Справа № 758/4897/25
Категорія 129
15 вересня 2025 року м. Київ
Суддя Подільського районного суду м. Києва Ковбасюк О.О., за участю секретаря судового засідання Білоус А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
В квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в порядку адміністративного судочинства з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив суд визнати протиправною та скасувати постанову № 408 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.210 КУпАП від 28.03.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , було винесено оскаржувану постанову № 408 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 20 тисяч 400 гривень. Відповідно до змісту даної постанови ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення облікових даних у зазначений строк у повістці, чим вчинив порушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, що виразилось в порушенні військовозобов'язаним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, а також не з'явився своєчасно для постановки на військовий облік протягом 7 днів з дати взяття на облік внутрішньо-переміщеною особою, чим порушив вимоги викладені в ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та п.п. 10-1 п. 1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України № 1487 від 30.12.2022.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач, що він є військовозобов'язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , оновив дані своєчасно. В силу п. 1 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з бронюванням на критичному підприємстві. Протягом лютого і березня 2025 року ОСОБА_1 неодноразово особисто з'являвся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройшов ВЛК 04.02.2025, 18.02.2025 подав заяву на виготовлення паперового ВОД встановленого зразку. Вказані обставини підтверджуються записами в журналі обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також висновком ВЛК, що підтверджується Е-ВОД, сформованим за допомогою застосунку «Резерв+». 17.03.2025 від дільничного інспектора поліції ОСОБА_1 стало відомо про те, що він перебуває у розшуку та йому необхідно з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26.03.2025 ОСОБА_1 відвідав ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою з'ясування причин оголошення його у розшук. Лише 28.03.2025 позивачу в ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомили, що йому було відправлено повістку для уточнення даних №2469113 від 16.02.2025 про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 09 год. 00 хв. 26.02.2025 для уточнення даних, за якою позивач не з'явився, а також було вказано, що позивач не став своєчасно на військовий облік протягом 7 днів з дня оформлення довідки ВПО, чим також порушив законодавство.
Ухвалою суду від 11.04.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Заперечуючи проти задоволення позовної заяви, відповідач зазначив, що повістку про виклик до ТЦК та СП було складено 16.02.2025 та відправлено за зареєстрованим місцем проживання позивача 19.02.2025. Відсутність паперового ВОД не є підставою для ухилення від обліку. Згідно з п. 14 Постанови КМУ №559 від 16.05.2024 особа зобов'язана звернутися до ТЦК з відповідною заявою щодо відновлення документа. Невиконання цієї дії також є порушенням. На думку відповідача в діях позивача вбачається склад адміністративного правопорушення, а саме неявка за повісткою, ухилення від взяття на облік, відсутність повідомлення про зміну місця перебування та бездіяльність щодо усунення обставин, які, за його словами, перешкоджають виконанню вимог законодавства. З огляду на це, постанова № 408 від 28.03.2025, видача начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , є законною, а позов необґрунтованим та в його задоволенні має бути відмовлено у повному обсязі.
30.04.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач в повному обсязі підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовольнити та зазначив, що відповідач у своєму відзиві жодним чином не спростовує факт звернення до ТЦК позивачем особисто і не вказав конкретну причину виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на той факт, що останній і так самостійно прибував до ТЦК. Позивач зазначив, що його документи повністю відповідають всім вимогам законодавства, він пройшов ВЛК та замовив паперовий військово-обліковий документ, відповідно до останніх вимог законодавства. Позивач вважає, що відповідачем не враховано під час розгляду адміністративної справи той факт, що підставою для зміни місця обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 є зміна місця проживання. Однак, зазначених дій позивач не здійснював і ніколи не оформлював довідку внутрішньо-переміщеної особи.
01.05.2025 позивачем подано клопотання про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 письмових доказів на підставі ч.1 ст. 80 КАС України.
Ухвалою суду від 02.05.2025 клопотання було задоволено та витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідні письмові докази.
20.06.2025 до суду від відповідача надійшла відповідь на вказану ухвалу суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , оновив дані своєчасно та має право на відстрочку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (бронювання на критичному підприємстві) що підтверджується Е-ВОД Позивача, сформованим за допомогою застосунку «Резерв+».
З електронного військово-облікового документа позивача вбачається, що він пройшов ВЛК 04.02.2025.
18.02.2025 позивач подав заяву про видачу нового військово-облікового документу, передбаченого Постановою КМУ № 559 від 16.05.2024.
Відповідач у своєму відзиві жодним чином не спростував фактів відвідування позивачем ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також факт подання заяви про видачу нового військово-облікового документу.
Суд встановив, що повістка №2469113 була підписана начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 16.02.2025.
Відповідно до трекінг-номеру 0610230957170 документ було відправлено 19.02.2025, що відповідач не заперечує.
У своєму відзиві відповідач не надав відповіді на запитання щодо підстав виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на фактичні візити позивача до ТЦК та СП протягом січня-лютого 2025 року.
Отже, суду не зрозумілі підстави для формування повістки до ТЦК, а також, які саме дані мав додатково уточнити ОСОБА_1 і з якою саме причини його викликали до ТЦК.
Суд також звертає увагу, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності № 408 від 28.03.2025, а також протокол № 408 від 28.03.2025 містять по суті два різних адміністративні правопорушення в одному документі, що порушує ст. 36 КУпАП та п. 1.3 Загальних положень «Порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» від 16.02.2015 №3/02-15 (зі змінами згідно з наказом Уповноваженого 14.02.2018 № 3/02-18).
Позивач не є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується копією інформації з застосунку «Дія» позивача про відсутність чинних довідок ВПО станом на день подання позову.
Крім того, відповідачем не надано належних доказів, що підтверджують доведення факту зміни місця проживання позивачем.
Так, відмітки в паспорті позивача та чинний витяг з застосунку Резерв+ не містять згадки щодо фактичної зміни місця проживання позивачем.
Суд зазначає, що надані на виконання ухвали суду від 02.05.2025 докази відповідача не відповідають вимогам щодо допустимих та достовірних доказів.
Такі докази не можуть бути використаний у суді для прийняття рішення, оскільки їх неможливо всебічно та об'єктивно дослідити.
Так, копія заяви позивача про видачу військово-облікового документу від 18.02.2025 була надіслана до суду в дуже поганій якості, що унеможливлює встановлення того факту, кому належить ця заява, кому належить підпис на заяві, від якої дати та за яким номером ця заява обліковується в журналах ТЦК та СП. Журнал відвідувань ТЦК та СП у залитий чорним робить не читабельним прізвища та ініціалів відвідувачів, дату, час відвідувань.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Допустимим є доказ, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно із вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, в редакції, чинній на час розгляду даної справи, повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі №607/7987/17.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» в редакції Закону № 3549-ІХ від 16 січня 2024 року - Держателем Реєстру є Міністерство оборони України. На підставі п. 3 ч. 2 Закону організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень зокрема є і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
До того ж, суд звертає увагу, що Відповідач, як орган адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень, маючи можливість отримати інформацію про гр. ОСОБА_1 , як військовозобов'язаного з інших відомчих реєстрів, станом на момент його з'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 , не здійснив належну перевірку інформації, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до п. 1.3 Загальних положень "Порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення від 16.02.2015 № 3/02-15 (зі змінами згідно з наказом Уповноваженого 14.02.2018 № 3/02-18)", у разі вчинення особою кількох окремих адміністративних правопорушень протоколи складаються щодо кожного з вчинених правопорушень.
Зважаючи на статтю 36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Аналіз вищезазначених положень законодавства дозволяє дійти до висновку, що протокол щодо вчинення особою адміністративного правопорушення має складатись окремо щодо кожного адміністративного правопорушення.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Малофєєва проти росії" від 30 травня 2013 р., у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відтак, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, що є предметом оскарження.
Зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити які саме персональні дані не оновив позивач, які з цих даних містяться в державних реєстрах, а також до яких даних державний орган в особі відповідача не має доступу (не є держателем). Посилання на пояснення особи, на думку суду не можуть бути єдиними обставинами які свідчать про вчинення правопорушення, бо будь-які пояснення в справі які стосуються питання притягнення особи до відповідальності повинні бути належним чином перевірені та документально підтвердженими).
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).
Таким чином, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Тому, керуючись приписами наведених норм законодавства, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні жодні належні докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, суд дійшов до висновку, що постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, беручи до уваги обов'язок відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо доказування правомірності свого рішення, принцип закріплений в Конституції України про необхідність доведення вини особи належними доказами, а не припущеннями та принципу, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 28.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення підлягають задоволенню, вказану постанову належить скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Отже, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню, на користь позивача, судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суддя,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову №408 від 28.03.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно накладення ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 , як структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складання судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя О. О. Ковбасюк