П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12568/25
Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 13.06.2025р.) у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, -
24.04.2025р. ГУ ПФУ в Одеській області звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просило суд визнати протиправною і скасувати постанову від 15.04.2025р. про накладення штрафу у розмірі - 5100 грн., яка була винесена у межах виконавчого провадження №73539726.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова від 15.04.2025р. про накладення штрафу, яка винесена у межах виконавчого провадження №73539726, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки покладені судом зобов'язання виконані ГУ ПФУ в Одеській області в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, що покладені на Головне управління. Водночас, погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. З огляду на те, що ГУ ПФУ в Одеській області включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення і фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року (ухваленим в порядку письмового (спрощеного) провадження) у задоволенні позову ГУ ПФУ в Одеській області - відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, позивач 23.06.2025 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
17.07.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
22.05.2023р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/5057/23 зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області провести з 01.12.2019р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» №33/36-6532 від 15.12.2022р., виданої станом на листопад 2019р., з урахуванням раніше проведених виплат.
31.07.2023р. Одеським окружним адміністративним судом ОСОБА_1 видано виконавчий лист у справі №420/5057/23.
07.12.2023р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Косютою В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73539726 з примусового виконання виконавчого листа №420/5057/23. У зазначеній постанові було вказано про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
15.12.2023р. листом за №1500-0505-5/177912 ГУ ПФУ в Одеській області повідомило позивача про виконання рішення суду у справі №420/5057/23. ГУ ПФУ в Одеській області зазначило, що на виконання вказаного рішення, Головним управлінням ОСОБА_1 18.08.2023р. проведено було перерахунок пенсії з 01.12.2019р. на підставі довідки ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» №33/36-6532 від 15.12.2022р., виданої станом на листопад 2019р. Сума доплати за період з 01.12.2019р. по 31.08.2023р з урахуванням фактично виплачених сум склала 203280,92 грн. та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації. Виплата нарахованої доплати буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
До листа надано копію перерахунку пенсії та копію розрахунку на доплату.
15.04.2025р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Косютою В.І. прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання судового рішення у справі №420/5057/23.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з відсутності підстав для її задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. №1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ст.75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 5100 грн. (для юридичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019р. у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин та змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020р. у справі №640/9234/19.
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 15.04.2025р. про накладення на боржника штрафу у межах виконавчого провадження №73539726, є встановлення державним виконавцем невиконання ГУ ПФУ в Одеській області судового рішення у справі №420/5057/23 без поважних причин протягом встановленого строку.
Обґрунтовуючи відсутність порушень у своїй діях пенсійний орган вказує, аналогічно доводам викладеним у позовній заяві, що виплата нарахованих сум за рішенням суду здійснюється коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. Оскільки, на час виникнення спірних правовідносин, коштів на погашення заборгованості виділено не було, у ГУ ПФУ в Одеській області були відсутні законні підстави для виплати такого боргу, у зв'язку із відсутністю відповідного фінансового забезпечення.
ГУ ПФУ в Одеській області, у даному випадку, фактично не заперечується і не спростовується факту невиконання на момент прийняття спірної постанови рішення суду, що набрало законної сили, в частині виплати нарахованих пенсіонеру коштів за минулий період, а лише зазначається, що виплата таких коштів здійснюватиметься після отримання певного бюджетного фінансування.
Надаючи оцінку діям (рішенню) відповідача стосовно накладення на пенсійний орган штрафу, суд апеляційної інстанції не залишає поза увагою той факт, що за змістом ст.ст.23,116 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному БК України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених БК України чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з п.п.1,2 «Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління» (затв. постановою правління ПФУ від 22.12.2014р. №28-2), Управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами ПФУ. Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в АР Крим, областях, м.Києві та м.Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими у відповідності до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Основними завданнями управління Фонду є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, та виконання інших завдань, визначених законом (п.3 Положення №28-2).
За приписами п.4 Положення №28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом ПФУ дійсно можливе лише за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
У той же час, ГУ ПФУ в Одеській області не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження направлення документів до ПФУ з метою вирішення питання про виділення коштів або ж їх перерозподілу.
Будь-яких доказів на підтвердження неможливості виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023р. у справі №420/5057/23, у тому числі відносно відсутності фінансування, ГУ ПФУ в Одеській області до відповідача не надавалось.
Разом із тим, на переконання колегії суддів, саме боржник зобов'язаний надавати державному виконавцю докази, які достеменно підтверджують невиконання рішення суду з поважних причин, зокрема, через відсутність коштів. Проте, таких доказів позивач державному виконавцю не надав.
Повна відсутність інформації у державного виконавця щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень, обсягу коштів, які сплачені позивачем стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили, свідчить про «непрозорість» процесу задоволення позивачем вимог стягувачів у виконавчих провадженнях та робить неможливим для державного виконавця оцінити поважність причини невиконання судового рішення в конкретному виконавчому провадженні. При цьому, обов'язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається саме на боржника, який і повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини.
У даному випадку, самостійно встановлена ГУ ПФУ в Одеській області неможливість виконати судове рішення, що набрало законної сили, не є поважною підставою для його невиконання. Як наслідок, доводи позивача про виконання саме в повному обсязі рішення суду від 22.05.2023р. у справі №420/5057/23 є безпідставними.
При цьому, варто наголосити, що здійснення розрахунку на доплату пенсії є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі. До відділу не надано доказів внесення Головним управлінням інформації про виконання суду до автоматизованої бази даних обробки пенсійної документації.
Більше того, позивачем не надано належних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості, як не надано інформації щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень, а також не зазначено, який обсяг коштів сплачений іншим стягувачам в порядку черговості надходження.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що спірна постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про накладення штрафу у винесена у виконавчому провадженні №73539726 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ГУ ПФУ в Одеській області.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 15.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
О.І. Шляхтицький