Справа № 320/12802/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
15 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У березні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16.02.2024 №2488/03-16;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності позивача економістом з 25.07.1986 по 30.09.1994 в Харцизькому сталедротоканатному заводі (Акціонерному товаристві відкритого типу «Силур»);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти рішення про виплату пенсії позивачу за віком з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 25.07.1986 по 30.09.1994 в Харцизькому сталедротоканатному заводі (Акціонерному товаристві відкритого типу «Силур»), починаючи з 08.11.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено:
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 від 15.02.2024 №104350007915.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності економістом з 25.07.1986 по 30.09.1994 в Харцизькому сталедротоканатному заводі (Акціонерному товаристві відкритого типу «Силур»).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 08.11.2023.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Відповідач вказує, що судом першої інстанції позовні вимоги (в зобов'язальній частині) задоволено щодо Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області як територіальний орган ПФУ заяву позивача про призначення пенсії не розглядав. Вказані вимоги носять похідний характер від рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії, тому жодних владних повноважень, дій чи бездіяльності пенсійний орган Київської області не вчинив.
Апелянт вказує, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями територіального органу ПФУ України, якому були направлені на розгляд заява пенсіонера та додані до неї документи, суд не може власним рішенням замінити такий територіальний орган на інший територіальний орган, який не розглядав відповідні документи та не приймав оскаржуване рішення.
Тому, на думку апелянта, належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчинити відповідні дії, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вимог, які заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась 08.02.2024 до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Заява позивача за принципом екстериторіальності направлена до Головного управління ПФУ у Волинській області.
Рішенням Головного управління ПФУ у Волинській області від 15.02.2024 №104350007915 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж становить 26 років 22 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки з 25.07.1986 по 30.09.1994, назва підприємства печатки на звільненні не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу вказаного періоду роботи протиправною, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, як вбачається з копії наказу Фонду державного майна України від 10.03ю1994 №12-АТ, ним було затверджено план приватизації державного майна Харцизького сталедротоканатного заводу (п. 1); припинено діяльність комісії з приватизації майна Харцизького сталедротоканатного заводу (п. 2); створено акціонерне товариство відкритого типу «Силур», засновником якого виступає Фонд державного майна України (п. 3).
Таким чином, трудовий стаж позивача за його трудовою книжкою, мав бути врахований під час розгляду заяви позивача.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, відповідачем не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 від 15.02.2024 №104350007915, відтак колегія суддів вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, які стосуються задоволених позовних вимог зобов'язальної частини до пенсійного органу в Київській області.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Так, як вже було зазначено вище, Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено:
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 від 15.02.2024 №104350007915.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності економістом з 25.07.1986 по 30.09.1994 в Харцизькому сталедротоканатному заводі (Акціонерному товаристві відкритого типу «Силур»).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 08.11.2023.
Таким чином, суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначені пенсії позивачу, однак, вчинити відповідні дії як спосіб захисту порушених прав зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
В той же час, покладаючи відповідний обов'язок на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд першої інстанції не врахував такого.
Положеннями п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності призначення пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її призначенні має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше. До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи (у спірному випадку ГУ ПФУ у Київській області) належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву.
Відтак, у спірному випадку обов'язок щодо призначення позивачу пенсії має бути покладено саме на ГУ ПФУ у Волинській області як орган, який прийняв протиправне рішення про відмову у такому призначенні.
У свою чергу, у межах цього спору ГУ ПФУ у Київській області виконало виключно 2 функції: прийняло документи та повідомило про результати їх розгляду ГУ ПФУ у Волинській області, що свідчить про те, що жодних рішень владно-розпорядчого характеру, які б призводили до зміни чи встановлення прав та обов'язків позивача, ГУ ПФУ у Київській області не приймалось.
Аналогічна за змістом правова позиція щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду України, на якого необхідно покладати обов'язок із вчинення дій після скасування його рішення про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії, висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
За таких обставин, суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, не врахував, яким саме територіальним органом Пенсійного фонду України вони мають бути відновлені за чинного правового регулювання.
Таким чином, висновок суду першої інстанції в частині покладення саме на ГУ ПФ у Київській області обов'язку вчинити дії не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідній частині із прийняттям у ній нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню у зазначеній вище частині з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду трудової діяльності економістом з 25.07.1986 по 30.09.1994 в Харцизькому сталедротоканатному заводі (Акціонерному товаристві відкритого типу «Силур») та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 08.11.2023.
Прийняти у цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності економістом з 25.07.1986 по 30.09.1994 в Харцизькому сталедротоканатному заводі (Акціонерному товаристві відкритого типу «Силур»).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 08.11.2023.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н. В. Безименна