справа №372/6844/24 Головуючий у суді І інстанції: Проць Т.В.
провадження №22-ц/824/12125/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
10 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, визнання батька таким, що самостійно виховує та утримує малолітню дитину,
В грудні 2024 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» з вказаним позовом в обґрунтування якого вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка протягом останніх трьох років проживає з позивачем та зареєстрована за адресою його проживання. ОСОБА_2 самоусунулась від виконання батьківських обов'язків та не приймає участі в житті дитини, її вихованні та утриманні. Зазначає, що позивач працює водієм великовантажних автомобілів та знятий 11.10.2024 року з військового обліку війсьвозобов'язаних. Однак, 05.12.2024 року позивача зупинили на блокпосту с. Атаки Чернівецької області, після чого доставили до ІНФОРМАЦІЯ_3 , потім до ІНФОРМАЦІЯ_4 , звідки він продовжив службу у військовій частині НОМЕР_1 . 20.12.2024 року позивач звернувся з письмовою заявою до Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про видачу письмового висновку про визначення місця проживання доньки з батьком, оскільки донька бажає проживати з позивачем, адже мати ОСОБА_2 не бажає приймати участі в її житті. Зауважує, що донька дуже важко сприйняла новину про те, що батько перебуває на військовій службі, як наслідок з'явилися приступи тривожності та стресу. З наведених підстав представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Стельникович С.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що встановлення даного факту необхідно позивачу для захисту та реалізації законних прав та інтересів дочки ОСОБА_4 , як батька та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування та іншого.
На сьогоднішній день в Україні у зв'язку із військовою агресією зі сторони російсжої федерації оголошено повну мобілізацію.
Положення закону передбачають право відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Підставою для надання відстрочки від мобілізації є рішення суду. Іншим шляхом вирішити це питання неможливо, тому позивач і звертається з вищевказаною заявою до суду.
Представник апелянта вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про відсутність реальних підстав вважати, що позивач та третя особа - його дочка ОСОБА_5 в даний час опинилась в умовах, в яких позивач є особою, який самостійно виховує та утримує дитину, оскільки такі обставини не відповідають дійсності.
В судовому засіданні суду першої інстанції представник повідомив, що ОСОБА_1 самостійно утримує свою дочку матеріально, виходячи з офіційної заробітної плати, яку він отримує в ЗСУ.
Апелянт вважає, що незважаючи на те, що позивач, як батько, через службу в Збройних Силах України не може постійно перебувати поруч із дочкою, його дії свідчать про активну участь у вихованні та турботі про дитину. Він регулярно підтримує зв'язок із дочкою через телефонні зв'язки, що дозволяє йому впливати на виховання, надавати моральну підтримку та контролювати життєві обставини дитини.
Крім того, позивач залучає родичів, свою маму, бабусю ОСОБА_4 (мати позивача) для догляду за дочкою, що підтверджує його готовність забезпечувати належні умови для дитини навіть у складних обставинах. Ці фактори дозволяють однозначно стверджувати, що батько фактично виховує дитину, навіть, якщо це відбувається на відстані.
Вищевказані обставини не спростувала в судовому засіданні мати ОСОБА_6 .
Судом першої інстанції не було враховано обмежені можливості відповідачки, як матері, яка хворіє на тяжку хворобу (рак), відсутнє своє житло та не має офіційного місця роботи. Дана обставина позбавляє можливості якісно задовольняти потреби дочки ОСОБА_4 у повсякденному житті та обмежують її можливості для безпосередньої участі у вихованні та підтримці дитини, які потребують негайної присутності або втручання. Це створює об'єктивні перешкоди для забезпечення повноцінного життя дитини з боку матері.
Враховуючи вік дитини 11 років та її правовий статус, для реалізації її прав та інтересів потрібний присутній законний представник, який міг би вчасно вирішувати питання, пов'язані із її життям, освітою та здоров'ям. Позивач, який перебуває в складі ЗС України, на сьогодні є особою, яка повністю забезпечує матеріальні потреби дитини, підтримує моральний зв'язок і готується повністю повернутися до виконання батьківських обов'язків після демобілізації.
Визнання батька основним вихователем дитини відповідає її найкращим інтересам, оскільки саме позивач, як батько, забезпечує стабільність, моральну підтримку та правову захищеність у поточних обставинах. Це дозволить дитині продовжувати жити в умовах, які вона сама обрала, із забезпеченням її прав та потреб.
Залишити дитину наодинці із собою в такій ситуації означало б закрити очі на її потреби та фактично покинути її на власний розсуд. Це суперечило б не тільки правовим нормам, але й моральним принципам, які зобов'язують державу піклуватися про найбільш вразливі групи населення, зокрема неповнолітніх.
Позивач не вбачає іншої можливості встановити факт самостійного виховання та утримання інакше ніж в судовому порядку не існує, оскільки ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» вимагає саме наявність рішення суду. І вказаний факт впливає не на відносини позивача із відповідачкою, а на можливість звільнитися із військової служби задля повноцінного виконання обов'язків батька щодо дитини.
Таким чином, позивач вважає, що факт утримання та самостійного вихованням батьком дитини повністю знайшов своє підтвердження в судовому засіданні та наданими позивачем письмовими доказами.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, порушення чи оспорювання його прав відповідачем щодо визначення місця проживання їх спільної доньки разом з ним.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що малолітня ОСОБА_4 фактично з 2017 року проживає з позивачем при цьому відповідач не заперечує щодо подальшого проживання доньки з батьком.
Щодо позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що самостійнно виховує та утримує свою малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_2 , суд першої інстанції також не вбачав підстав для її задоволення з огляду на те, що позивачем чи/або його представником на підтвердження вказаних позовних вимог надана довідка про реєстрацію місця проживання малолітньої, довідка та характеристика з навчального закладу. Вказані обставини доказово не обгрунтовують доводи позову, як і Акт депутата Обухівської міської ради Карамаша М.М. від 19.12.2024 року до якого суд першої інстанції відноситься критично, як до доказу за формою і змістом, більш того такий акт містить неправдиву інформацію щодо періоду зазначених в ньому обставин, що було встановлено в судовому засіданні.
Малолітня ОСОБА_5 та її матір, відповідач у справі, заперечили доводи позивача щодо самостійного виховання та утримання ним дитини. Оскільки їх пояснення є аргументованими, логічними та послідовними, вони приймаються до уваги судом.
Разом з цим, суд першої інстанції зауважив, що встановлення факту самостійного утримання та виховання доньки за відсутності відомостей про обставини, які об'єктивно унеможливлюють виконання одним з батьків своїх обов'язків можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов'язків.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини другої, восьмої, дев'ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини першої статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження (а.с. 26).
Згідно Витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 19.12.2024 року за вих. № 5151 малолітня ОСОБА_4 зареєстрована разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24).
Відповідно до довідки Академічного ліцею № 1 імені А.С. Малишка № 02-13/140 від 18.12.2024 року, вбачається, що ОСОБА_5 навчається в 6-А класі Академічного ліцею № 1 імені А.С. Малишка Обухівської міської ради Київської області (а.с. 23).
Як вбачається з характеристики Академічного ліцею № 1 імені А.С. Малишка від 18.12.2024 року, вихованням ОСОБА_4 займається тато ОСОБА_1 , який постійно залучений до життя дитини та класу, завжди в курсі навчальних досягнень та потреб дитини (а.с. 22).
Згідно консультаційного висновку психолога від 19.12.2024 року у Сандри наявні характерні ознаки депресії, панічних атак та тривожного розладу, які виникли після мобілізації батька (а.с. 16-17, 19-20).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з грудня 2024 року є війсьвослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
20.12.2024 року позивач звернувся з письмовою заявою до Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про видачу письмового висновку про визначення місця проживання доньки з батьком.
18.03.2025 року виконавчим комітетом Обухівської міської ради, як органом опіки та піклування було прийнято рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 53-54).
Заперечень від матері дитини (відповідача) щодо визначення місця проживання дитини з батьком до суду не надходило.
У справі, яка є предметом перегляду, позивач просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком (позивачем у справі) та визначити батька таким, що самостійно виховує та утримує свою малолітню доньку без участі матері ОСОБА_2 , (відповідач у справі).
Крім того, в позовній заяві зазначено, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачу необхідно для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, вирішення інших питань щодо проживання дитини, а також звільнення з військової служби, оскільки неповнолітня дитина не може самостійно проживати та утримувати себе.
На підставі досліджених доказів, суд апеляційної інстанції виходить з того, що у даному випадку судом встановлено, що дитина фактично проживає з батьком, жодних доказів того, що відповідач будь-яким чином оспорює право позивача чи чинить будь-які перешкоди щодо проживання дитини з ним матеріали справи не містять, натомість від початку розгляду справи, відповідач визнає таке право позивача. За встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка, з його слів, фактично проживає разом з ним, між батьками виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини не вимагає від батька змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталась до суду з позовом про визначення місця проживання доньки разом з собою, не заперечувала, що вона фактично проживає з батьком та не заперечила щодо подальшого такого проживання з батьком, тобто між сторонамиз відсутній спір про право.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з батьком між батьками наявний спір щодо місця проживання дитини, а також надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується.
Доводи апеляційної скарги про те, що визнання батька основним вихователем дитини відповідає її найкращим інтересам, оскільки саме позивач, як батько, забезпечує стабільність, моральну підтримку та правову захищеність у поточних обставинах, на його думку, це дозволить дитині продовжувати жити в умовах, які вона сама обрала, із забезпеченням її прав та потреб, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки враховуючи обставини справи, встановлено, що конкретною метою позивача є не вирішення сімейного спору, а отримання відстрочки від мобілізації, що свідчить про наявність публічно-правового спору між ним та ТЦК, а не з матір'ю дитини. Ця обставина є визначальною для правильного застосування норм права.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала разом із ним, порушені права позивача.
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 вересня 2022 року у справі №686/18140/21, від 13 березня 2024 року у справі № 607/7767/22 та від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 18 лютого 2025 року у справі №161/3520/23
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано обмежені можливості відповідача, як матері, яка хворіє на тяжку хворобу (рак), відсутнє своє житло та не має офіційного місця роботи, а тому дана обставина позбавляє можливості якісно задовольняти потреби дочки ОСОБА_4 у повсякденному житті та обмежують її можливості для безпосередньої участі у вихованні та підтримці дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки не спростовують висновок суду щодо відсутності підстав для встановлення факту самостійного виховання і утримання доньки.
Крім того, утримання та виховання дітей батьком є законним його обов'язком яка не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «12» вересня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко