вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 757/24707/22-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/12107/2025Головуючий у суді першої інстанції - Соколов О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
12 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» про розірвання договору, відшкодування майнової та моральної шкоди,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») про розірвання договору, відшкодування майнової та моральної шкоди, згідно з яким просила суд:
- договір про надання послуг з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та КП «Київтеплоенерго» розірвати;
- зобов'язати КП «Київтеплоенерго» перерахувати та списати суми заборгованості по оплаті послуг за постачання теплової енергії за договором про надання послуги з постачання теплової енергії за договором про надання послуги з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та КП «Київтеплоенерго»;
- стягнути з КП «Київтеплоенерго» на користь позивача суму моральної шкоди завданої неправомірними діями відповідача у розмірі 100 000 грн. 00 коп.;
- стягнути з КП «Київтеплоенерго» на користь позивача суму неотриманої позивачем субсидії у розмірі 4000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення (особовий рахунок НОМЕР_1 ), які надаються КП «Київтеплоенерго», відповідно до умов публічного договору.
Відповідач неналежно виконує свої обов'язки визначені договором, зокрема, відповідач: проводить нарахування заборгованості по оплаті за фактично ненадані послуг всупереч умовам договору, не проводить перерахунку по оплаті послуг після отримання фактичних показників засобів обліку теплової енергії (теплового лічильника), відмовляє у розірванні договору всупереч умовам договору.
Так, починаючи від 01.10.2021 по день звернення з позовом до суду відповідачем було нараховано заборгованість у сумі 3 796 грн. 19 коп. При цьому, за цей період послуги з центрального опалення не споживалися. Станом на 29.08.2022 показник лічильника був зафіксований на позначці 2,398 ГКал, що підтверджується Актом №37177 про зняття контрольних показань з вузла розподільного обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення. Станом на 11.08.2022 року показник становив 2,398 ГКал; станом на 09.02.2022 року показник становив 2,394 ГКал, що підтверджується відповідними актами.
Вказувала, що нею регулярно подавалися показники використання теплової енергії шляхом відображення їх в платіжних документах. Крім того, 01.08.2022 зверталася з відповідною скаргою до керівництва відповідача з вимогами встановити причину незаконних нарахувань та розглянути можливість розірвання договору. У цій скарзі було повідомлено, в тому числі, показники теплового лічильника. У відповіді №30/3/2/9942 від 19.08.2022 на вказану скаргу відповідач повідомив про відмову від розірвання договору, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України, а відповіді на інші питання по суті скарги не надав.
Зважаючи на викладене, позивач звернулась до Печерського районного суду м. Києва з вимогами про розірвання договору, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.03.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 174-177).
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що предметом позову стали систематичні порушення відповідачем умов договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води населенню (далі - Договір). Так, восени 2021 року за послуги з централізованого опалення було сплачено по лічильнику за 2,8832 Гкал, з незначною переплатою. Втім, поступово у платіжках почала з'являтися заборгованість, внаслідок чого позивачем було ініційоване контрольне зняття показань із складанням акту, яке встановило фактичні показання на відмітці - 2,398 Гкал, що значно менше, ніж 2,8832 Гкал, за які було вже сплачено відповідачу з переплатою.
Посилається на те, що на підставі пп. 4 п. 27 Договору, відповідач мав би протягом календарного місяця зробити корегування показань, відповідно і нарахувань та відобразити у платіжках переплату за невикористані Гкал, однак протягом наступних шести місяців ніяких коригувань не відбулось, а тому у серпні було надіслано скаргу на адресу відповідача з вимогою розірвати договір на підставі п. 41 Договору.
Зазначає, що матеріали, надані відповідачем, свідчать, що нарахування відбуваються без урахувань показників приладів обліку теплової енергії, що суперечить п. 2 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», п. 10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання води і водовідведення № 630 та Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Посилається на те, що у такий спосіб обмежив право споживача на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отримані послуги. Разом з цим вказує, що в подальшому додатково здійснювались контрольні зняття показань лічильників, надсилались заяви, проте підприємство продовжує збільшувати заборгованість попри відсутність споживання послуг з централізованого опалення.
Вважає, що внаслідок такий дій відповідача порушився моральний стан, оскільки позивач вимушена перейти на інші засоби обігріву, а також її позбавлено гідного існування, можливості отримувати адресну допомогу, пристойного харчування, здорового сну, повноцінного лікування та гідної старості. На її переконання, причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та шкодою очевидний і беззаперечний.
З урахуванням наведеного вважає, що рішення суду є таким, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції дослівно повторив пояснення відповідача, викладені у відзиві, не дослідив наявні в матеріалах справи докази та не встановив фактичних обставин справи, а тому дійшов помилкових висновків, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 05.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
17.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
18.07.2025, 22.07.2025, 24.07.2025 до суду від позивача надійшли відповіді на відзив на апеляційну скаргу.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В частині 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується, зокрема, на принципі дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг. При цьому, статтею 7 Закону визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема, належить: забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості; здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку.
Типовий договір про надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
При укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг сторони не можуть відступати від змісту типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, але мають право конкретизувати його. Зміст договору про надання житлово-комунальних послуг не може суттєво відрізнятись від змісту Типового договору.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення (особовий рахунок НОМЕР_1 ), які надаються КП «Київтеплоенерго» відповідно до умов публічного договору.
28.03.2018 газеті Київської міської ради «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085) розміщено оголошення про те, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» стає виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та розміщено договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, який є договором приєднання та вважається акцептованим усіма споживачами, які в установленому законом порядку не надали заперечення щодо його умов.
Таким чином, суд першої інстанції встановив, що правовідносини між відповідачем та позивачем виникли з 01.05.2018 та регулюються умовами договору приєднання, що розроблений на основі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Звертаючись до суду першої інстанції з вимогою про розірвання договору про надання послуг з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 укладений між КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_1 , позивач посилалась на п. 41 Договору, яким передбачена можливість дострокового розірвання договору у разі відмови споживача від користування послугами виконавця та невиконання умов договору сторонами договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції вказав, що укладення договорів на підставі постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання. Умови типового договору є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині колегія суддів вважає правильними.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1-2 ст. 633 ЦК України, публічний договір - це договір, в якому одна сторона взяла на себе обов'язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦКУ договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Як вже зазначалося вище, правовідносини між відповідачем та позивачем виникли з 01.05.2018 та регулюються умовами договору приєднання, що розроблений на основі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Згідно частини 1 статті 644 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Вимогами статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Дійсно, п. 41 Договору визначає, що договір може бути розірваний достроково у разі: зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця, переходу права власності (користування) на квартиру до іншої особи, невиконання умов договору сторонами договору.
Разом з тим, вірними є висновки суду першої інстанції щодо неможливості розірвати укладений між сторонами договір, з огляду на його правову природу та визначений законодавством порядок його укладення із споживачами послуг.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що підставою для розірвання договору слугують систематичні порушення відповідачем умов договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води населенню, внаслідок нарахування заборгованості за наданими позивачу послугами, не проведення перерахунку заборгованості та не врахування відповідачем при нарахуванні послуг поточних показань приладів обліку, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження істотних порушень відповідачем умов договору, які б зумовлювали правові підстави для розірвання договору.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення відповідачем умов договору, внаслідок не проведення перерахунку, неврахування показників засобу обліку, як підстави для розірвання договору та проведення перерахунку, колегія суддів зауважує наступне.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживач щомісяця передає показання вузлів розподільного обліку виконавцю відповідних комунальних послуг.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначила, що нею передаються показники, шляхом їх відображення у платіжних документах, однак, відповідач, незважаючи на це, продовжує нараховувати заборгованість.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, для проведення розрахунків за житлово-комунальні послуги в кв. АДРЕСА_2 облік спожитих послуг з централізованого опалення здійснюється індивідуальним засобом обліку теплової енергії зав. № 97094211-2018 марки UltraMeter.
Не погоджуючись із нарахуваннями відповідача за спожиті послуги, 01.08.2022 ОСОБА_1 звернулась до КП «Київтеплоенерго» зі скаргою, в якій просила створити комісію для визначення усіх обставин нарахувань та встановити істину, а також розглянути можливість розірвання договору на підставі п.п. 1 п. 41 Договору (а.с.26).
У відповіді від 19.08.2022 на скаргу КП «Київтеплоенерго» повідомило, що за періоди, коли показання засобів обліку теплової енергії та/або гарячої води не передано, здійснено розрахункові нарахування за відповідну послугу. Після отримання інформації щодо показань квартирних лічильників теплової енергії та/або гарячої води підприємством здійснюються коригування попередніх нарахувань за відповідні послуги, що відображаються у відповідному платіжному документі. Зазначено, що кінцеві показання лічильників, які передаються ОСОБА_1 під час сплати за послуги через банківську установу, в програмному комплексі підприємства автоматично фіксуються як поточні показання на дату сплати, а не на кінець розрахункового періоду, за який здійснюється оплата. Роз'яснено, що для уникнення непорозумінь, споживачці необхідно щомісячно надавати показники квартирних засобів обліку з 11 числа і до кінця поточного місяця (а.с. 41).
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю показань відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов'язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем комунальної послуги протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем відповідної комунальної послуги за попередні 12 місяців (для послуг з теплопостачання - за середнім споживанням попереднього опалювального періоду).
У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець комунальної послуги зобов'язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.
Після відновлення надання показань вузлів обліку такими споживачами виконавець відповідної комунальної послуги або інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, зобов'язані провести перерахунок із споживачем, а для вузлів розподільного обліку - з усіма споживачами будівлі.
Убачається, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою про здійснення перерахунку заборгованості, внаслідок дотримання періодів подання показань засобів обліку теплової енергії або після зняття відповідних показань представником виконавця, та відмови виконавця здійснити такий перерахунок, а тому позовні вимоги в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими та передчасними.
При цьому, варто відзначити, що ОСОБА_1 не доведено передачу показань засобів обліку у відповідні періоди, задля уникнення застосування виконавцем п. 1 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а відтак неправомірності здійснення КП «Київтеплоенерго» нарахувань.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що у відповіді №30/3/2/9942 від 19.08.2022 відповідач повідомив про відмову від розірвання договору, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України, а відповіді на інші питання по суті скарги не надав, оскільки КП «Київтеплоенерго» було надано вичерпні відповіді по суті постановлених у скарзі питань, які є достатніми для розуміння споживачу.
Обґрунтованою є відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог про стягнення з КП «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 суми неотриманої субсидії.
Так, відповідно до Положення про порядок призначення житлових субсидій», затвердженого Постановою КМУ від 21.10.1995 № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (далі - Положення № 848), призначення субсидії та контроль за її цільовим використанням здійснюється структурним підрозділом з питань соціального захисту населення.
Згідно п. 56 Положення № 848, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення мають право робити запити та безоплатно отримувати у строк до 10 календарних днів від інших підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для призначення житлових субсидій та проведення перевірок достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за їх призначенням.
У разі прийняття рішення про відмову в призначенні житлової субсидії структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє заявнику про прийняте рішення протягом трьох календарних днів з дня його прийняття. При цьому структурний підрозділ з питань соціального захисту населення інформує заявника про прийняте рішення в паперовому вигляді з врученням відповідного повідомлення під особистий підпис із зазначенням причин відмови і порядку оскарження прийнятого рішення (п. 62 Положення № 848).
Пункт 20 Положення № 848 місить вичерпний перелік обставин, коли надання раніше призначеної субсидії припиняється, зокрема, якщо громадянин, якому призначено субсидію, не сплачує вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії, за винятком випадків, пов'язаних із затримкою виплати заробітної плати, пенсії тощо, яка підтверджується відповідними документами, - з місяця, в якому надійшло таке подання.
Також у пункті 20 зазначено, що у разі коли через несплату громадянином вартості фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії надання субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг припинено, громадянин набуває право на її призначення на наступний період після подання документів, що підтверджують погашення заборгованості, яка виникла за період отримання субсидії.
Пунктом 81 Положення № 848 передбачено, що у разі отримання інформації про наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги та/або внесків/платежів об'єднанню на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком, що відповідає вимогам, визначеним у підпункті 5 пункту 14 цього Положення, житлова субсидія на наступний період не призначається, про що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення інформує громадянина з врученням відповідного повідомлення під особистий підпис, або відповідна інформація зазначається у платіжному документі.
Пунктом 108 Положення № 848 передбачено що, громадяни, яким призначено житлову субсидію, зобов'язані щомісяця сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням суми житлової субсидії, виплаченої їм готівкою.
Суд першої інстанції встановивши, що позивач не довела неправомірності дій відповідача, які б зумовлювали здійснення перерахунку, а на момент вирішення питання про призначення субсидії у ОСОБА_1 виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води, внаслідок чого Управлінням праці та соціального захисту населення було відмовлено в призначенні житлової субсидії, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Колегія суддів також вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, виходячи з такого.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява №40450/04, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
За загальним правилом, передбаченим статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності ( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок щодо відшкодування шкоди.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачкою не було доведено спричинення їй моральної шкоди, внаслідок неправомірних дій відповідача. При цьому вірним є висновок суду щодо не доведення позивачкою розміру моральної шкоди, оскільки його не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами.
Таким чином, встановивши, що позивачем не доведено причинного зв'язку між діями відповідача та спричиненою моральною шкодою, не надано доказів на обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Також, у розрізі доводів апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на численну судову практику, оскільки правовідносини та фактичні обставини справи, які досліджувалися судами у наведених справах та у даній цивільній справі є різними, а відтак не є релевантними до застосування у даній цивільній справі.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином зібрані у справі докази та не встановлено всі обставини у справі, розцінюються апеляційним судом критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів у справі, яким було надано належну правову оцінку судом першої інстанції, з дотриманням вимог процесуального закону.
При цьому, слід зауважити, що наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» про розірвання договору, відшкодування майнової та моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова