Справа № 594/634/25
Провадження №2/594/479/2025
11 вересня 2025 року
Борщівський районний суд Тернопільської області
у складі: головуючого судді Чир П.В
за участі секретаря Козій Я.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борщеві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач, ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача в користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №100695342 від 29.06.2021 в розмірі 40629,92 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на професійну-правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Посилається на те, що Сондель 29.06.2021 уклав кредитний договір №100695342 з Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та отримав позику в сумі 15000 грн, однак своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, позику не повернув і його заборгованість за цим договором, з врахуванням заборгованості за відсотками становить 40629,92 грн. ТОВ «Діджи Фінанс» є новим кредитором відповідача за вказаним кредитним договором, відповідно до договору факторингу, укладеного з первісним кредитором, тому має право вимоги до відповідача.
Ухвалою судді Борщівського районного суду Тернопільської області від 23.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено до розгляду.
19.06.2025 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала та заперечила щодо їх задоволення, з підстав того, що ОСОБА_1 не укладав жодного кредитного договору з первісним кредитором ТОВ «Мілоан», зокрема, й кредитний договір №100695342 від 29.06.2021, та відповідно не отримував від зазначеної юридичної особи кредитні кошти й не користувався ними. В матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження факту укладання кредитного договору № 100695342 від 29.06.2021 між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Мілоан». Із тексу наданої позивачем копії кредитного договору №100695342 від 29.06.2021 вбачається, що такий не підписано позичальником, анкетні дані якого зазначено іноземною мовою як ОСОБА_1 , оскільки в тексті договору не зазначеного певного одноразового ідентифікатора за допомогою якого, як стверджує позивач було підписано кредитний договір. Окрім зазначеного, не підписано позичальником також й графік платежів, що є додатком № 1 та паспорт споживчого кредиту, що є додатком № 2 до кредитного договору №100695342 від 29.06.2021. До того ж, вказаний кредитний договір та додатки до нього № 1 та № 2 також не підписані й зі сторони кредитодавця - певної посадової особи первісного кредитора ТОВ «Мілоан». Із тексту кредитного договору №100695342 від 29.06.2021 вбачається, що у договорі не визначено певного номеру рахунку позичальника на який повинні бути перераховані кредитні кошти. Водночас, згідно п. 2.1 зазначеного договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок, проте умовами кредитного договору не визначеного номеру такого рахунку. При цьому, надана позивачем копія платіжного доручення № 29324301 є неналежним доказом, оскільки не містить посилання на певну дату договору, його найменування, а також матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що рахунок № НОМЕР_1 , відкритий не зрозуміло в якому банку належить ОСОБА_1 . Отже, в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження факту надав кредитних коштів. Відповідачем незаконно нараховані проценти поза межами строку дії кредитного договору. З тексу наданої позивачем копії кредитного договору №100695342 вбачається, що кредит надається строком на 15 днів з 29.06.2021 (строк кредитування) (п.1.3).- А відповідно до п. 1.4 кредитного договору №100695342, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредиту (дата платежу) 14.07.2021. Проте, кредитором проценти нараховані й після 14.07.2021, що є протиправним. При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту продовження строку кредитування за кредитним договором №100695342 від 29.06.2021. А відповідно є неправомірним нарахування процентів у розмірі 29 711,06 грн за період з 15.07.2021 по 15.09.2021. Зважаючи на те, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо факту укладання кредитного договору №100695342 та факту надання кредитних коштів, тобто факту набуття первісним кредитором прав кредитора по відношенню до відповідача то такі права не виникли та не могли виникнути й у позивача по відношенню до відповідача як у нового кредитора.
23.06.2025 представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що
29.06.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН», відповідач подав Заявку на отримання кредиту № 100695342. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється власноручним підписом. ТОВ «МІЛОАН» було направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Договору про споживчий кредит № 100695342 від 29.06.2021, який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті URL: https://miloan.ua/. Щодо зазначення одноразового ідентифікатора (далі - ЕПОІ) на договорі, файл із зашифрованим підписом було завантажено разом із позовом через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд». Таким чином, з боку Відповідача відбулося підписання договору про споживчий кредит № 100695342 від 29.06.2021 електронним підписом одноразовим ідентифікатором - U94821, 29.06.2021 о 17:39 год. Отже, Кредитний договір який був підписаний Відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, свідчить про укладення між сторонами даного правочину. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Примірник вищезазначеного договору містить відомості щодо його підпису шляхом електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що в свою чергу Відповідачем належним чином не спростовано. Відповідач вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту, що персональні дані Відповідача були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені. Будь-яких пояснень стосовного того, яким чином відповідні дані наявні у первісного кредитора представником відповідача не надано. Доказів, які б спростували створення відповідачем, особистого кабінету на сайті ТОВ «МІЛОАН», належність засобів зв'язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять. Відповідно до норм чинного законодавства ТОВ «МІЛОАН» на виконання умов договору про споживчий кредит № 100695342 від 29.06.2021 перерахувало Відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 15000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 29324301 від 29.06.2021. При цьому, перед наданням кредиту ТОВ «МІЛОАН» отримав підтвердження, що Відповідач має доступ до управління картковим рахунком № 516936*14 та може розпоряджатись коштами на цьому рахунку. Щодо нарахування процентів поза межами строку дії договору то позивач вважає, що у спірному випадку строк кредитування пролонговувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 15 днів строку початкового кредитування + 60 днів продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах. Таким чином, з урахуванням умов Кредитного договору до позовної заяви було додано Відомість про щоденні нарахування та погашення, яка підготовлена ТОВ «МІЛОАН», з урахуванням даних бухгалтерського обліку цієї компанії, з відображенням деталізованого розрахунку заборгованості, який містить період та складові суми заборгованості. Щодо відступлення права вимоги то Позивач надано суду письмові докази підтвердження свого права вимоги за договором факторингу №09Т від 30.09.2021, який не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.
11.09.2025 представник відповідача подала додаткові письмові пояснення, в яких вказала, що
із виписки наданої АТ КБ «ПриватБанк» за період з 29.06.2021 по 01.07.2021, вбачається, що 29.06.2021 в якості переказу із невідомої картки від невідомої особи зараховано кошти у розмірі 15 000,00 грн. та не зрозуміло на якій правовій підставі. До того ж, в цей же день 29.06.2021 також відбулася операція із зарахування коштів у розмірі 1000,00 грн., в якості зарахування переказу. При цьому, Позивач у позовній заяві стверджує про те, що первісним кредитором, ТОВ «Мілоан», на виконання умов нібито укладеного кредитного договору №100695342 від 29.06.2021 було перераховано ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. Однак, із тексту спірного кредитного договору вбачається, що у договорі не визначено певного номеру рахунку позичальника на який повинні бути перераховані кредитні кошти. При цьому, надана Позивачем копія платіжного доручення № 29324301 від 29.06.2021 є неналежним доказом, оскільки не містить посилання на певну дату договору, його найменування, а також не містить номеру певної картки з якої нібито ТОВ «Мілоан» як первісний кредитор переказав кошти ОСОБА_1 . З наданої виписки не вбачається, що саме ТОВ «Мілоан» як первісний кредитор на підставі кредитного договору №100695342 від 29.06.2021, цього дня переказало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. Відповідачем не доведено факт укладення кредитного договору №100695342 від 29.06.2021. Ані договір, ані додатки до нього № 1 та № 2 також не підписані й зі сторони кредитодавця, певної посадової особи первісного кредитора, ТОВ «Мілоан». Окрім зазначеного, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 проходив верифікацію та ідентифікацію, та що останньому було присвоєно одноразовий ідентифікатор № U94821, за допомогою якого останній нібито підписав кредитний договір.
У судове засідання представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» не з'явився, подав заяву, в якій просить справу слухати у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Дейнюк М.П. в зал судового засідання не прибули, у поданій представником відповідача заяві, остання просить справу слухати у її та відповідача відсутності.
Суд розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, приходить до наступного висновку:
29.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №100695342, який підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором U 94821 із зазначенням дати та часу 29.06.2021 17:39, відповідно до пункту 1.1. якого кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Пунктами 1.2.-1.4. вищевказаного кредитного договору передбачено, що сума кредиту становить 15000 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 29.06.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентівза користування кредитом 14.07.2021.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4 договору).
Як передбачено п.1.5. Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних утриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4312,50 грн. в грошовому виразі та 46,729.00 відсотків річних у процентному значена (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 19312,50 гривень.
Згідно п.1.5.1 Договору комісія за надання кредиту: 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Пунктом 1.5.2. Договору передбачено, що проценти за користування кредитом 2812,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.6 передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 6.1 Договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з п. 6.3 Договору, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком розрахунків) та підтверджує, зокрема, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил.
Відповідно до копії платіжного доручення № 29324301 від 29.06.2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім'я отримувача ОСОБА_1 кредитні кошти згідно договору № 100695342 в сумі 15000 грн. на кредитну картку НОМЕР_2 *14.
Крім того, згідно наданої інформації АТ КБ «ПриватБанк» від 27.08.2025, банк надав підтвердження, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку 5169360010872814 та згідно наданої виписки по рахунку, 29.06.2021 здійснено успішне зарахування коштів на карту НОМЕР_3 на суму 15000 грн.
Таким чином, ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед відповідачем виконало в повному обсязі, а останній отримав грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним між ними кредитним договором, згідно якого сторонами було погоджено всі його істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, умови кредитування.
До позову надано розрахунок за Кредитним договором № 4784815, сформовану представником ТОВ «Мілоан», згідно якої заборгованість ОСОБА_1 становить: 40629,92грн, яка складається з: 9761,5 грн. заборгованості за тілом кредиту; 30868,42 грн. заборгованості за відсотками.
З проведеного первинним кредитором розрахунку видно, що позичальником було здійснено часткове погашення заборгованості тіла кредиту, комісії та процентів.
П. 3.2.6. вищезазначеного кредитного договору передбачено, що кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
30 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 09Т, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Діджи фінанс» право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників, в тому числі право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 100695342 від 29.06.2021, загальна сума заборгованості по якому становить 40629,92 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлено досудову вимогу у якій зазначено про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс» та рекомендовано відповідачу погасити борг за кредитом у розмірі 40629,92 грн.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд приходить до висновку, що в матеріалах справи, наявні належні та допустимі доказами на підтвердження обставин укладання між сторонами 29.06.2021 правочину. Акцепт (Договір) підписаний ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором U94821 о 17:39 год., надісланого позичальнику на номер телефону.
Суд вважає, що без отримання sms-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 не був би укладений. До того ж вказані обставини не є спростованими стороною відповідача.
Даний висновок суду зроблений з урахуванням правових позицій наведених Верховним Судом у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20.
Отже, враховуючи обставини укладення договору в електронній формі слід дійти висновку, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Також з матеріалів справи вбачається, що заява на отримання кредиту № 100695342 від 29.06.2021 року містить докладну інформацію щодо ОСОБА_1 , зокрема, дату його народження, ідентифікаційний номер, номер паспорта, адресу реєстрації і адресу проживання, номер мобільного телефону, соціальний статус, поетапний процес оформлення та розгляду заяви.
З відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 100695342 відповідачем ОСОБА_1 , здійснено часткове погашення боргу.
До того ж у платіжному доручені за № 29324301 отримувачем вказано ОСОБА_1 і у призначені платежу зазначений номер кредитного договору № 100695342. Кредитний рахунок (номер картки) НОМЕР_1 співпадає з карткою НОМЕР_3 , що була емітована в банку АТ ПриватБанк та на яку 29.06.2021 зараховано кошти на суму 15000 грн., згідно інформації наданої АТ ПриватБанк.
Позивач підтвердив своє право вимоги за кредитним договором № 100695342 від 29.06.2021 відповідно до договору факторингу №09Т від 30.09.2021.
Таким чином, враховуючи те, що матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу отриманої у позику коштів за договором споживчого кредиту № 100695342, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в частині стягнення тіла кредиту в сумі 9761,50 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується розміру заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Судом встановлено, що кредитним договором № 100695342 від 29.06.2021 передбачено строк кредитування 15 днів, до 14.07.2021, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15000 грн.
Згідно наданого розрахунку нараховані проценти в межах строку дії договору (з 29.06.2021 по 14.07.2021) на суму 1696,86 грн., і саме ця сума відсотків підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Докази продовження строку кредитного договору № 100695342 від 29.06.2021 в матеріалах справи відсутні.
З огляду на те, що строк кредитного договору № 100695342 не продовжувався, відповідачу безпідставно нараховано відсотки поза межами строку дії договору.
Враховуючи викладене, розмір заборгованості за Договором про споживчий кредит № 100695342 від 29.06.2021, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 становить 11461,36 грн., з яких: 9764,50 грн заборгованість за основною сумою боргу; 1696,86 грн сума заборгованості за відсотками в межах строку дії договору з 29.06.2021 по 14.07.2021.
На підставі вищевикладеного, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
Так, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Положеннями 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Так, договірні відносини між адвокатом Білецьким Р.М. та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підтверджені Договором № 42649746 про надання правової допомоги від 01.01.2025 та додатковою угодою №100695342 від 02.04.2025 до Договором № 42649746 про надання правової допомоги від 01.01.2025.
Як вбачається з акта про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 28.03.2025 сторони підтвердили, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 6000 грн.
Таким чином позивачем надано докази на понесення витрат за надання правничої допомоги у розмірі 6 000 грн.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Разом з тим, суд вважає, що необґрунтованими та неспівмірними є витрати на правничу допомогу наведені в акті про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Крім цього, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, суд вважає, що вони не вимагали від адвоката значних зусиль та часу.
З врахування наведеного та вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 683,35 грн (2422,40 грн х 11461,36 грн : 40629,92 грн).
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково
Стягнути з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, м.Бровари вул.Симона Петлюри,21/1 Київської області, ЄДРПОУ 42649746, реквізити IBAN № НОМЕР_5 в АТ “ОКСІ БАНК» МФО325990) заборгованість за кредитним договором № 100695342 від 29 червня 2021 року в сумі 11461(одинадцять тисяч чотириста шістдесят одна) грн 36 коп. з яких: 9761,50грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1696,86 грн - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 683,35 грн сплаченого судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 16 вересня 2025 року.
Головуючий Чир П.В.