01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Златін С.В.,
Суддя-доповідач: Епель О.В.
15 вересня 2025 року Справа № 640/35867/21
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ліо С»
до Київської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення,
Історія справи.
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Ліо С» (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці Держмитслужби (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 25.11.2021 року № UA100380/2021/000441/2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року позов було задоволено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
Разом з тим, суд першої інстанції відзначив, що інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.
Крім того, суд зазначив, що витрати на маркування товару, доставку до місця навантаження несе продавець товару. Також суд відзначив, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів.
Також суд першої інстанції зазначив, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів, а тому саме він повинен довести понесення декларантом витрат на сплату ліцензійних платежів за користування торговельною маркою, у разі коли декларант заперечує наявність таких витрат, чого відповідачем зроблено не було.
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, контролюючий орган зазначив, що в повідомленні та в оскаржуваному рішенні в гр.33 були зазначені причини витребування документів та стали причиною сумнівів митного органу в правильності визначення митної вартості за ціною договору.
При цьому, Апелянт стверджує, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за митною декларацією встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та невідповідності, що не дає можливості впевнитись в достовірності заявленої митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема:
- прайс-лист не містить інформації щодо валюти розрахунку та умов поставки;
- відповідно до п.8.2 контракту від 01.11.2019 № 019PL продавець надсилає після відвантаження товару рахунок-проформу, яка не надана до митного оформлення;
- відповідно до п.6 зовнішньоекономічного контракту ціна вказується на кожну партію товару та включає в себе вартість упаковки. При цьому відомості щодо того, хто несе витрати на маркування товару, доставки до місця навантаження та навантаження відсутні. Тобто, документально не підтверджена (не включена) така складова митної вартості як витрати на навантаження/завантаження;
- до митного оформлення не надано документи підтверджуючі наявність чи відсутність страхування вантажу, тобто документально не підтверджена (не включена) така складова митної вартості як страхування;
- заявлені за МД товари торговельної марки «BRADAS». Надані документи не містять відомостей щодо наявності/відсутності ліцензійних платежів за користування такою торгівельною маркою;
- декларація країни відправлення надана без дотримання вимог ст.254 Кодексу.
При цьому, Апелянт зазначає, що Позивач не скористувався наданим йому правом шляхом надання необхідних додаткових документів та можливістю усунути розбіжності, включити усі складові митної вартості.
Також контролюючий орган стверджує, що у Позивача відсутні правові підстави застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, контролюючий орган також посилається на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.02.2022 по справі № 520/4051/19 в
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 та від 29.05.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, зазначаючи що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення суду з дотримання норм матеріального і процесуального права.
6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
7. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2019 року між Позивачем та компанією Bradas Sp zoo (Польща) укладено контракт № 019PL, у відповідності до умов якого Bradas Sp zoo (Польща) зобов'язався поставити товар, а Позивач зобов'язався його оплатити.
Сторони погодили умови поставки товару: FCA Olesno (Польща) та вартість кожного товару, який постачається.
На підставі поставки товару Позивачем подано до митного органу митні декларації, до яких були додані документи на підтвердження митної вартості товарів.
Судом встановлено, що у відповідності до ч. 3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року, Відповідачем запропоновано Позивачу надати додаткові документи.
Документи були витребувані від Позивача у зв'язку з тим, що документи надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме: прайс-лист не містить інформації щодо валюти розрахунку та умов поставки; рахунок-проформа, яка передбачена умовами договору, не надана; ціна включає у себе вартість пакування, однак відомості про те, хто несе витрати на маркування товару, доставку до місця навантаження та навантаження відсутні; до митного оформлення не надано документи стосовно наявності чи відсутності страхування товару; надані документи не містять відомостей щодо наявності/відсутності ліцензійних платежів за користуванням торговельною маркою «Bradas»; декларація країни відправлення надана без дотримання вимог ст. 254 МК України.
Про витребування додаткових документів Відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації Позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.
Судом встановлено, що консультації між Позивачем та митним органом проведено.Відповідач визначив митну вартість товару на підставі резервного методу, у зв'язку з чим ним прийнято оскаржувані рішення.
8. Не погоджуючись з рішеннями Відповідача, Позивач звернувся з цим позовом до суду.
9. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Міжнародною конвенцією про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI (далі - Конвенція), Митним кодексом України (далі - МК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Порядком виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631 (далі - Порядок № 631).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
У частинах другій, третій, п'ятій статті 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення. До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Прямо передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
У п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Конвенції визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до пп. 4.5.10 п. 4.5 розділу 4 Порядку №631 перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.
Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з пунктом 1 частини четвертою, частинами п'ятою та шостою статті 54 МК України Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої та десятої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.
Висновки суду апеляційної інстанції.
10. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методом (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.
11. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем, при здійсненні імпортування товару на митну територію України, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору, було надано повний пакет документів, відповідно до переліку, визначеного частиною 2 статті 53 МК України.
12. Щодо доводів Апелянта про встановлення ним розбіжностей та невідповідностей у поданих Позивачем до митного оформлення документах, колегія суддів зазначає наступне.
13. Так, контролюючий орган стверджує, що прайс-лист не містить інформації щодо валюти розрахунку та умов поставки.
Надаючи оцінку таким доводам Апелянта колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість, оскільки, що прайс-лист будь-якого постачальника по своїй суті є довідниково-інформаційним документом, що, як правило, містить загальний опис товарів і умови їх поставки, який адресований невизначеному колу покупців. При укладанні договору з визначеним покупцем, визначається як ціна на товар, так і валюта розрахунку та умови поставки відповідно до досягнутих сторонами домовленостей, тобто індивідуально, зокрема у контракті, додаткових угодах, інвойсах.
14. Також Апелянт зазначає, що до митного оформлення не надано рахунок-проформу, який надсилається продавцем після відвантаження товару відповідно до п.8.2 контракту від 01.11.2019 № 019PL.
Втім, колегія суддів зазначає, що Позивачем було надано контролюючому органу та наявні у матеріалах справи інвойс №EX EX/HU/329/2021, який містить перелік найменувань, кількість, ціну, валюту оплати, а також детальні дані про продавця та покупця. Інвойс є підставою для отримання оплати та використовується для ведення бухгалтерського обліку, дозволяє встановити ціну товару та на відміну від рахунку-проформи є остаточним.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.
З огляду на зазначене, ненадання Позивачем до митного оформлення рахунку-проформи не може бути підставою для висновку про недостовірність заявленої митної вартості товару.
15. Надаючи оцінку доводам Апелянта про відсутність відомостей щодо того, хто несе витрати на маркування товару, доставки до місця навантаження та навантаження відсутні, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно у п. 5 Контракту №019 PL від 01.11.2019 сторонами погоджено умови поставки FCA м. Олесно, Польща (Інкотермс - 2010). Також чітко вказано, що завантаження товару відбувається за рахунок продавця, що не було взято до уваги контролюючим органом.
Окрім того, зa умoвaми пocтaвки FCA пpoдaвeць зoбoв'язуєтьcя дocтaвити дpугій cтopoні вaнтaж, який вжe пpoйшoв митнe oчищeння, дocтaвивши йoгo в зaзнaчeний ним міcцe. Bід oбpaнoгo міcця зaлeжить і poзпoділ між cтopoнaми pизиків і витpaт, ocкільки caмe в цeй мoмeнт вoни пepexoдять від пpoдaвця дo пoкупця. Taк, якщo пocтaвкa oфopмляєтьcя в пpиміщeнні пpoдaвця aбo в іншoму нeйтpaльнoму міcці, тo зa нaвaнтaжeння тoвapу нece відпoвідaльніcть пpoдaвeць.
Згіднo з умoвaми пocтaвoк FCA, пpoдaвeць пoвинeн дocтaвити вaнтaж пoкупцeві paзoм з cупpoвідними дoкумeнтaми, дoпoмoгти йoму oтpимaти нeoбxідні ліцeнзії тa нaдaти тoвap oбpaним caмocтійнo aбo зaзнaчeним пoкупцeм cпocoбoм в пpизнaчeнe міcцe. Kpім тoгo, він нece відпoвідaльніcть зa вce, пoки тoвap нe будe дocтaвлeний тa зoбoв'язaний oплaтити вcі витpaти дo пocтaвки, в тoму чиcлі і eкcпopтні. Уcі дoкумeнти, мapкувaння тa упaкoвкa тoвapу тeж пoклaдaють нa плeчі пpoдaвця.
За вказаних обставин витрати на маркування товару, доставку до місця навантаження несе продавець товару, що Апелянтом не спростовано. Отже, доводи Київської митниці про відсутність документального підтвердження такої складової митної вартості як витрати на навантаження/завантаження товару є неаргументованими.
16. Доводи Апелянта про ненадання документів, які підтверджують наявність чи відсутність страхування вантажу колегія суддів до уваги не приймає, оскільки страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування надаються лише у випадку, якщо страхування (п.8 ч.2 ст.53 МК України). Водночас, як зазначає Позивач, страхування вантажу не здійснювалося. Окрім того, згідно з умoвaми пocтaвoк FCA ані продавець, ані покупець не мають обов'язку укладати договір страхування.
Принагідно, апеляційний суд зазначає, що рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах, які в цьому випадку Відповідачем не надано.
17. З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи Апелянта про відсутність відомостей щодо наявності/відсутності ліцензійних платежів за користування такою торгівельною маркою «BRADAS». Умовами контракту № 019PL від 01.11.2019 сплата таких платежів окремо не передбачена.
18. Доводи Апелянта про те, що декларація країни відправлення надана без дотримання вимог ст.254 МК України колегія суддів приймає до уваги, втім зазначає, що така декларація є лише додатковим документом, що у відповідності до ч. 3 ст.53 МК України надається на вимогу митного органу у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Втім, таких обставин в ході розгляду цієї справи судом не встановлено.
19. Таким чином, узагальнюючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена Позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому відповідач неправомірно відмовив Позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за другорядним методом.
20. Разом з тим, судова колегія враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
21. Таким чином, документами, наданими Позивачем митному органу при здійсненні митного оформлення товару у їх сукупності, підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.
22. Отже, Апелянтом не доведено наявності тих обставин, на які він посилається та які зводяться, на його думку, до неможливості визначення митної вартості імпортованого Позивачем товару за основним методом.
23. Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України), що обумовлює покладення обов'язку доказування в митних спорах на контролюючий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості, та правомірність прийняття свого рішення, зокрема з дотриманням процедурних вимог.
24. Перевіряючи всі доводи обох сторін, апеляційний суд також приймає до уваги правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", відповідно до якої "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".
25. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
26. Таким чином, апеляційна скарга Київської митниці підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року - без змін.
27. Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 15 вересня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев