Справа № 620/14570/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА
15 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №253450003601 від 24.09.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 вересня 2024 року, зарахувавши до мого страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 09.06.1988.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №253450003601 від 24.09.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 09.06.1988 до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2024 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач вказує, що суд першої інстанції дійшов хиброго висновку про можливість зарахування періоду навчання позивача до страхового стажу, оскільки запис в трудовій книжці скріплений нечитабельною печаткою, а також відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
Також відповідач зазначає, що постановою КМУ від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», Держава Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві, тому підтвердити документи, видані російською федерацією, можна лише шляхом перекладання на державну мову, проставлення апостилю та нотаріального посвідчення, офіційні документи, видані на території росії не мають юридичного значення в Україні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 18.12.1993 (а.с.7).
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1988 в період з 01.09.1985 по 09.06.1988 остання навчалась в Злинківському СПТУ-31, диплом № НОМЕР_3 (а.с. 8).
Згідно з довідкою Злиньківської міської ради народних депутатів від 23.11.1992 № 451, копія якої видана головним спеціалістом відділу з питань підтримки пільгових категорій громадян Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, позивач в період з 26.04.1986 по 09.06.1988 проживала в місті Злинке Брянської області, яке належить до зони відселення (а.с.10).
Відповідно до довідки Комітету організації робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків №4962 від 23.11.1992, копія якої видана головним спеціалістом відділу з питань підтримки пільгових категорій громадян Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, позивач в період з 01.08.1988 по 16.08.1989 проживала в місті Новозибків Брянської області, яке належиь до зони відселення (а.с.11).
Державним агентством України з управління зоною відчуження листом від 15.10.2024 №03-3536/12-24 на звернення позивача повідомило, що населені пункти Злинка Злинковського району та Новозибків Новозибківського району Брянської області віднесено до зони відселення, що відповідає зоні безумовного (обов'язкового) відселення відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.12).
17.09.2024 позивач звернулася до Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами.
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та рішенням від 24.09.2024 №253450003601 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідних документів (а.с. 6).
Вказане рішення мотивоване тим, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.05.1985 по 09.08.1986 згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1988, оскільки у даному записі відсутня дата видачі диплому; з 04.08.1989 по 25.09.1991 згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1988, оскільки даний запис скріплений нечитабельною печаткою, а також відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. Також не враховано періоди проживання згідно довідки №451 від 23.11.1992 в м. Злинке Брянської області та згідно довідки №4962 від 23.11.1996 в м. Новозибків Брянської області на території Білорусь, оскільки на зазначені документи не надано апостилю. Також зазначено, що Угода між Урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинену 14.12.1995 в м. Києві припинила свою дію для України 23.12.2023.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що твердження відповідача про незарахування періоду навчання з 01.09.1985 по 09.06.1988 до трудового стажу з огляду на незазначення у трудовій книжці дати видачі диплому, суд відхиляє, оскільки право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов'язок ведення та обліку трудових книжок. Крім того, відсутність в трудовій книжці відомостей про дату видачі диплому не спростовує факт навчання позивача у період з 01.09.1985 по 09.06.1988, отже, період навчання позивача з 01.09.1985 по 09.06.1988 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо не врахування періодів проживання згідно довідки №451 від 23.11.1992 в м.Злинке Брянської області та згідно довідки №4962 від 23.11.1996 в м. Новозибків Брянської області на території Білорусь, оскільки на зазначені документи не надано апостилю, то суд зазначив, що припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови у врахуванні довідок про проживання в зоні відселення, оскільки позивач проживав на вказаній території до ухвалення відповідних рішень. Відтак справка Злиньківської міської ради народних депутатів від 23.11.1992 №451 та справка Комітету організації робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків №4962 від 23.11.1992, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладені приписи, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині (в частині задоволених позовних вимог).
Так у відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У свою чергу правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Закон, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункт «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що ним не враховано період навчання з період навчання з 01.05.1985 по 09.08.1986 згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1988, оскільки у даному записі відсутня дата видачі диплому; з 04.08.1989 по 25.09.1991 згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1988, оскільки даний запис скріплений нечитабельною печаткою, а також відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19, від 17 вересня 2024 року у справі № 440/4164/23 на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, тому що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Також, Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, зокрема, у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 415/4914/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі № 159/4315/16-а, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17 та від 26 квітня 2021 року у справі № 348/2180/16-а, згідно з якою, певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов'язок ведення та обліку трудових книжок, оскільки незазначення дати видачі диплому, скріплення запису нечитабельною печаткою та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації, не є такими факторами, що свідчать про недійсність такого запису чи про недостовірність здійсненого запису.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність врахування період навчання позивача з 01.09.1985 по 09.06.1988 до страхового стажу.
Щодо не врахування періодів проживання згідно довідки №451 від 23.11.1992 в м. Злинке Брянської області та згідно довідки №4962 від 23.11.1996 в м. Новозибків Брянської області, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Відмовляючи в зарахуванні вказаних періодів проживання згідно з довідками, відповідач вказав, що не враховує періоди проживання згідно довідки №451 від 23.11.1992 в м. Злинке Брянської області та згідно довідки №4962 від 23.11.1996 в м. Новозибків Брянської області на території Білорусь, оскільки на зазначені документи не надано апостилю. Також зазначив, що Угода між Урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинену 14.12.1995 в м. Києві припинила свою дію для України 23.12.2023.
Колегія суддів першочергово звертає увагу, що м. Злинке Брянської області та м. Новозибків Брянської області розташовані на території російської федерації, і зазначені довідки видані російською федерацією, тому посилання на те, що Угода між Урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена 14.12.1995 в м. Києві, припинила свою дію для України 23.12.2023, є безпідставним.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до Закону України від 1 грудня 2022 року №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Цим же Законом вирішено вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР .
Вказаний Закон №2783-IX набрав чинності 23.12.2022 року.
Статтею 13 «Дійсність документів» вказаної Конвенції передбачалося, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.
Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
Приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачалося, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачалося, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди було передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на території інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення.
Згідно частини 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою Злиньківської міської ради народних депутатів від 23.11.1992 №451, копія якої видана головним спеціалістом відділу з питань підтримки пільгових категорій громадян Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, позивач в період з 26.04.1986 по 09.06.1988 проживала в місті Злинке Брянської області, яке належить до зони відселення (а.с.10).
Відповідно до довідки Комітету організації робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків №4962 від 23.11.1992, копія якої видана головним спеціалістом відділу з питань підтримки пільгових категорій громадян Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, позивач в період з 01.08.1988 по 16.08.1989 проживала в місті Новозибків Брянської області, яке належить до зони відселення (а.с.11).
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана Постанова №1328 набрала чинності 02.12.2022 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, яка набрала чинності 09.02.2023 року, під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою (зокрема, трудова книжка, диплом про навчання, військовий квиток, свідоцтво про народження, шлюб, розірвання шлюбу, тощо), приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля) у разі коли станом на 24.02.2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, оскільки позивач проживала на вказаній території російської федерації в той час, коли вищевказані міжнародні договори та угоди були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати період проживання позивача на території російської федерації, що мав місце до часу набрання законної сили відповідним Законом та постановою Уряду про зупинення дії та вихід з Конвенції про вихід з Угоди.
Таким чином, довідка Злиньківської міської ради народних депутатів від 23.11.1992 №451 та Комітету організації робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків №4962 від 23.11.1992, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна