Справа № 753/13891/24 Головуючий у І інстанції Осіпенко Л.М.
Провадження №22-ц/824/12471/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
15 вересня 2025 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
За змістом заяви, ОСОБА_1 просила також звільнити її від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року заяву залишено без руху.
Залишення заяви без руху суд мотивував тим, що заявницею не сплачено судовий збір за подання заяви, не вказано чітко мету встановлення факту батьківства, а також зазначив, що копії заяви та копії всіх документів, що додаються до неї для заінтересованих осіб, не засвідчені належним чином.
09 листопада 2024 року заявниця звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з заявою про усунення недоліків, в якій вказала, що нею було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», однак судом дане клопотання не розглянуто.
Крім цього зазначала, що в ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року не зазначено порядок сплати судового збору, а саме не зазначено платіжних реквізитів, що унеможливлює виконання даної ухвали в цій частині.
Також, ОСОБА_1 зазначала, що вимога суду щодо зазначення мети встановлення факту батьківства є для неї не зрозумілою, оскільки нею дану обставину було вказано в заяві про встановлення факту батьківства.
Щодо надання засвідчених копій документів доданих до копії заяви для заінтересованих осіб, то заявниця зазначає, що нею було додано копії документів, які були належним чином засвідчені, а обов'язок щодо засвідчення копій документів для заінтересованих осіб у неї відсутній.
В підсумку заявниця просила звільнити її від сплати судового збору, роз'яснити ухвалу суду про залишення без руху з урахуванням обставин викладених у заяві про усунення недоліків, в разі наявності інших процесуальних недоліків продовжити процесуальний строк на їх усунення.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення батьківства повернуто на підставі не усунення недоліків.
Не погоджуючись з ухвалою суду , ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду.
Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невмотивованість ухвали та те, що висновки суду є безпідставними, просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам, викладеним нею в заяві про усунення недоліків від 09 листопада 2024 року, не розглянуто клопотання, які нею заявлялись та безпідставно повернуто заяву.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Повернення заяви суд мотивував тим, що заявниця не виконала вимог ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року, не усунула визначені у ній недоліки у встановлений строк.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з таких підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1, пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Вимоги щодо форми та змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначені статті 318 ЦПК України.
Відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху.
В ухвалі про залишення заяви без руху зазначаються недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями цього Кодексу, сплатить суму судового збору, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Відповідно до положень статті четвертої Закону України «Про судовий збір» з подання до суду заяви у справах окремого провадження поданих фізичною особою, справляється судовий збір за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн.
Подаючи заяву про встановлення факту, ОСОБА_1 не долучила квитанцію про оплату судового збору, однак за змістом заяви просила суд першої інстанції звільнити її від сплати судового збору.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 без руху з підстав несплати судового збору, суд першої інстанції не вирішив клопотання про звільнення заявника від сплати судового збору, на з'ясував наявності у заявника передбачених законом підстав для такого звільнення.
Зазначаючи про відсутність в заяві посилання на мету встановлення факту, суд першої інстанції не ознайомився зі змістом заяви та не взяв до уваги, що ОСОБА_1 подано таку заяву в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої на оформлення пенсії по втраті годувальника та отримання інших соціальних виплат.
Щодо ненадання заявником копій всіх документів, що додаються до заяви, посвідчених належним чином, апеляційний суд зауважує наступне.
Ні стаття 318, ні статті 175 і 177 ЦПК України, на які посилається суд першої інстанції, обґрунтовуючи наявність підстав для повернення заяви, не містять вимоги щодо подання заявником копій документів, які додаються до заяви, засвідчених належним чином, та відповідно не усунення вказаних недоліків не може бути підставою для повернення заяви.
Апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що виходячи з вимог процесуального закону, оцінка наданих позивачем доказів у справі, в тому числі з підстав їх належності, допустимості і достовірності проводиться судом за результатами розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд не обмежений правом перевірити відповідність поданих заявником копій документів їх оригіналам на стадії розгляду справи за наявності відповідних сумнівів.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для залишення заяви без руху та в наступному її повернення, без вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заяви з підстав, передбачених статті 185 ЦПК України.
Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції була постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції- скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст.374, 379, 381, 382, 389, 390 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом 30 днів.
Головуючий Д.О. Таргоній
Судді С.А. Голуб
Т.А. Слюсар