Справа № 240/18031/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, згідно з поданим 05.08.2024 рапортом на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу в складі військової частини НОМЕР_1 .
05.08.2024 ОСОБА_1 подав рапорт по команді до командира Військової частини НОМЕР_1 на звільнення відповідно до ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за наявності сімейної підстави для звільнення, а саме необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
До рапорта позивач долучив наступні документи:
- нотаріально завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 серія 12ААГ №771660;
- копія з оригіналу висновку 80/565/11 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги на непрофесійній основі (потребує постійного стороннього догляду);
- оригінал консультаційного висновку спеціаліста ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію паспорту ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію картки платника податків ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію довідки №26556 про реєстрацію місця проживання особи;
- нотаріально завірену копію паспорту ОСОБА_1 ;
- нотаріально завірену копію картки платника податків ОСОБА_1 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ;
- копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 .
Відсутність будь-яких перелічених вище документів наданих позивачем разом із своїм рапортом від 05.08.2024 року відповідачем по справі не заперечується відповідно до наявного в матеріалах справи його відзиву на позовну заяву.
Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на рапорт листом вх. №1634/9634 від 30.08.2024 відмовила військовослужбовцю ОСОБА_1 , оскільки ІІІ група інвалідності не встановлена внаслідок онкологічного захворювання, а відтак позивач не має права звільнитися з військової служби.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ.
Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2).
Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 цієї статті.
Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, згідно з абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:
- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
З конструкції норми абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ слідує, що законодавець поєднав сполучником «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:
- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або
- наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Тобто в першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов'язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.
В той же час, згідно другої підстави, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов'язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.
Так, згідно доданої до рапорту довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №771660 встановлено, що ОСОБА_2 , дружина позивача, є особою з інвалідністю ІІІ групи. Причина інвалідності захворювання з дитинства до 18 років. Інвалідність встановлена на строк до 01.06.2026. Тобто причина інвалідності не є такою, що встановлена внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.
Проте, до позову додано консультативний висновок невролога від 18.06.2026, відповідно до якого ОСОБА_2 встановлено діагноз мікроаденома гіпофіза згідно даним МРТ головного мозку (доброякісне онкологічне захворювання) та консультаційний висновок спеціаліста, в якому встановлено діагноз мікроаденома гіпофіза згідно даним МРТ головного мозку (доброякісне онкологічне захворювання).
З приводу доводів відповідача щодо відсутності у дружини позивача онкологічного захворювання з діагнозом рак та/або іншого злоякісного новоутворення, наслідком якого є хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія, суд зазначає таке.
Пункт 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» містить загальне посилання на наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
При цьому, ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» не містить обов'язкового встановлення діагнозу рак та/або іншого злоякісного новоутворення, наслідком якого є хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія.
Діагноз, що вказаний у консультаційних висновках, підтверджує наявність у дружини позивача онкологічного захворювання.
До того ж, відповідно до висновку №80/565/11 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі потребує постійного стороннього догляду ОСОБА_2 .
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач разом із рапортом від 05.08.2024 надав достатні докази на підтвердження того, що його дружина має потребу у постійному догляді, а тому доводи відповідача про необхідність надати висновок медико-соціальної експертизи є безпідставними. До того ж, такі доводи не були підставою для винесення оскаржуваного рішення.
Щодо посилання відповідача у відповіді на рапорт від 30.08.2024 про порушення вимог наказу МОЗ від 14.02.2012 №110 і відповідної інструкції щодо заповнення з вказанням всіх пунктів форми №028/о у консультаційному висновку спеціаліста від 31.05.2024(форми №028/о), суд вірно вказав, що відповідно до п.2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 028/о «Консультаційний висновок спеціаліста» заповнюється лікарями-консультантами лікувально-профілактичних закладів (науково-дослідних інститутів, обласних лікарень, консультаційно-діагностичних центрів тощо), куди направляється на консультацію (обстеження) пацієнт.
Таким чином, пацієнт не несе відповідальність за форму консультаційного висновку, оскільки обов'язок щодо заповнення висновку покладено на лікарів-консультантів лікувально-профілактичних закладів.
За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується у дружини позивача статус особи з інвалідністю III групи та наявності у неї онкологічного захворювання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи, викладені посадовою особою відповідача у відповіді на рапорт від 30.08.2024 є безпідставними та не відповідають змісту норми підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, яка відсилає до ч.12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, тоді як позивачем надано докази у підтвердження свого права на звільнення з військової служби через вказані сімейні обставини.
При цьому, положення ст.26 Закону №2232-ХІІ та безпосередньо п.3 ч.12 ст.26 передбачають як окрему підставу звільнення з військової служби під час дії воєнного стану разом з "необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи", - наявність у таких дружини (чоловіка) онкологічного захворювання, що не означає, що така інвалідність настала внаслідок цього захворювання та не потребує підтвердження щодо причинного зв'язку між захворюванням та встановленням інвалідності.
З урахуванням викладеного, дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що відсилає до ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у дружини, із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, онкологічного захворювання, є протиправними.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача звільнити його з військової служби, суд вірно зазначив, оскільки судом встановлено протиправність дій військової частини про відмову в звільненні позивача з військової служби, в даному випадку у відповідача відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.