Номер провадження 22-ц/821/1673/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/11517/24 Категорія: 311000000 Чапліна Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
11 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий лебідь - 2016» - адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий лебідь-2016» про стягнення компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСББ «Білий лебідь» м. Черкаси із вказаним позовом
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно з наказом №1/К від 01 листопада 2017 голови правління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий лебідь-2016» працювала бухгалтером.
Згідно з наказом від 27 червня 2024 року № 2-24 голови правління ОСББ «Білий лебідь-2016» вона була звільнена. За час роботи ОСОБА_1 отримувала мінімальний розмір заробітної плати. При звільненні позивач повинна була отримати кошти за невикористану основну відпустку за період часу з 02 листопада 2019 року по 31 грудня 2022 року за 76 днів у розмірі 16 740, 52 грн, однак компенсація їй виплачена не була.
24 вересня 2024 року ОСОБА_1 відповідачу направлена заява про отримання вказаних коштів, а 26 вересня 2024 року направлений адвокатський запит, однак відповіді на заяви та запит отримані не були. У телефонній розмові голова правління повідомив, що кошти без судового рішення не виплачуватиме.
Керуючись такими доводами, після збільшення позовних вимог, позивач просила суд стягнути з ОСББ «Білий лебідь-2016» компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в розмірі 16 740, 52 грн та середній заробіток за час затримки виплати в розмірі 40 309,41 грн, судові витрати розподілити відповідно до процесуального законодавства. Попередній розмір витрат на правничу допомогу, надану адвокатом позивачці, складає 4 380 грн. та гонорар за правничі послуги наступного адвоката 7 500,00 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСББ «Білий лебідь-2016» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 16 740, 52 грн з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40 309, 41 грн з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів; витрати на правничу допомогу в сумі 7500 грн. Стягнуто з ОСББ «Білий лебідь-2016» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Ухвалюючи рішення, суд вказав про те, що позовні вимоги у вигляді невиплаченої компенсації за невикористану щорічну основну відпустку визнані відповідачем в сумі 16 740, 52 грн. Також суд виснував, що відповідачем порушені трудові права позивачки щодо невиплати належних їй при звільненні сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, на думку суду, є обґрунтованою, а заявлена позивачкою сума - 40 309, 41 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Аргументи представника відповідача щодо наявності підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та застосування строку позовної давності суд першої інстанції відхилив. Відсутність вини роботодавця у невиплаті компенсації за невикористану відпустку також судом не встановлена. Також районний суд зауважив, що посилання відповідача на зміну керівництва та не передання документації не спростовують обізнаності відповідача про невиплату всіх належних сум ОСОБА_1 у день звільнення та у подальшому, спроб виплатити належну компенсацію відповідачем не вживалось.
Зауваження представника відповідача, що витрати на правничу допомогу є не співмірними та завищеними суд відхилив, з огляду на кількість проведених судових засідань, поданих у справі процесуальних документів, витрати на правничу допомогу позивача у заявленому представником позивача розмірі 7 500,00 грн суд визнав реальними та співмірними.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, представник ОСББ «Білий лебідь - 2016» адвокат Стратілатов К.Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю дійсним обставинам справи та наявними у ній доказами, просить рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивачки 4 917, 72 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судові витрати в суді першої інстанції розподілити між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог. Судові витрати в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.
Апелянт зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а порядок нарахування середнього заробітку, як спеціального виду відповідальності роботодавця, по своїй суті близький до такого виду відповідальності, як пеня. Порівнюючи порядок нарахування середнього заробітку за відповідну кількість днів прострочення із порядком нарахування пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання, скаржник вважає, що і порядок застосування позовної давності за вимогами про стягнення і пені, і середнього заробітку ідентичний. Тобто, на переконання апелянта, з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 вересня 2024 року по 27 грудня 2024 року позивачка могла звернутися не пізніше ніж 27 березня 2025 року. В цей день сплив строк позовної давності про стягнення середнього заробітку за 27 грудня 2024 року (останній день періоду прострочення).
Керуючись такими доводами, представник відповідача вважає, що спірне рішення в частині стягнення середнього заробітку за період з 27 вересня 2024 року по 27 грудня 2024 року не відповідає положенням ст. 233 КЗпП України, ст. 9, 261 ЦК України, оскільки така вимога заявлена з пропуском строку позовної давності, що унеможливлює її задоволення.
В обгрунтування незаконності рішення суду першої інстанції представник відповідача також вказує на те, що стягнутий судом розмір середнього заробітку (40 309,41 грн.) істотно перевищує ймовірні майнові втрати позивачки від затримки розрахунку при звільненні (у 16 разів розмір знецінення від інфляції та у 8 разів розмір відсотків по кредиту). Тобто за рішенням суду позивачка отримала не компенсацію своїх майнових втрат від затримки розрахунку, а неправомірне збагачення за рахунок Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Отже, спірне рішення в частині стягнення середнього заробітку в повному розмірі не відповідає положенням ст. 117 КЗпП України, оскільки суперечить меті відшкодування та замість компенсацій перетворюється на засіб неправомірного збагачення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За правилами ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 57 049,93 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вище вимогам.
Спірне рішення в частині стягнення із відповідача компенсації за невикористану відпустку в сумі 16 740,52 грн апелянтом не оскаржується.
Проте, апелянт заперечує стягнення на користь позивачки 40 309, 41 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 червня 2024 року по 27 грудня 20024 року в частині пропуску строку позовної давності та завищений розмір середнього заробітку, який, на переконання апелянта, істотно перевищує ймовірні майнові втрати позивачки від затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до наказу від 01 листопада 2017 року № 1/К ОСОБА_1 прийнята на посаду бухгалтера ОСББ «Білий лебідь-2016» за сумісництвом з 02 листопада 2017 року з оплатою 2000,00 грн.
Відповідно до наказу №2-24 від 27 червня 2024 ОСОБА_1 звільнена з посади бухгалтера ОСББ «Білий лебідь-2016» з 28 червня 2024 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Відповідно до абз. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Із позовною заявою про стягнення виплат, належних позивачці у порядку ст. 116 КЗпП України при звільненні 27 червня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася з дотриманням строку, встановленого ст. 233 КЗпП України - 27 вересня 2024 року.
Верховний Суд у постанові від 02 липня 2025 року за результатами розгляду справи № 761/40652/23 виснував про те, що КЗпП України не оперує терміном «позовна давність», а застосовує строк звернення до суду (стаття 233 КЗпП України). Суд зазначив, що зазначене є різними інститутами права, так як переривання та інше, що передбачене нормами ЦК України не застосовується до трудових спорів.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 вказала період часу з дня звільнення 28 червня 2024 року до дня звернення до суду - 26 вересня 2024 року, тобто за максимально можливий період до дня звернення до суду із відповідною вимогою.
В подальшому, у зв'язку розглядом справи у суді першої інстанції та тривалістю судового провадження, позивач збільшила позовні вимоги, реалізовуючи право, передбачене ст. 49 ЦПК України, вказавши шестимісячний період, передбачений ст. 117 КЗпП України, тобто не більше шести місяців - з 28 червня 2024 року по 27 грудня 2024 року, тому доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності з вимогою про стягнення середнього заробітку за означений період є безпідставними.
Застосування апелянтом аналогії щодо нарахування пені як виду цивільно-правової відповідальності до середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а має разовий характер, апеляційним судом відхиляється, оскільки стягнення середнього заробітку у трудовому законодавстві є спеціальним заходом відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм.
Звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, позивач діяла виключно на підставі та в спосіб, передбачений Конституцією України та ЦПК України, КзПП України, тому за умови дотримання відповідачем вимог ст. 116 КзПП України, у позивача були б відсутні підстави для звернення до суду за захистом своїх трудових прав.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19).
Аналіз положень ст. 117 КЗпП України дозволяє дійти висновку про те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто існують певні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум (16 740,52 грн) зі встановленим розміром заборгованості за затримку розрахунку (40 309,41 грн), характером цієї заборгованості - компенсація невикористаної відпустки, з огляду на дії позивача та відповідача, визнання відповідачем розміру простроченої заборгованості за невикористану відпустку, незначного періоду затримки її виплати, апеляційний суд доходить до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності роботодавця у сумі 20 000,00 грн.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21 (провадження № 61-11631св22), від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21 (провадження № 61-486св23), 20 серпня 2025 року у справі № 335/31/24 ( провадження № 61-17031св24).
Доводи апелянта про те, що нібито поданням вказаного позову позивач має намір збагатитися за рахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, перебувають поза межами правового поля і не відповідають фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 376 ЦПК України, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин справи, постановлене у справі судове рішення в частині визначеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід змінити, зменшивши його розмір з 40 309,41 грн до 20 000,00 грн.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення зі зміною рішення районного суду та зменшення розміру задоволених позовних вимог, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Позивачка за час розгляду справи у суді першої інстанції сплатила судовий збір у сумі 1 211,20 грн. Апелянт (відповідач) за час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, оскаржуючи рішення суду в частині оспорюваної суми 35 391,69 грн, сплатив судовий збір у розмірі 1 453,44 грн., скарга задоволена апеляційним судом на 56,5 %, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 64 %, із позивача на користь відповідача у порядку ч. 10 ст. 141 ЦПК України слід стягнути більшу різницю судових витрат у розмірі 41,17 грн.
Оскільки витрати на правничу допомогу є різновидом судових витрат, як і підлягають перерозподілу апеляційним судом у разі зміни рішення айонного суду, витрати на правничу допомогу ОСОБА_1 у суді першої інстанції слід зменшити з 7 500,00 грн до 4 800,00 грн.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий лебідь - 2016» - адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича - задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2025 року змінити зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 40 309,41 грн до 20 000,00 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий лебідь - 2016» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 800,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий лебідь - 2016» судовий збір у розмірі 41,17 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2025 року.
Судді