Справа № 320/20178/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
10 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Бігун О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського центру медико-соціальної експертизи на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру медико-соціальної експертизи про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
Рух справи.
08.05.2024 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 позовом до Спеціалізованої травматологічної медико-соціальної експертної комісії, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Спеціалізованої травматологічної МСЕК щодо невизнання інвалідом ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Київський міський центр медико-соціальної експертизи провести переогляд щодо призначення позивачу - ОСОБА_1 , ІІІ групи інвалідності, враховуючи медичні діагнози, життєві обставини, загальний стан та чинне Законодавство.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2007 року перебував у статусі дитина з інвалідністю, у період з 2018-2019, 2019-2020, 2020-2022 роки позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. У подальшому позивача направлено на повторний огляд, в результаті якого МСЕК відмовила у визнанні позивача інвалідом, про що 08.06.2022 видано відповідну довідку. Такі дії позивач вважає протиправними, оскільки рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії. Однак, при прийнятті вказаного рішення, відповідачем такі дії не проведені.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Київського міського центру медико-соціальної експертизи про невстановлення інвалідності ОСОБА_1 , внесене до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 08.06.2022 №589-6 та викладене у Довідці б/н про невизнання інвалідом від 08.06.2022; зобов'язано Київський міський центр медико-соціальної експертизи повторно провести огляд ОСОБА_1 з метою встановлення стану здоров'я та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції зробив висновок, що рішення МСЕК про невизнання позивача інвалідом прийнято не на підставі повного медичного обстеження позивача, без об'єктивного і повного вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюванням позивача, що спричиняє обмеження нормальної життєдіяльності особи, тобто без фактичного огляду позивача, прийнято з порушенням встановленої законодавством процедури огляду МСЕК.
Щодо інших позовних вимог, посилаючись на положення КАС України, суд вийшов за межі позовних вимог, та визначив інший шлях відновлення порушеного права позивача, як то передбачено п.10 ч.2 статті 245 КАС України.
Позивач судове рішення в частині відмовлених позовних вимог не оскаржує.
Відповідач подав апеляційну скаргу в частині задоволених позовних вимог, і просить скасувати судове рішення в цій частині, через порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам висловленим у суді першої інстанції.
Зокрема апелянтом зазначено, що прийняття рішення про встановлення (відмову у встановленні) групи інвалідності особі є виключно дискреційними повноваженнями медико-соціальних експертних комісій.
Також апелянт наголосив, що спірне рішення прийнято МСЕК у межах компетенції, у порядку та на підставі норм чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері проведення медико-соціальної експертизи.
Крім того, апелянт звернув увагу, що чинним законодавством визначено можливість проведення переогляду особи МСК вищого рівня та прийняття нею остаточного рішення, проте позивач цією можливістю не скористався.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.
Після надходження справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою суду від 17.07.2025 слухання справи призначено у відкрите судове засідання на 10.09.2025.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Слухання справи продовжувалось з поважних причин.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у 2007 році отримав травму плечового суглобу і з цього часу позивачу встановлено діагноз: віддалені наслідки перелому дистального метаепіфіза правої плечової кістки з пошкодженням плечової артерії; ішемічна контрактура правої кисті; деформований артроз ІІ ст., згинально-розгинальна контрактура правого ліктьового суглоба та пронаційно-супінальна контрактура передпліччя, що підтверджується медичними висновком №2059 про дитину-інваліда віком до 18 років від 28.11.2007.
13.02.2008 УПСЗН Солом'янського району м. Києва, було видано посвідчення № 168 серії НОМЕР_1 , щодо виплати державної соціальної допомоги на дитину інваліда.
20.11.2012 був проведений переогляд, на якому повторно було підтверджено стан здоров'я позивача, відповідно до висновку №2629 про дитину-інваліда віком до 18 років.
30.11.2017 позивачем було пройдено повторну МСЕК, де було підтверджено його діагноз, та видано медичний висновок на дитину (підлітка) інваліда з дитинства в віці до 18 років. Також, вищевказаний діагноз підтверджує довідка ЛКК №77.
З 05.02.2018 позивачу було призначено ІІІ групу інвалідності з ураженням опорно-рухового апарату, по причині інвалід з дитинства, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0962725 від 08.02.2018.
14.02.2019 позивач повторно пройшов огляд медико соціальною експертною комісією, на якій останньому було встановлено III групу інвалідності з ураженням опорно рухового апарату по причині інвалід з дитинства, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0991097 від 14.02.2019.
Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.02.2019 року, Позивачу було призначено державну соціальну допомогу від 04.02.2018 року до 01.03.2022 року.
02.06.2022 позивач направлений на МСЕК для підтвердження ІІІ групи інвалідності.
08.06.2022 позивачу було проведено повторний огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами огляду позивач був позбавлений статусу особи з інвалідністю, що підтверджується актом №589-6 від 08.06.2022 та довідкою про невизнання інвалідом від 08.06.2022.
Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами, зокрема медичними документами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Частиною другою статті 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові відносини у даній справі регулюються Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV), Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317, Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 вересня 2011 року № 561.
Відповідно до статті 1 Закону № 2961-IV:
- інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
- медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XІI (далі - Закон №875-XІI) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
За приписами статті 3 Закону №875-XІI інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.
Згідно з частинами першою-третьою статті 7 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій організму у зв'язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (далі - Положення №1317).
Зазначеним Положенням визначається процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. (пункт 1 Положення №1317).
Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (пункт 3 Положення №1317).
У пункті 4 Положення №1317 вказано, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За змістом пункту 4 Положення №1317 Міністерство охорони здоров'я утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.
Приписами пункту 10 Положення №1317 обумовлено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального та спеціалізованого профілів. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Обов'язки і права комісій встановлює пункт 11 Положення №1317, згідно якого міські, міжрайонні, районні комісії серед іншого визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв.
Згідно з пунктом 15 Положення №1317 комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я. Голова комісії або керівник закладу охорони здоров'я у разі виявлення фактів зловживання службовим становищем, службового підроблення або службової недбалості під час направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності інформують у триденний строк про це правоохоронні органи, (пунктом 17,18 Положення № 1317).
Відповідно до положень пункту 19 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Відповідно до пункту 20 Положення №1317 комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Так, згідно з пунктом 1.10. розділу І Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 05.09.2011 №561, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за №1295/20033 (далі - Інструкція №561), при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Крім того, згідно приписів пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов. Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 №577, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 р. за №1508/21816, «Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях» затверджено форми первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях.
Зокрема, затверджено форми облікової документації:
- форму первинної облікової документації №157/о «Акт огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкцію щодо її заповнення;
- форму первинної облікової документації № 157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкцію щодо її заповнення;
- форму первинної облікової документації № 167/о «Довідка про невизнання інвалідом» та інструкцію щодо її заповнення.
Порядок заповнення форми первинної облікової документації «Акт №_огляду медико-соціальною експертною комісією» (форма №157/о) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №157/о «Акт №_огляду медико-соціальною експертною комісією», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 30.07.2012 № 577, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 р. за №1508/21820 (далі - Інструкція №577).
Так, згідно з пунктом 2 Інструкції №577 форма № 157/о призначена для запису основних медичних даних і соціальних факторів, необхідних для винесення експертного рішення та його обґрунтування. У формі №157/о вказуються умови і характер праці, які рекомендуються інвалідам, та інші заходи, які сприятимуть відновленню їх працездатності.
Висновки суду.
Зі системного аналізу вищенаведених норм слід зробити висновок, що для встановлення інвалідності проводиться медико-соціальна експертиза, яка проводиться особам за умови направлення їх лікувальним закладом охорони здоров'я, після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів щодо таких осіб, та за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, і рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка обов'язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об'єктивного обстеження, в тому числі і опитування особи-хворого членами комісії.
Зміст Акту огляду МСЕК №589-6 від 08.06.2022, складеного саме за формою №157/о, свідчить про недотримання Київським міським центром медико-соціальної експертизи вимог Інструкції №577. Зокрема, порушено вимоги пунктів 6, 24-26, 28, 29 Інструкції №577, що виразилось у не заповненні усіх пунктів Акта №589-6, відсутність у пункті 28.1 Акта №589-6 детального опису скарг хворого, відсутність у підпунктах 28.6.2, 28.6.3, 28.6.4 Акта №589-6 відомостей про результати огляду хворого профільним лікарем (таким у ситуації позивача, яким раніше було встановлено діагноз «віддалені наслідки перелому дистального метаепіфіза правої плечової кістки з пошкодженням плечової артерії; ішемічна контрактура правої кисті; деформований артроз ІІ ст., згинально-розгинальна контрактура правого ліктьового суглоба та пронаційно-супінальна контрактура передпліччя»).
Крім того, встановлено, що стан здоров'я позивача в цілому з 2007 року не змінився, через що він має на отримання статус особи з інвалідністю 3-ї групи.
Згідно ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Матеріалами справи підтверджено правильність висновку суду першої інстанції про те, що рішення МСЕК про невизнання позивача інвалідом прийнято не на підставі повного медичного обстеження позивача, без об'єктивного і повного вивчення медичних документів позивача, які складались протягом 2007-2022 років, щодо його функціонування організму після травми та подальші захворювання після отримання травми, тобто спірне рішення відповідачем приймалося без фактичного огляду позивача, що є порушенням встановленої законодавством процедури огляду МСЕК.
Апелянт вказане не спростував і в судовому засіданні цю обставину не заперечував.
Таким чином, спірне рішення відповідача не відповідає положенню ч.2 ст.2 КАС України, оскільки не є обгрунтованим, добросовісним, розсудливим, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційним.
Щодо інших висновків суду першої інстанції з приводу виходу за межі позовних вимог з метою відновлення порушеного права позивача, колегія суддів вважає його правильним з огляду на положення ст.6 КАС України та ч.1 ст.2 КАС України та судову практику Верховного Суду з цього питання.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що враховуючи принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, то для відновлення порушеного права слід зобов'язати відповідача повторно провести огляд позивача з метою встановлення стану здоров'я та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таке судове рішення буде відповідати положенням ч.1 ст.2 КАС України.
З огляду на вказане та враховуючи наведені норми закону, колегія суддів не приймає до уваги всі доводи апелянта, оскільки вони не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і не гуртуються на нормі закону.
Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянтів, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт правомірність спірного рішення не довів належними доказами.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Повний текст виготовлено 15.09.2025.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київського міського центру медико-соціальної експертизи на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру медико-соціальної експертизи про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк