Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11116/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 761/39762/24
15 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Аббасової Н.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 01.11.2023 року укладено кредитний договір (оферти) № 01.11.2023-100000431. За цим договором кредитні кошти в сумі 9 000 грн. надано ОСОБА_1 на 42 дні.
ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписав Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтвердив укладення кредитного договору та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 9 000 грн., а отже акцептовав умови Договору. Укладання електронного договору та підписання його електронним підписом - одноразовим ідентифікатором відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19.
Відповідно до договору від 01.11.2023 року та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 9 000 грн., тобто, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі. У свою чергу відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на дату звернення до суду із позовом утворилася заборгованість у розмірі 17 820 грн.
З урахуванням викладеного, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму заборгованості за кредитним договором № 01.11.2023-100000431 у розмірі 17 820 грн..
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.11.2023-100000431 від 01.11.2023 у розмірі 17 820,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 29 квітня2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 а подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 не погоджується з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18.03.2025 року з огляду на неповне з?ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.
Вказує на те, що в судовому засіданні відповідач не оспорював факту укладання кредитного договору, а тільки той факт, що у матеріалах справи немає копії кредитного договору з підписаними умовами. На думку апелянта, позивачем до суду були надані лише пропозиція укласти кредитний договір, заявка, додаток до анкети позичальника.
Вважає, що питання надання чи не надання кредитних коштів позивачем не підтверджується укладанням кредитного договору, а підтверджується шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок відповідача.
Зазначає, що згідно вимог ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», «Квитанція» надана ТОВ «Споживчий центр» на підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу, не є первинним бухгалтерським документом і не містить низки реквізитів, передбачених вказаною нормою закону.
Згідно Закону України «Про платіжні послуги» банківські квитанції чи / або платіжні інструкції чи / або касовий ордер, інший розрахунково-касовий документ повинні мати обов?язкові реквізити.
Зазначає, що надана відповідачем «Квитанція» з позиції ст.ст.77-80 ЦПК України, не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом і не підтверджує факту видачі коштів відповідачу. У «Квитанції» відсутня назва відправника ТОВ «Споживчий центр», його розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ 37356833, відсутня назва отримувача ОСОБА_1, його розрахунковий рахунок, код НОМЕР_2 .
Окрім того вважає, що позивачем не виконані вимоги ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Також апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25.05.2021 року № 554/4300/16-ц, відповідно до якого: Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитний договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки в рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вмішують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій».
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 01.11.2023-100000431шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме - прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).
Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: пропозиція про укладення кредитного договору (оферта); заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.
Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача НОМЕР_3 .
Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором Т 163.
Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 9 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 01.11.2023 року, строком на 42 дні.
Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту (залишку кредиту) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку.
Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_5.
Таким чином, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Позичальником також було підписано паспорт споживчого кредиту з інформацією про контактні дані кредитодавця, умови кредитування, реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, порядок повернення кредиту (а.с.12-13).
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 9 000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується квитанцією про перерахування суми кредиту № 01.11.2023-100000431. Видача коштів здійснювалася за допомогою системи LiqPay.( а.с. 18).
З довідки-розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Споживчий центр» вбачається, що розмір заборгованості по основному кредиту становить 9 000 грн., по відсоткам - 8 820 грн., що разом становить 17 820 грн. ( а.с 15).
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 17 820,00 грн. заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Як встановлено судом, 01 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 01.11.2023-100000431 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме - прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).
Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача НОМЕР_3 .Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором Т 163.
Відповідно до пункту 3.1. договору, за цим договором кредитодавець зобов?язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 3.2.договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов?язків найманого працівника.
Пункт 3.3. договору визначає, що кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах.
Згідно п. п 3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом (проценти), графік платежів встановлюється у Заявці, яка є невід?ємною частиною даної оферти.
Згідно заявки кредитного договору №01.11.2023-100000431:
пункт 1 дата надання кредиту 01.11.2023 року;
пункт 2 сума кредиту:9 000 грн;
пункт 3 строк на який на дається кредит- 42 днів з дати його надання;
пункт 4 дата повернення кредиту-12.12.2023 року;
пункт 8 процентна ставка «Економ»-фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду. Розміру процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку;
пункт 9 процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім первинного періоду. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку;
пункт 10 проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення Кредиту (залишку Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Згідно пункту 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4049-62ХХ-ХХХХ-3606.
Пунктом 4.4. договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.
Тобто, сторонами було погоджені всі істотні умови договору.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 9 000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується квитанцією про перерахування суми кредиту № 01.11.2023-100000431. Видача коштів здійснювалася за допомогою системи LiqPay.( а.с. 18).
Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» свого обов'язку за кредитним договором № 01.11.2023-100000431.
З досліджених судом доказів встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Посилання представника відповідача в апеляційної скарги на те, що в судовому засіданні в місцевому суді апелянт не оспорював факту укладання кредитного договору, а тільки той факт, що у матеріалах справи немає копії кредитного договору з підписаними умовами, та позивачем до суду були надані лише пропозиція укласти кредитний договір, заявка, додаток до анкети позичальника, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Тобто, нормами чинного законодавства передбачено підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Судом встановлено, що кредитний договір №01.11.2023-100000431 від 01.11.2023 року укладено сторонами у даній справі в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Т 163.
Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: пропозиція про укладення кредитного договору (оферта); заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.
Вказані документи наявні у матеріалах справи та їх сукупність і є кредитним договором.
Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача НОМЕР_3 .
Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором Т 163.
Отже, підписанням кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про усі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення відповідачем вказаних дій по попередньому заповненню заяви та анкети надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
Доводи апеляційної скарги про те, що надана позивачем «Квитанція» про видачу коштів з позиції ст.ст.77-80 ЦПК України, не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом і не підтверджує факту видачі коштів відповідачу, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 9000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується квитанцією про перерахування суми кредиту № 01.11.2023-100000431. Видача коштів здійснювалася за допомогою системи LiqPay.
Квитанція свідчить про зарахування коштів в сумі 9 000 грн.01.11.2023 на картку № НОМЕР_4 , що збігається з номером картки, що була зазначена в кредитному договорі ( п. 4.1), що був підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором - Т 163.
Заперечуючи проти отримання коштів, апелянт у свою чергу, не надав до суду першої чи апеляційної інстанції доказів того, що картка за номером НОМЕР_5 відповідачу ОСОБА_1 не належить, та 01.11.2023 року на вказану картку не надходили кошти в сумі 9 000 грн. на виконання умов договору, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» № 01.11.2023-100000431 від 01.11.2023 року.
Як вбачається із вказаної квитанції, призначення платежу- видача за договором № 01.11.2023-100000431, що повністю збігається з номером укладеного із відповідачем договором.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не є підставою для його скасування.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: