П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9324/24
Суддя першої інстанції: Величко А.В.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м.Миколаїв
Повний текст судового рішення складений 31.01.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому за період з 01.04.2020 по 11.02.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020-2023 роки та вихідної допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнту згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 з урахуванням виплачених сум; зобов'язання за період з 01.04.2020 по 11.02.2023 нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, грошову допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020-2023 роки та вихідної допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто, з 29.01.2020 відновлено дію п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, що діяла до 21.02.2018. Однак, відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення та інших виплат за 2020-2023 роки, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 11.02.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки та вихідної допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнту згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 з урахуванням виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 за період з 01.02.2020 по 26.03.2021 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022, 2023 роки за вихідної допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з 29.01.2020 у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, шляхом застосування п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за спірні роки та інших складових, які з нього розраховуються, оскільки, попри визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 протиправною та скасування п.6 Постанови №103, якою було внесено зміни до п.4 Постанови №704, відповідного рішення (постанови) про внесення змін або відновлення дії редакції п.4 Постанови №704 до 24.02.2018 чи видання нової редакції цієї норми, тобто приведення п.4 Постанови №704 у відповідність до судового рішення від 29.01.2020, Кабінетом Міністрів України прийнято не було. Тобто, як вказує апелянт, положення п.4 Постанови №704, в редакції Постанови №103, не зазнавали змін в установленому законодавством порядку через внесення відповідного рішення Уряду. Також, відповідач зазначає, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, оскільки він був звільнений зі служби 11.02.2023, з позовом звернувся 04.10.2024, при цьому не подавши заяву про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що резолютивна частина судового рішення відображає різні періоди в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача (з 01.04.2020 по 11.02.2023) та в частині зобов'язальних дій (з 01.02.2020 по 26.03.2021).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 11.02.2019 по 11.02.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . /а.с.14-18/
Позивач зазначає, що у період проходження військової служби, нарахування йому грошового забезпечення, зокрема у період 2020-2023 років, здійснювалося відповідачем не в повному обсязі, оскільки при розрахунку розміру грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення, премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт.
15.04.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок його грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 11.02.2023, та інших додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ від 30.08.20217 №704. /а.с.19-20/
Відповідь на вказану заяву від військової частини НОМЕР_1 позивач не отримав.
Не погоджуючись з діями військової частини щодо обрахунку грошового забезпечення та інших видів складових за період з 01.04.2020 по 11.02.2023 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно ч.ч.2,3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (надалі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно Пункту 4 Постанови №704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Як вбачається з примітки 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Відповідно до Постанови №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким було внесено зміни до п.4 Постанови №704.
Відповідно до ч.1 ст.325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Відтак, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
Таким чином, саме з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з тим, відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 за №1774-VІІІ, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Оскільки приписи п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, то в даному випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (надалі Постанова №481) внесено зміну до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як наслідок, до дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) абзац перший пункту 4 Постанови №704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою №103.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача у проведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, а також одноразових та додаткових видів грошового забезпечення у період з 01.04.2020 по 11.02.2023, без врахування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, оскільки він був звільнений зі служби 11.02.2023, з позовом звернувся 04.10.2024, на що колегія суддів зазначає наступне.
Так, спірний період даної справи з 01.04.2020 по 11.02.2023 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.
Період з 01.04.2020 до 19.07.2022 регулюється положеннями ст.233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Проте період з 19.07.2022 по 11.02.2023 регулюється вже нині чинною редакцією ст.233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до військової частини із заявою від 15.04.2024 щодо здійснення перерахунку його грошового забезпечення, однак відповіді, включно станом на момент звернення до суду з позовною заявою (04.10.2024) не отримав, що, на думку суду апеляційної інстанції, позбавило позивача здійснити належний захист своїх порушених прав. Разом з тим, з приводу не надання відповіді на заяву позивача, військова частина не надала жодних пояснень.
Колегія суддів враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини (у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, а право на право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати зазначеній Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
На підставі наведеного, враховуючи висновки Європейського Суду, з огляду на те, що відповідач проігнорував та не надав позивачу відповіді на його заяву, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.
Разом з тим, знайшли своє підтвердження аргументи скаржника щодо зазначення у резолютивній частині судового рішення у даній справі різних періодів в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача (з 01.04.2020 по 11.02.2023) та в частині зобов'язальних дій (з 01.02.2020 по 26.03.2021). Однак, колегія суддів вважає, що такі відмінності є допущенням описки при виготовленні тексту судового рішення.
З огляду на те, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини даної справи та вирішено спір по суті, однак допущено описку у резолютивній частині судового рішення щодо зазначення періоду, за який відповідача зобов'язано вчинити перерахунок грошового забезпечення та одноразових та додаткових видів грошового забезпечення позивача, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає зміні в цій частині.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції:
«Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 за період з 01.04.2020 року по 11.02.2023 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022, 2023 роки та вихідної допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про державний бюджет України станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум».
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв