Справа № 120/15512/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Людмила Олександрівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС024650004554 від 14.07.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.01.1982 року, а саме з 22.10.1991 по 13.10.1994.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.07.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.07.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області, прийнятим за принципом екстериторіальності, №/ПС024650004554 від 14.07.2023 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду документів, доданих до заяви зазначається, що Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 денонсовано Законом України № 3117-ІХ від 29.05.2023, тому стаж, набутий на території Республіки Білорусь, зараховується по 31.12.1991, відтак згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 період роботи, набутий на території Республіки Білорусь, зараховано до 31.12.1991. Також зазначено, що період роботи позивача в Республіці Білорусь з 22.10.1991 по 13.10.1994 (по 31.12.1991) не зараховано до загального страхового стажу, оскільки відсутні підстави, а саме дата та номер наказу про звільнення, а згідно з наданою довідкою від 08.06.2023 №10-09/5, яка видана підприємством Республіки Білорусь, можливо зарахувати у разі поставлення апостилю компетентними органами держави, в якій документ був складений, що передбачено ст. 4 Конвенції, що скасовує вимоги легалізації офіційних документів. від 05.10.1961.
Також у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 23 роки 08 місяців 17 днів. Крім того роз'яснено, що позивач матиме право на пенсійну виплату 24.06.2026.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судом встановлено, що станом на дату звернення до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (06.07.2023) позивач досяг 60-річного віку ( дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), необхідного для призначення пенсії, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із відповідною заявою, додавши до неї необхідні документи.
Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області, прийнятим за принципом екстериторіальності, №/ПС024650004554 від 14.07.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, зазначається, що Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 денонсовано Законом України № 3117-ІХ від 29.05.2023, тому стаж, набутий на території Республіки Білорусь, зараховується по 31.12.1991, відтак згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 період роботи, набутий на території Республіки Білорусь зараховано до 31.12.1991. Також зазначено, що період роботи позивача в Республіці Білорусь з 22.10.1991 по 13.10.1994 (по 31.12.1991) не зараховано до загального страхового стажу, оскільки відсутні підстави, а саме дата та номер наказу про звільнення, а згідно наданої довідки від 08.06.2023 №10-09/5, яка видана підприємством Республіки Білорусь, можливо зарахувати у разі поставлення апостилю компетентними органами держави, в якій документ був складений, що передбачено ст. 4 Конвенції, що скасовує вимоги легалізації офіційних документів, від 05.10.1961.
При цьому відповідачем визнано страховий стаж позивача 23 роки 08 місяців 17 днів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 1 Порядку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №291/99/17.
В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно з записами №5-7, 9 трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 02.09.1985 року по 13.03.1987 року та з 12.10.1987 по 21.10.1991 працював на Меблевому виробництві об'єднання "Косово" Брестського облвиконкому цех №4, м. Битень, Республіка Білорусь, згідно з записами № 11-15 з 22.10.1991 по 13.10.1994 працював в Битенській середній школі Республіки Білорусь, згідно з записами № 16-20 працював в Домановському ПТК Республіка Білорусь (а.с. 13-16).
З оскаржуваного рішення відповідача слідує, що ним не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи в Республіці Білорусь, оскільки Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 денонсовано Законом України № 3117-ІХ від 29.05.2023, тому стаж, набутий на території Республіки Білорусь, зараховується по 31.12.1991, відтак згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 період роботи, набутий на території Республіки Білорусь зараховано до 31.12.1991. Також зазначено, що період роботи позивача в Республіці Білорусь з 22.10.1991 по 13.10.1994 (по 31.12.1991) не зараховано до загального страхового стажу, оскільки відсутні підстави, а саме дата та номер наказу про звільнення, а згідно з наданою довідкою від 08.06.2023 №10-09/5, яка видана підприємством Республіки Білорусь, можливо зарахувати у разі поставлення апостилю компетентними органами держави, в якій документ був складений, що передбачено ст. 4 Конвенції, що скасовує вимоги легалізації офіційних документів, від 05.10.1961.
Призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, чинної на момент роботи позивача, передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992 року, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
При цьому, як встановлено судом, період роботи позивача на території Республіки Білорусь був з 22.10.1991 по 13.10.1994 до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022.
29.05.2023 Верховною Радою України було прийнято Закон №3117-ІХ «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення».
04.02.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» в п.1 якої вказано, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Як свідчать матеріали справи, згідно з довідкою про заробітну плату для нарахування пенсії, виданою державною установою "Центр з обслуговування діяльністю бюджетних організацій Івацевичцького району" Брестської області, встановлено, що позивач в період з жовтня 1991 року по жовтень 1994 року отримував заробітну плату, з якої сплачувались страхові внески. Згідно з правилами заповнення довідки про заробітну плату (форма № 1) в таку довідку включаються всі види виплат в грошовому та (або) натуральному вигляді, нарахованих на користь працівника по всім підставам незалежно від джерел фінансування, включаючи винагороди по цивільно-правовим угодам, на які відповідно до законодавства нараховувались та з яких сплачувались обов"язкові внески.
Згідно з довідкою Битенської середньої школи №10-09/8 від 13.06.2023 позивач в період 01.02.1993 по 01.04.1993 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно з довідкою від 09.06.2023 № 01-21/01 Битенська середня школа реорганізована шляхом виділу із складу відділу освіту Івацевичцького райвиконкому в державну установу освіти "Битенська середня загальноосвітня школа", а в подальшому в державну установу освіти "Битенська середня школа".
Зі змісту довідки Державної установи освіти "Битенська середня школа" видно, що позивач працював кочегаром, робочим по обслуговуванню будівель і споруд, заступником директора по господарській частині.
Всі перелічені довідки завірені підписами уповноважених осіб та гербовими печатками.
Відповідно до ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, чинної на момент роботи позивача, відповідно до якої Україна була державою-учасницею до 02.12.2022, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Згідно з статтею 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої Україна приєдналася 10.01.2002 на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Таким чином, на переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, документи, видані громадянам для призначення пенсії державами-учасницями Угоди не потребують легалізації.
Відтак, доводи відповідача щодо можливості зарахування періодів роботи позивача, вказаних в довідці від 08.06.2023 №10-09/5, яка видана підприємством Республіки Білорусь, у разі поставлення апостилю компетентними органами держави, в якій документ був складений, є необґрунтованими та такими, що суперечать законодавству.
При цьому, суд враховує, що вказані документи були подані позивачем разом із заявою про призначення пенсії 06.07.2023, тобто під час дії воєнного стану.
Суд вважає, що позиція відповідача-2 суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Крім того, надана пенсійним органам та наявна в матеріалах справи копія трудової книжки не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з Республікою Білорусь.
Щодо неврахування до стажу позивача періодів роботи з 22.10.1991 по 13.10.1994, оскільки відсутні підстави, а саме дата та номер наказу про звільнення, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Положення пункту 1.5 Інструкції 1.5. вказують, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Підсумовуючи суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку чи інвалідності на загальних підставах.
Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Відтак, відповідні періоди роботи належним чином відображені в трудовій книжці позивача, а оскаржуване рішення не містить обґрунтування чому наявний страховий стаж позивача не може бути підтверджений саме на підставі відповідних записів у трудовій книжці.
Матеріали справи свідчать та встановлено судом, що записи про періоди роботи позивача з 22.10.1991 по 13.10.1994 містяться в його трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.01.1982 року.
Крім того, слід зауважити, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Отже, відсутні підстави для неврахування вказаних періодів при визначенні страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 в справі № 677/277/17
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення відповідача №/ПС024650004554 від 14.07.2023 року є протиправним, таким, що порушує право позивача на пенсійне забезпечення, відтак підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а саме період роботи з 22.10.1991 року по 13.10.1994 року та призначити пенсію за віком з дня звернення з заявою про призначення пенсії (06.07.2023), с вірно вказав, що у зв'язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №/ПС024650004554 від 14.07.2023 року, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 22.10.1991 року по 13.10.1994 року та повторно розглянути заяву позивача від 06.07.2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.