16 вересня 2025 року
м. Київ
справа №640/13250/20
адміністративне провадження № К/990/37493/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі №640/13250/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:
- зобов'язати Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України виконати обов'язки, які поклалися на нього в результаті замовлення індивідуального номерного знаку на інтернет сайті https://e-driver.hsc.gov.ua, а саме: зобов'язати Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України виготовити раніше замовлений індивідуальний номерний знак « 16-й код адміністративно-територіальної належності, ХХЗЗЗЗММ» (дві літери «X» українського алфавіту, чотири літери «З» українського алфавіту, дві літери «М» українського алфавіту) згідно вимог ДСТУ:3650:2012, ДСТУ: 4278:2012 та зареєструвати його в інформаційно-обчислювальній системі Міністерства внутрішніх справ України для подальшого внесення інформації про цей номерний знак до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 , шляхом заміни цього свідоцтва у Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України №5152.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.09.2019 про виготовлення раніше замовленого ІНЗ «16-й код адміністративно-територіальної належності, ХХЗЗЗЗММ» (дві літери «Х» українського алфавіту, чотири літери «З» українського алфавіту, дві літери «М» українського алфавіту) та про реєстрацію його в інформаційно-обчислювальної системі МВС для подальшого внесення інформації про цей ІНЗ до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, шляхом заміни цього свідоцтва.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 420,40 гривень.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 апеляційну скаргу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України задоволено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.09.2019 про виготовлення раніше замовленого ІНЗ « 16-й код адміністративно-територіальної належності, ХХЗЗЗЗММ» (дві літери «Х» українського алфавіту, чотири літери «З» українського алфавіту, дві літери «М» українського алфавіту) та про реєстрацію його в інформаційно-обчислювальної системі МВС для подальшого внесення інформації про цей ІНЗ до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, шляхом заміни цього свідоцтва. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 10.09.2025 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 вирішено здійснювати розгляд справи №640/13250/20 за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Отже, у цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та/або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23.10.1996, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19.12.1997, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі №640/13250/20.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук