Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12375/2025
16 вересня 2025року місто Київ
справа № 367/13343/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шестопалової Я.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У грудні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості: за договором позики № 862064538 в розмірі 78 152,00 грн., у тому числі: 22 000,00 грн. - сума заборгованості за основним боргом; 56 152,00 грн. - сума заборгованості за відсотками та понесені судові витрати.
На обґрунтування вимог посилалося на те, що 12 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 862064538.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Відповідно до реєстру боржників від 17 серпня 2021 року № 147 до договору факторингу № 28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Талюн Плюс», до ТОВ «Талюн Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 862064538.
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Талюн Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого ТОВ «Талюн Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Талюн Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимоги від 06 березня 2023 року № 2 до договору факторингу від 20 жовтня 2022 року № 20102022, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 78 152,00 грн., у тому числі: 22 000,00 грн. - сума заборгованості за основним боргом; 56 152,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Позивач зазначив, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором № 862064538 в розмірі 78 152,00 грн., у тому числі: 22 000,00 грн. - сума заборгованості за основним боргом; 56 152,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 862064538 в розмірі 25 351,60 грн.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 951,05 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що відповідач не визнає факт набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, оскільки відповідач заперечує, що такий перехід права грошової вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2018 року за договором факторингу № 28/1118-01, та за додатковою угодою від 31 грудня 2020 року № 26 до цього ж договору, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є правомірним, оскільки укладання цих договорів було ще до моменту підписання договору від 12 червня 2021 року № 862064538, укладеного між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що в свою чергу унеможливлює встановити правомірність переходу прав вимоги за цим кредитним договором від ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) до позивача (фактор), так як грошова вимога, право якої відступається за зазначеними договорами факторингу є недійсною.
Додаткова угода від 31 грудня 2020 року № 26 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладена цими сторонами, надана позивачем не в повному обсязі.
12 червня 2021 року, тобто після укладення зазначеного договору факторингу, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір № 862064538 на суму 22 000,00 грн. строком на 30 днів.
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 12 червня 2021 року № 862064538, що підтверджується реєстром прав вимоги від 06 березня 2023 рок № 2.
Ці факти спростовують достовірність реєстру прав вимоги, договору факторингу від 20 жовтня 2022 року № 20102022, розрахунку заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2021 року № 862064538 та інші докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитного договору було видано кредит саме в сумах заявлених позовних вимог. Визначення даних сум в кредитному договорі не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов'язань за договорами.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві.
Відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставину переходу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2021 року № 862064538 від ТОВ «Манівео фінансова допомога» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а тому до позивача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 862064538, оскільки кредитний договір був укладений 12 червня 2021 року, а договір факторингу, за умовами якого фактору ТОВ «Таліон Плюс» було передано право вимоги за кредитними договорами був укладений 28 листопада 2018 року, тобто до укладення кредитного договору.
Крім того, витяг з реєстру боржників до договору факторингу від 20 жовтня 2022 року № 20102022 не підписаний первісним кредитором.
Також в апеляційній скарзі відповідач просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
У червні 2025 року у системі «Електронний суд» сформовано відзив на апеляційну скаргу, у якому ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це тим, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Повідомлення боржників про відступлення право вимоги здійснювалися первісним кредитором.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частина перша статті 1055 ЦК України визначає, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин третьої, четвертої та шостої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 862064538.
За умовами кредитного договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (п.1.1. договору).
Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором (п.1.7 договору).
Відповідно до умов укладеного договору в електронній формі, кошти надано позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану власноруч позичальником при укладанні кредитного договору, а саме: 5355-08 XX -XXXX -2063.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору від 12 червня 2021 року № 862064538, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, позивачем доведено факт укладення відповідачем вищевказаного договору в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підписавши цей договір, відповідач добровільно погодився на визначені у них умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Відповідачем не надано доказів для спростування факту укладення кредитного договору на зазначених вище умовах.
Доказів на спростування отримання коштів за цим договором відповідач не надав.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту статей 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги щодо відповідача.
31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01, сторони дійшли згоди викласти договір № 28/1118-01 у новій редакції.
Відповідно до реєстру боржників від 17 серпня 2021 року № 147 до договору факторингу № 28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Талюн Плюс», до ТОВ «Талюн Плюс» перейшло право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 862064538.
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Талюн Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого, ТОВ «Талюн Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Талюн Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимоги від 06 березня 2023 року № 2 до договору факторингу від 20 жовтня 2022 року № 20102022, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 78 152,00 грн, з яких: 22 000,00 грн - сума заборгованості за основним боргом; 56 152,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не оспорив та не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Отже, долучені до справи договори факторингу є чинними, їх дійсність ніким не оспорено, а тому вони підлягають виконанню.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставину переходу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2021 року № 862064538 від ТОВ «Манівео фінансова допомога» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Так, з копії договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а також з копії договору факторингу від 20 жовтня 2022 року № 20102022, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» вбачається, що предметом таких договорів є право вимоги, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
Отже, позивачем доведено факт відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 12 червня 2021 року № 862064538 від первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс», та у подальшому від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Відповідач повинен був виконати свої зобов'язання за кредитним договором № 862064538 у строк до 12 липня 2021 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 22 000,00 грн. суми кредиту за кредитним договором № 862064538, у зв'язку з невиконанням зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2021 року № 862064538, заборгованість відповідача з 12 червня до 17 червня 2021 року становила 51 334,00 грн., у тому числі: 22 000,00 грн. - сума заборгованості за основним боргом, 29 334,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитного договору та стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом за кредитним договором № 862064538 за період з 12 червня до 12 липня 2021 року в розмірі 3 531,60 грн.
Відповідач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження погашення ним заборгованості за цим кредитним договором.
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитного договору було видано кредит саме в сумах заявлених позовних вимог, визначення даних сум в кредитному договорі не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов'язань за договорами, а розрахунки заборгованості, на які посилається позивач не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві
Як встановлено судом першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, позивачем доведено факт укладення відповідачем вищевказаного договору в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписавши цей договір, відповідач добровільно погодився на визначені у них умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання. При цьому, відповідачем не надано доказів для спростування факту укладення кредитного договору на зазначених вище умовах як і не надано доказів на спростування отримання коштів за цим договором.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для часткового задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: