Номер провадження 22-ц/821/1089/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/415/25 Категорія: 310010000 Стеценко О. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
11 вересня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 11 серпня 2021 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Неповнолітніх дітей від шлюбу сторони не мають. Сімейні стосунки між подружжям припинені, сторони мають різні погляди на життя, втратили почуття любові та поваги одне до одного. Відповідач відносно позивача вчиняє домашнє насильство, а тому подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.
У позовній заяві ОСОБА_2 просила суд розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований 11 серпня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1410.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2025 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований розірвано.
Ухвалюючи рішення, суд виснував про те, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Посилання відповідача на небажання розірвати шлюб не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки відповідач не просив надати строк на примирення, а його небажання розірвати шлюб пов'язано із майновим питанням, які не є предметом розгляду у цій справи.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає нормам сімейного та процесуального права, а також фактичним обставинам справи по суті, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про визнання шлюбу недійсним на підставі ч. 2 ст. 40 СК України.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що шлюб мав однобічні відносини. Проявлення любові, довіри, поваги виходило виключно зі сторони відповідача. З боку ОСОБА_2 шлюб мав цінність виключно для заволодіння житлом, придбаним відповідачем та його матір'ю до шлюбу. У січні 2025 року позивач фактично вигнала відповідача із постійного місця проживання. Хронологію подій апелянт описав у відзиві на позовну заяву, проте районний суд не взяв до уваги обставини та ознаки фіктивності шлюбу.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов на адресу апеляційного суду 19 травня 2025 року від представника позивача адвоката Дубинського В.М., остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Також просить стягнути з апелянта на свою користь понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, 11 серпня 2021 року між сторонами було укладено шлюб (а.с. 7).
Спільних неповнолітніх дітей сторони не мають.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що спільне проживання та збереження сім'ї є неможливими, оскільки буде суперечити інтересам позивачки.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).
За приписами ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Проаналізувавши наявні у справі докази та обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подальше спільне життя сторін як подружжя та збереження їхнього шлюбу буде суперечити інтересам позивача.
Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже являється таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень ст. 24 СК України.
Оскільки позивачка не бажає перебувати у шлюбі з відповідачем та наполягає на його розірванні, відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що являється неприпустимим.
Крім того, слід врахувати, що сторони зверталися до правоохоронних органів щодо вчинення один до одного неправомірних дій, що мають ознаки кримінальних та адміністративних правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що предметом даного спору є саме розірвання шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оскаржуючи рішення, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що шлюб із ОСОБА_2 є фіктивним та просить визнати його недійсним. Проте вказані вимоги та обставини не є предметом даного спору та рішення у якому переглядається апеляційним судом. Повноваження апеляційного суду визначені у ст. 374 ЦПК України.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до положень ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.(ч. 3 ст. 133 ЦПК України)
Згідно з положеннями ч. 1-4, ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача адвокат Дубінський В.М. наводить попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн та просить їх стягнути із відповідача.
Згідно з договором про надання правової допомоги №1-65 від 10 травня 2025 року адвокат прийняв на себе зобов'язання представляти інтереси замовника у Черкаському апеляційному суді у справі № 711/415/25.
Згідно з квитанцією № 1-08 від 16 травня 2025 року за складення відзиву на апеляційну скаргу адвокату Дубінському В.М. у справі № 2/712/1764/25 сплачено 3 000,00 грн та 10 000,00 грн.
Частиною 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч.ч. 3,4 ст. 137 ЦПК України)
Відповідно до п.п. 1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Велика Палата Верховного Суду вказала, що, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц.
Щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу адвокатом позивача, то колегія суддів в силу частини 4 статті 263 ЦПК України враховує, що у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено:
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.»
З урахуванням виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, а саме, складання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судових засіданнях, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, зважаючи на клопотання іншої сторони про зменшення витрат, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2025 року.
Судді: