П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/23665/24
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 25.06.2024 року № 155250029202, яким було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 05.12.1988 року по 13.12.1991 року, та період навчання з 19.02.2002 року по 03.06.2002 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.06.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 17.06.2024 року вона звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Чернігівській області прийнято рішення № 155250029202 від 25.06.2024 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 05.12.1988 по 15.12.1991 в м. Аннаба відповідно до довідки від 02.12.1991 року, оскільки відсутня підстава видачі довідки та відсутні дані щодо направлення заявниці на роботу секретарем-машиністкою Представництва морських пароплавств в м. Аннаба, а також не зараховано період навчання з 14.02.2002 по 03.06.2002 відповідно до трудової книжки від 02.09.1982 року, оскільки відсутня інформація для про присвоєння кваліфікації. Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки відмовляючи в зарахуванні до стажу періоду роботи в Алжирі, відповідач посилається на довідку б/н від 02.12.1991 року, при цьому не звертає увагу на трудову книжку, яка є основним документом, що підтверджує стаж. Щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання, то позивач зауважує, що у свідоцтві №11/2-2002 від 03.06.2002 наявні відомості про присвоєння кваліфікації по закінченню навчання. Таким чином, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періодів роботи позивача та її навчання до страхового стажу є безпідставними.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду в Чернігівській області № 155250029202 від 25.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.12.1988 року по 13.12.1991 року та період навчання з 19.02.2022 року по 03.06.2002 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.06.2024 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на правомірність рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
При цьому вказує, що для зарахування періоду навчання14.02.2002 по 03.06.2002 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи. Проте, всупереч вимогам Порядку № 637 позивачем вищезазначеної довідок не надано.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України.
На час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягнула віку 63 років 00 місяців 02 дні.
17.06.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі по тексту Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - ГУ ПФУ в Чернігівській області, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
25.06.2024 р. рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області №155250029202 за результатами розгляду документів, доданих до заяви, на підставі статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Дане рішення обґрунтовано тим, що відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Страховий стаж особи становить 19 років 09 місяців 25 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 05.12.1988 по 15.12.1991 в м. Аннаба відповідно до довідки від 02.12.1991 б/н, виданої Генконсульством СРСР в м. Аннаба, оскільки відсутня підстава видачі довідки та відсутні дані щодо направлення заявниці на роботу секретарем-машиністкою Представництва морських пароплавств в м. Аннаба, яке знаходилось в Алжирській народній демократичній республіці;
- період навчання з 14.02.2002 по 03.06.2002 відповідно до трудової книжки від 02.09.1982, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
Додатково в оскаржуваному рішенні зазначено, що для зарахування навчання з 14.02.2002 по 03.06.2002 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи з зазначенням форми навчання, присвоєння кваліфікації, довідку про реорганізацію.
Вважаючи дане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у зарахуванні періоду роботи та навчання до страхового стажу позивача внаслідок їх не підтвердження коректними записами у трудовій книжці позивача й, як наслідок, у призначенні їй пенсій за віком, відповідач діяв не обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
При цьому зазначив, що з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.06.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, відсутність необхідного страхового стажу за позицією пенсійного органу полягає у не врахуванні ним до страхового стажу періоди роботи позивача періоду роботи з 05.12.1988 по 15.12.1991 в м. Аннаба відповідно до довідки від 02.12.1991 б/н, виданої Генконсульством СРСР в м. Аннаба, оскільки відсутня підстава видачі довідки та відсутні дані щодо направлення заявниці на роботу секретарем-машиністкою Представництва морських пароплавств в м. Аннаба, яке знаходилось в Алжирській народній демократичній республіці та період навчання з 14.02.2002 по 03.06.2002 відповідно до трудової книжки від 02.09.1982, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
Надаючи оцінку таким висновкам відповідача, щодо відсутності підстав для зарахування стажу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) (далі - Інструкція).
Відповідно до п.1.2 Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 2.5 Інструкції № 162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інш. виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктом 2.7 Інструкції № 162 якщо підприємство, що внесло неправильний чи неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності вищестоячою організацією, якій підпорядковувалося ліквідоване підприємство.
У подальшому була чинною інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року , яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з ним винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказ) (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати текст) наказу (розпорядження).
При цьому, згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Так, на підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за віком позивачем була надана, зокрема Трудова книжка серії НОМЕР_1 від 02.10.1982 року (надалі - Трудова книжка), яка у спірні періоди містить наступні записи, зокрема на сторінках 4-5 трудової книжки наявний запис мовою оригіналу "05.12.1988 - 13.12.1991 работала секретарем-машинисткой в Представительстве морских пароходов в г. Аннабе, Алжир", підстава "Справка Генконсульства СССР в Аннабе от 02.12.1991" та вказані записи трудової книжки містять підпис старшого інспектора відділу кадрів та відповідну печатку.
Судом першої інстанції правомірно зазначено, що такі записи не дають суду підстав сумніватися в штучному збільшення чи зменшенні періодів роботи позивача в Представництві морських пароплавств у м. Аннаба, оскільки записи в трудовій книжці позивача за спірні періоди не містить ніяких виправлень.
Щодо доводів відповідача про не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача у зв'язку з тим, що в довідці від 02.12.1991 б/н, виданої Генконсульством СРСР в м. Аннаба, відсутня підстава видачі довідки та відсутні дані щодо направлення позивача на роботу секретарем-машиністкою Представництва морських пароплавств в м. Аннаба, яке знаходилось в Алжирській народній демократичній республіці, то суд першої інстанції правомірно вказав, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу, при цьому такі висновки не спростовано апелянтом в апеляційній скарзі.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 14.02.2002 по 03.06.2002 відповідно до трудової книжки від 02.09.1982, у зв'язку з відсутністю інформації про присвоєння кваліфікації, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція №58), яка була чинною на момент внесення спірних записів у трудову книжку, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).
Як вбачається з матеріалів справи, навчання позивача в Одеському обласному навчальному центрі підтверджено записами у трудовій книжці, на сторінках 12-13 якої наявний запис від 19.02.2002 мовою оригіналу "Зачислена на курсы "Бухгалтерский учет", підстава "Пр. №9-У от 20.02.2002 г." та від 03.06.2002 мовою оригіналу "Закончила обучение", підстава "Пр. №24-У от 03.06.2002 г.", підпис, посада, печатка.
Крім того, згідно свідоцтва №11/2-2002, виданого 03.06.2002 р., ОСОБА_1 в 2002 році вступила до Одеського обласного навчального центру (наказ про зарахування від 19.02.2002 №9-У) і в 2002 році закінчила повний курс навчання (наказ про закінчення від 03.06.2002 №24-У) по навчальному плану 02/П, затвердженому Державним комітетом статистики України. Рішенням кваліфікаційної комісії (протокол від 03.06.2022 №7) ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію "Бухгалтер з використанням ПСОМ".
Отже, позивачем надано документи на підтвердження навчання.
При цьому, колегія суддів зазначає, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Разом з тим, право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок, зокрема, щодо належного заповнення інформації про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) та якісного проставлення печатки в наказі на звільнення, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Отже, вимоги апелянта щодо надання уточнюючої довідки з посиланням на первинні документи з зазначенням форми навчання, присвоєння кваліфікації, довідку про реорганізацію, за умови, що у трудова книжка позивача та Свідоцтво №11/2-2002 містять необхідні відомості про таке навчання є необґрунтованими, а висновок про відсутність підстав для зарахування періоду навчання до страхового стажу позивача є безпідставним, прийнятим без врахування всіх обставин.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При цьому, в контексті обставин цієї справи та доводів пенсійного органу, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення пенсійного органу до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу Позивача .
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу Позивача певних періодів роботи орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31.01.2025.
У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки періодів її роботи на підставі трудової книжки, а також рішенню, ухваленому відповідачем за результатами розгляду звернення позивачки за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні, отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 16 вересня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова