Справа № 752/15324/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5457/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
05 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 подану в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025100010001796 від 24.05.2025, про накладення арешту на майно,-
Слідчий слідчого відділу Голосіївського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_8 звернувся до суду клопотання за погодженням прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 , у кримінальному провадженні №12025100010001796 від 24.05.2025, про арешт майна.
Просив накласти арешт на майно вилучене 02.07.2025 під час затримання ОСОБА_7 , у порядку ст. 208 КПК України
В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначав, що у провадженні слідчим відділом Голосіївського УП ГУНП у м. Києві за процесуального керівництва прокурорів Голосіївської окружної прокуратури міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100010001796 від 24.05.2025 за ч.3 ст. 369-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлюються обставини, під час якого 02.07.2025 о 10 год 20 хв ОСОБА_10 , діючи під наглядом правоохоронних органів, передала неправомірну вигоду ОСОБА_7 у виді грошових коштів в сумі 4000 гривень за здійснення впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, в особі адміністратора територіального сервісного центру МВС України № 8046 ОСОБА_11 , а саме: за успішну перереєстрацію транспортного засобу на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ..
Під час отримання неправомірної вигоди ОСОБА_7 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.
02 липня 2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України.
Під час затримання та проведення особистого обшуку ОСОБА_7 , що відбулося 02.07.2025 о 10 год 13 хв, у останнього виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 4170 грн.: номіналом 500 грн. у кількості 8 шт. з номерами купюр АЛ5670404, ЕГ4940243, КА218055, ВС5741209, ВТ3037547, ЕЗ6627847, ЄБ1817845, ВД0138385; номіналом 100 грн у кількості 1 шт.; номіналом 50 грн у кількості 1 шт.; номіналом 20 грн у кількості 1 шт.; мобільний телефон марки Sаmsung А55 ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 з сім картами: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Постановою слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 02.07.2025 вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12025100010001796 від 24.05.2025.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року клопотання слідчого задоволено.
Накладено арешт на майно із забороною користування та розпорядження ним у кримінальному провадженні № 12025100010001796 від 24.05.2025, яке 02.07.2025 вилучено під час затримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ст. 208 КПК України, а саме:
- грошові кошти в сумі 4170 грн.: номіналом 500 грн. у кількості 8 шт. з номерами купюр АЛ5670404, ЕГ4940243, КА218055, ВС5741209, ВТ3037547, ЕЗ6627847, ЄБ1817845, ВД0138385; номіналом 100 грн у кількості 1 шт.; номіналом 50 грн у кількості 1 шт.; номіналом 20 грн у кількості 1 шт.;
- мобільний телефон марки Sаmsung А55 ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 з сім картами: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Не погоджуючись з ухвалою першої інстанції слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , 14.07.2025 подав апеляційну скаргу, в якій просив частково скасувати ухвалу слідчого судді від 14 липня 2025 року про задоволення клопотання про накладення арешту, та постановити нову, якою частково відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 03.07.2025 року про накладення арешту на майно, в частині накладення арешту на мобільний телефон марки Sаmsung А55 ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 з сім картами: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що висновки слідчого судді викладені у судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, а від так ухвала підлягає скасуванню.
Вважав, що слідчий безпідставно визнав вилучене майно речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки зазначені речі не відповідають ознакам речового доказу згідно ст. 98 КПК України.
Зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що слідчий в своєму клопотанні жодним чином не наводить яку доказову базу може мати вилучений мобільний телефон, щодо якого остання звернулась з клопотанням про арешт.
Стверджував, що слідча суддя не взяла до уваги той факт, що застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є явно надмірним з обмеженням права підозрюваного на користування та розпорядження майном.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, з наведених в ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів, наданих судом першої інстанції, що слідчим відділом Голосіївського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100010001796 від 24.05.2025 під час якого 02.07.2025 о 10 год 20 хв ОСОБА_10 , діючи під наглядом правоохоронних органів, передала неправомірну вигоду ОСОБА_7 у виді грошових коштів в сумі 4000 гривень за здійснення впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, в особі адміністратора територіального сервісного центру МВС України № 8046 ОСОБА_11 , а саме: за успішну перереєстрацію транспортного засобу на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ.
Під час отримання неправомірної вигоди ОСОБА_7 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.
02 липня 2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України.
Під час затримання та проведення особистого обшуку ОСОБА_7 , що відбулося 02.07.2025 о 10 год 13 хв, у останнього виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 4170 грн.: номіналом 500 грн. у кількості 8 шт. з номерами купюр АЛ5670404, ЕГ4940243, КА218055, ВС5741209, ВТ3037547, ЕЗ6627847, ЄБ1817845, ВД0138385; номіналом 100 грн у кількості 1 шт.; номіналом 50 грн у кількості 1 шт.; номіналом 20 грн у кількості 1 шт.; мобільний телефон марки Sаmsung А55 ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 з сім картами: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Постановою слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 02.07.2025 вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025100010001796 від 24.05.2025.
Задовольняючи клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що так як власником/володільцем зазначеного майна є підозрюваний ОСОБА_7 , не накладення арешту може призвести до знищення та приховування грошових коштів, отриманих ним у якості неправомірної вигоди, а також до спотворення чи знищення інформації, яка міститься у вилученому телефоні.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, слідчим суддею не встановлено.
З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження № 12025100010001796 від 24.05.2025 та відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянтів обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційних скарг про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Всі інші зазначені в апеляційних скаргах обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 подану в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3