Справа № 240/19027/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чоловік ОСОБА_1 - військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 безвісти зник у ході бойових дій 27.05.2022 поблизу м. Слов'янськ Донецької області. Постановою про встановлення особи трупу від 20.02.2024 у кримінальному провадженні № 12022060480000418, внесеного до ЄРДР 06.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, визначено труп особи чоловічої генетичної статі № 68/1/НЕ, 79/НЕ від 05.01.2023 визнати як військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №326 від 06.06.2022 призначено службове розслідування по факту самовільного залишення військової частини військовослужбовцями 2 десантно-штурмової роти 1 ДШБ. Наказом командира 95 ОДШБ № 42-РС від 14.02.2023 ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022, з 21.01.2023 звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 » встановлено, що особистий склад, під час виконання завдань за призначенням, в Харківській області, постійно перебував в зоні артилерійських, ракетних обстрілів, авіаційних ударів та штурмових дій з боку збройних сил російської федерації. За результатами вказаного розслідування наказано визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби. Вказаний наказ видано на підставі акту службового розслідування. Вважаючи висновки службового розслідування та прийняті накази протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 4 наказу командира НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади (по особовому складу) № 2-РС від 14.02.2023.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 ».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо встановлення обставин, за яких помер солдат, призваний по мобілізації, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 139 від 17.05.2022 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
05.06.2022 командир 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про факт самовільного залишення військової частини (без зброї) військовослужбовцем по мобілізації солдатом ОСОБА_2 .
Вказаним рапортом повідомлено про те, що 05.06.2022 під час виконання бойового завдання у АДРЕСА_1 під час перевірки особового складу була виявлена відсутність солдата ОСОБА_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2022 № 158 ОСОБА_2 оголошено таким, що самовільно залишив військову частину, знято з усіх видів забезпечення.
Виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 призупинена з 05.06.2022.
Командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 06.06.2022 №326 «Про призначення службового розслідування для встановлення причин та умов які сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону», яким на підставі рапорту підполковника ОСОБА_3 від 05.06.2022 № 3315, з метою уточнення причин і умов, що сприяли правопорушенню та встановлення вини посадових осіб, наказано провести службове розслідування у зв'язку з самовільним залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 .
Заступником командира мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення 1 десантно-штурмового батальйону старшим лейтенантом ОСОБА_4 складено акт службового розслідування.
Службовим розслідуванням встановлено, що під час проходження військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог статей 11, 12, 16, 17, 26, 125, 126, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_2 самовільно залишив частину 05.06.2022 під час виконання бойового завдання у АДРЕСА_1 . Саме під час перевірки особового складу була виявлена відсутність солдата ОСОБА_2 , у зв'язку з чим в діях останнього вбачаються ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 02.07.2022 № 309 "Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_5 десантно-штурмового батальйону солдатом ОСОБА_2 ".
Згідно з цим наказом матеріали службового розслідування були направлені до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, яким 22.01.2023 до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінально правопорушення за № 6202305010000176 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_5 десантно-штурмового батальйону солдатами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2022 №173 ОСОБА_2 виведено у розпорядження командира військової частини у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади № 42-РС від 14.02.2023 солдата ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022. З 21.01.2023 року звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.02.2023 №45 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 214 КПК України 06.07.2022 до ЄРДР за № 12022060480000418 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (у подальшому правову кваліфікацію змінено на ч. 1 ст. 115 КК України).
Постановою про встановлення особи трупу від 20.02.2024 постановлено труп особи чоловічої генетичної статі № 68/1/НЕ, 79/НЕ від 05.01.2023 визнати як військовослужбовця ЗС України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 02.04.2024 №1342, яким з метою уточнення причин і умов, обставин смерті солдата ОСОБА_2 було призначено службове розслідування .
В ході розслідування було встановлено, що 05.06.2022 приблизно о 18:00, під час перевірки особового складу зведеної групи військовослужбовців НОМЕР_5 десантно-штурмового батальйону, в пункті тимчасового розташування на командно-спостережному пункті та бойових позиціях поблизу АДРЕСА_1 , виявлено відсутність солдата ОСОБА_2 та солдата ОСОБА_5 . У подальшому пошуковою групою військової частини НОМЕР_1 було знайдено тіла невідомих військовослужбовців, одним з яких виявився ОСОБА_2 , що підтверджується повідомленням від Слідчого відділу Ізюмського районного управління поліції про молекулярно-генетичну експертизу від 09.02.2024 №175/229-МГ.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 » встановлено, що особистий склад, під час виконання завдань за призначенням, в Харківській області, постійно перебував в зоні артилерійських, ракетних обстрілів, авіаційних ударів та штурмових дій з боку збройних сил російської федерації.
За результатами вказаного розслідування наказано визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 , під час проведення часу на власний розсуд і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби чи захисту Батьківщини. Також наказано у разі надходження пакету документів з ТЦК та СП від родичів солдата ОСОБА_2 під час нарахування його грошового забезпечення врахувати факт безпідставної відсутності на службі солдата ОСОБА_2 та не виплачувати щомісячну премію та додаткову винагороду під час дії правового режиму «воєнний стан» за червень місяць 2022 року.
Не погоджуючись з висновками актів службового розслідування та прийнятими на їх підставі наказами, позивач звернулася до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII якщо інше не визначено законодавством, для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Так, пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За змістом пункту 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 144-4 Положення у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі статтею 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту серед іншого передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за № 1503/31371.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зокрема, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді.
На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку). Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Отже, за змістом вказаних норм у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, має бути проведено службове розслідування.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі №813/1021/17 висловив правову позицію, відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2022 №309 "Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_5 десантно-штурмового батальйону солдатом ОСОБА_2 " матеріали службового розслідування були направлені до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, яким 22.01.2023 до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінально правопорушення за № 6202305010000176 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 десантно-штурмової роти НОМЕР_5 десантно-штурмового батальйону солдатами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Суд вірно звернув увагу, що відповідальність за дезертирство передбачена статтею 408 КК України, відповідно до частини четвертої якої самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Частина 5 статті 407 КК України встановлює кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Аналогічні положення закріплені у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом самовільного залишення військової частини або дезертирства віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт.
При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, до повноважень відповідача при проведенні службового розслідування не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування.
В матеріалах справи та в матеріалах проведених службових розслідувань відсутні докази встановлення Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорськ, або компетентним судом в діях ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого статтями 407 чи 408 КК України.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що військовою частиною НОМЕР_1 не було вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин, з приводу яких призначалось службове розслідування відносно ОСОБА_2 , що свідчить про передчасність висновків відповідача щодо самовільного залишення військовослужбовцем місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 .
Разом з тим, оскільки правова природа оскаржуваного висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування висновку за результатами службового розслідування, у зв'язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції, з метою недопущення існування стану правової невизначеності у даному питанні, обгрунтовано зобов'язав військову частину НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо встановлення обставин, за яких помер солдат, призваний по мобілізації, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
При цьому, надані відповідачем матеріали службових розслідувань містять недоліки, які не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого позивачем проступку мали місце, встановлені повно і всебічно, що, в свою чергу, не може зумовити настання правомірних наслідків.
За таких обставин наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1032 від 27.04.2024 «Про результати службового розслідування за фактом встановлення обставин, за яких помер солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 », яким ухвалено визнати смерть солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 такою, що наступила після вчинення самовільного залишення місця несення служби - бойових позицій поблизу АДРЕСА_1 , під час проведення часу на власний розсуд і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби чи захисту Батьківщини, не відповідає критеріям обґрунтованості, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Даючи оцінку позовній вимозі про визнання протиправним та скасування витягу з наказу командира 95 ОДШБ (по особовому складу) № 2-РС від 14.02.2023, яким солдата ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив частину з 05.06.2022 та з 21.01.2023 звільнено від займаних посад, призупинено військову службу та визначено вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби, варто зазначити, що з витягу вбачається, що пунктом 4 згаданого наказу визнано, що ОСОБА_2 самовільно залишив частину, з посиланням на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6202305010000176. При цьому, як уже зазначав суд першої інстанції, саме по собі внесенні відомостей до ЄРДР не може вважатися достатньою підставою встановлення вини військовослужбовця, адже свідчить лише про початок досудового розслідування.
За таких обставин, пункт 4 наказу командира НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади (по особовому складу) № 2-РС від 14.02.2023 також є протиправним та підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.