Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4898/25 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О. В.
Категорія 44 Доповідач Коломієць О. С.
08 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №295/4898/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Стрілецької О.В.
встановив:
У квітні 2025 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є пенсіонеркою за віком. На підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» кожного наступного року з березня місця вона має право на індексацію пенсії.
Також вказувала, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 26.02.2025 здійснило їй перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнту збільшення 1,046 та 23.06.2025 на виконання рішення суду від 01.07.2024 у справі №340/2785/24 провело перерахунок пенсії. В подальшому після проведеного перерахунку пенсії за рішенням суду, зник коефіцієнт збільшення пенсійних виплат в розмірі 1,046.
Позивач посилалася на те, що звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про проведення перерахунку розміру пенсії із застосуванням коефіцієнту 1,046, проте 04.04.2025 з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області отримала письмову відмову, яку вважає незаконною. Протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області полягають у неправомірній відмові провести перерахунок пенсії та в незастосуванні передбаченого чинним законодавством коефіцієнту збільшення в розмірі 1,046, які призвели до завдання їй моральної шкоди, яка полягає у витраті її дорогоцінного часу на складання заяви до відповідача про проведення перерахунку пенсії та написання позовної заяви до суду, для чого нею витрачено вісім днів часу, що є суттєвою немайновою втратою.
Завдана шкода спричинила позивачу негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, відсутність фінансової стабільності, відчуття безпорадності.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та неправильне тлумачення Цивільного процесуального кодексу України, просить рішення скасувати.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено з підстав відсутності попереднього судового рішення, яким би було визнано дії або бездіяльність відповідача протиправними. На думку суду, в цивільному судочинстві, у позовах, де заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди, суд самостійно не може встановлювати наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів, оскільки цивільний суд не наділений повноваженнями надавати правову оцінку діям і рішенням суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними публічних функцій.
З таким тлумаченням ЦПК України скаржник не погоджується, оскільки Великою Палатою Верховного Суду вже досліджувалося схоже питання, де колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень при розгляді позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої такими діями, не є обов'язковим, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь суб'єкта владних повноважень, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 14.03.2025 Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_1 на її звернення від 18.02.2025 повідомлено, що згідно з рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 та постанови Верховного Суду по справі №340/2785/24 зобов'язано Головне управління ПФУ в Донецькій області з 28.10.2023 перерахувати пенсію позивачки, проіндексувавши її з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати. Проте, на момент надання відповіді перерахунок пенсії на виконання рішення суду проведений не був, про виконання якого вона буде повідомлена додатково.
Цим же листом позивач повідомлена, що з 01.03.2025 за її пенсійною справою проведений масовий перерахунок пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» із застосуванням коефіцієнту збільшення показників середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році - 1,046, отже заробітна плата для обчислення пенсії склала 11 345,30 грн. Розмір пенсії з 01.03.2025 склав 4 161,95 грн. (а.с.9).
27.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила перерахувати пенсію з урахуванням коефіцієнту збільшення в розмірі 1,046 та неправильного розрахунку підвищення жінками 9% ОРП до тіла пенсії (а.с.15).
03.04.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування» на підставі заяви від 27.03.2025 з посиланням на відсутність підстав для здійснення перерахунку (а.с.17).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, долучила до матеріалів справи копії запитів, які направлялись нею до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, відповідь з Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії з відділу Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області, а також розрахунки пенсій від 26.02.2025 та 26.03.2025.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач в установленому законом порядку оскаржувала в порядку адміністративного судочинства рішення Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області про відмову в проведенні перерахунку пенсії і що її вимоги були задоволені.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні умови відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності органу державної влади за заподіяння майнової шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
За умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.
У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 22 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 5 наведеної вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно - наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, яка на її думку, завдана неправомірною відмовою в проведенні перерахунку пенсії, дійшов обґрунтованого висновку про те, що неможливо надати оцінку протиправності рішення відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів, що така відмова була протиправною і таке рішення відповідача визнане незаконним і є скасованим, а суд загальної юрисдикції не вирішує спори із суб'єктами владних повноважень, які належать до юрисдикцї адміністративного суду.
Частини 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно - правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно - правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно - правовими, виникли з публічно - правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Відповідачем за такими вимогами є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.
Під час розгляду справи про відшкодування шкоди, зокрема, моральної, який розглядається в порядку цивільного судочинства, суд загальної юрисдикції не наділений процесуальними повноваженнями надавати оцінку правомірності або неправомірності діям чи рішенням суб'єкта владних повноважень, спори з якими підлягають розгляду в порядку іншого судочинства.
Відтак, суд загальної юрисдикції не наділений повноваженнями надавати правову оцінку діям і рішенням суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними публічних функцій. Такий спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що рішення відповідача від 03.04.2025 про відмову здійснити перерахунок пенсії визнане незаконним і скасоване, судом не встановлено наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди, в тому числі протиправних дій, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для вирішення питання про стягнення моральної шкоди.
Сам лише факт ухвалення рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням коефіцієнта збільшення не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати, що таке рішення є протиправним і про спричинення позивачеві моральної шкоди.
Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо протиправності дій, рішень відповідача, заподіяння шкоди позивачу шкоди, причинного зв'язку між такою шкодою та такими рішеннями відповідача, які можуть бути підставою для стягнення моральної шкоди, судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №?910/6355/20, є необґрунтованими, оскільки зазначена правова позиція сформульована у межах інших правовідносин, які не є тотожними правовим та фактичним обставинам цієї справи, а відтак - не підлягає застосуванню у даному випадку.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано належних і достатніх доказів, які підтверджують протиправність дій відповідача, які знаходяться в причинному зв'язку із заподіянням відповідачці сильних душевних страждань, заподіянням шкоди здоров'ю чи інших втрат немайнового характеру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2025 року.
Головуючий Судді