Номер провадження 22-ц/821/1580/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/13336/24 Категорія: 304090000 Ватажок-Сташинська А.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
11 вересня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Руднічука Дмитра Володимировича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2024 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду із вказаним позовом, обгрунтовуючи його тим, що 09.08.2021 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було підписано Заяву-договір №2150489-022 про надання кредиту готівкою на власні потреби. Відповідно до договору позичальнику було надано кредит в розмірі 120 000,00 грн., строк кредитування - 48 місяців, розмір процентної ставки за користування кредитом - 0,01% річних, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 4,9%.
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував внаслідок чого станом на 17.10.2024 загальна заборгованість перед позивачем становить - 196 774,22 грн., а саме: 101 327,43 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 95 446,79 грн. - заборгованість по процентах та комісії.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за заявою-договором №2150489-022 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 09.08.2021 станом на 17.10.2024 у сумі 196 774,22 грн., з яких: 101 327,43 грн. - основного боргу, 95 446,79 грн. - заборгованість по процентах.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усупереч умовам кредитного договору відповідач свої зобов'язання за ним не виконав, а тому суд дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами.
Доводи відповідача про неправомірне нарахування позивачем комісії за користування кредитними коштами спростовуються умовами договору, зокрема пункт 1.4. заяви-договору про надання споживчого кредиту №2150489-022 від 09.08.2021. передбачає нарахування комісії за обслуговування кредиту у розмірі 4,9%, яка нараховується щомісячно.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21) дійшов висновку про те, що оскільки Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови, кредитним договором, в частині нарахування такої комісії не є нікчемними, а отже, розглядаються з точи зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Тому за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов'язання, в тому числі і обов'язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про правомірність дій позивача щодо нарахування заборгованості за комісією.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Руднічук Д.В. оскаржив його в апеляційному порядку в частині стягнутої комісії, вказуючи, що судове рішення у даній частині є незаконним, необґрунтованим, тому просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні боргу за комісією.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає, що умови договору кредиту щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати за обслуговування кредиту, тобто комісії є нікчемним., про що зазначено в постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі №204/224/21 та постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19, з чим безпідставно не погодився суд першої інстанції.
Крім того, враховуючи, що частина сплачених відповідачем коштів на виконання умов кредитного договору в сумі 46430,88 грн. є незаконно нараховано комісією, умови кредитного договору щодо сплати якої слід вважати нікчемним. Банк за цих обставин, отримавши за кредитним договором від відповідача кошти в сумі 46430,88 грн. на відповідну суму втратив право вимагати у відповідача сплати виниклої заборгованості по тілу кредиту та відсотків, так як вищевказану частину коштів банк фактично вже отримав в якості незаконної комісії, а тому заборгованість відповідача підлягає зменшенню на вказану суму.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки судове рішення оскаржено представником ОСОБА_1 - адвокатом Руднічуком Д.В. в частині нарахування комісії, тому суд перевіряє рішення лише у даній частині.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, що 09.08.2021 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір №2150489-022 (далі - договір) на підставі заяви-договору про надання споживчого кредиту №2150489-022.
Згідно з пунктами 1.2.2, 1.2.3, 1.2.4 договору загальна сума кредиту становить - 125 880 грн., комісія за надання кредиту - 4,9%, що становить 5 880 грн., сума кредиту без комісії - 120 000 грн.
Відповідно до п. 1.2.6 договору строк кредиту становить 48 місяців.
Пунктами 1.2.9 та 1.4 договору передбачено, що проценти за користування кредитом становлять 0,01% річних, комісія за обслуговування кредиту - 4,9% щомісячно.
Крім того, позивачем надано графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит №2150489-002 від 09.08.2021 та паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна Готівка Максимум». Зазначені документи підписані відповідачем власноручним підписом.
Перерахування позивачем кредитних коштів та часткове погашення ОСОБА_1 заборгованості підтверджується наданими позивачем виписками по особовому рахунку за період з 09.08.2021 по 17.10.2024.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 17.10.2024 становить 196 774,22 грн., а саме: 101 327,43 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 10,91 грн. - заборгованість по відсотках, 95 435,88 грн. - заборгованість по комісії.
25 липня 2024 року АТ «Таскомбанк» було направлено відповідачу повідомлення-вимогу №168421/70 про дострокове повернення кредиту за кредитним договором №2150489-022 від 09.08.2021. Позивач у даній вимозі повідомив відповідачу розмір боргу, попередив про необхідність його повернення, протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги, та попередив про подання позову до суду в разі невиконання даної вимоги.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.
32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що:
«згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У пункті 1.4. Заяви - договору передбачено. що комісія за обслуговування кредиту становить 4,9% щомісячно. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.4. кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, колегією суддів установлено, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «Таскомбанк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на наведене, оскільки положення договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 95435,88 грн. необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Вказані висновки колегії суддів узгоджуються із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23 (провадження № 61-17096св23).
Окрім того, слід врахувати, що позичальником за період користування кредитом були сплачені кошти у розмірі 46430,88 грн., які були зараховані банком в рахунок погашення боргу за комісією.
У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку, що комісія банком нараховувалась неправомірно, а тому є цілком обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача у тій частині, що вказані кошти мають бути зараховані в рахунок погашення боргу за іншими складовими заборгованості (тіло та відсотки).
Враховуючи вимоги щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням, передбачених ст. 534 ЦК України, в першу чергу дані кошти повинні бути враховані при стягненні заборгованості за відсотками, а потім за тілом кредиту.
З огляду на викладене позовні вимоги банку є частково обґрунтованими та з позичальника слід стягнути суму боргу за тілом кредит у розмірі 54907,46 грн. В решті вимог колегія суддів відмовляє.
Згідно п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо судового збору
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги банку задоволено частково на 27,90 %, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 675,94 грн. (2422 грн. х 27.90 /100).
Вимоги ОСОБА_1 заявлені в апеляційній скарзі судом задоволено повністю. За подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн., тобто 150% від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви.
Застосовуючи зустрічне зарахування по сплаті судового збору, що передбачено частиною 10 статті 141 ЦПК України, до стягнення з банку на користь ОСОБА_1 підлягає сума судового збору у розмірі 2957,66 грн.
Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Руднічука Дмитра Володимировича - задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за заявою-договором №2150489-022 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 09.08.2021 станом на 17.10.2024 у сумі 54907,46 грн.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2957,66 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2025 року.
Судді: