом висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи те, що скаржником не наведено належного обґрунтування означених підстав касаційного оскарження судових рішень, про що зазначено вище, ця умова не підлягає перевірці.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За таких обставин, скаржником у касаційній скарзі необхідно зазначити обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Аналізуючи текст касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що скаржником не наведено належних та обґрунтованих посилань на підстави, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В цілому доводи заявника зводяться до цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини і опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, із загальним посиланням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виходить за межі повноважень касаційного суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)» підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі №380/20418/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- повернути заявнику.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяР.Ф. Ханова