Справа № 161/3304/24
Провадження № 2/161/1121/25
15 вересня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Олексюка А.В.,
при секретарі - Новак Л.В.,
з участю представника позивача - Велимчаниці І.І.,
представниці відповідачки - Татарин В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом адвоката Велимчаниці Івана Івановича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
19.02.2024 позивач через свого представника звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обгрунтований тим, що 17 липня 2023 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір позики (розписку), згідно якої ОСОБА_2 зобов'язувалася повернути кошти у розмірі 95 541,34 грн в строк до 31.12.2023.
Вказує, що в підтвердження отримання коштів відповідачка власноручно написала розписку від 17.07.2023.
Однак у вказаний термін, кошти відповідачка не повернула, чим порушила взяті на себе зобов'язання.
Станом на сьогодні, в зв'язку з ігноруванням відповідачкою своїх зобов'язань, позивач змушений звернутись до суду для захисту своїх прав та просив стягнути з ОСОБА_2 суму основного боргу 95 541,34 грн та судові витрати.
Ухвалою суду від 21.02.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
26.03.2024 від представника відповідачки надійшов відзив, обґрунтований тим, що, відповідачка стверджує, що жодного договору позики між сторонами не укладалося, розписки вона не підписувала. Просила відмовити в задоволенні позову, стягнути судові витрати з позивача.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2024 було призначено почеркознавчу експертизу у Волинському відділенні Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз та провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.
15.07.2024 з Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.07.2024 поновлено провадження у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.07.2024 витребувано з Луцького національного технічного університету та Волинського національного університету імені Лесі Українки документи.
28.10.2024 на адресу суду надійшло повідомлення з Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про залишення ухвали про призначення експертизи без виконання.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.10.2024 було призначено судову почеркознавчу експертизу у Волинському відділенні Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз та провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.
На адресу суду 17.03.2025 надійшов висновок експерта судової почеркознавчої експертизи №4877 від 14.02.2025.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.03.2025 поновлено провадження у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.06.2025 було призначено судову почеркознавчу експертизу в Закарпатському відділенні Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Постановою Волинського Апеляційного суду від 28.07.2025 апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2025 року скасовано і справу направлено для продовження розгляду.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Велимчаниця І.І. позов підтримав, просив задовольнити.
Представниця відповідачки адвокатка Татарин В.М. у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у задоволенні позовної заяви з огляду на те, що письмові докази наявні в матеріалах справи підтверджують той факт, що договір позики ОСОБА_2 не підписувала. Крім того, просила стягнути судові витрати на правничу допомогу з позивача.
Заслухавши думку представників сторін, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно розписки, 17 липня 2023 року ОСОБА_2 отримала в позику в ОСОБА_1 суму в розмірі 95 541,34 грн. Зобов'язується повернути в повному обсязі до 31.12.2023 (а.с.10).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року №6-63цс13.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.11.2023 по справі №589/4601/21 зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (п.49).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні.
Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 89 ЦПК України.
Згідно висновку експерта судової почеркознавчої експертизи №4877 від 14.02.2025, «Підпис від імені Яни Ленгер на розписці від 17.07.2023 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Дата повернення коштів (цифровий запис «31.12.23 р.») на розписці від 17.07.2023 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.» (а.с.146-157).
ОСОБА_4 допитана в судовому засіданні підтримала наданий нею висновок експертизи та пояснила, що для висновку експертизи береться декілька зразків, які між собою порівнюються та досліджуються. Дослідження відбувалося в межах запитань зазначених в ухвалі суду, тому вона виконала всі вимоги ухвали без порушень процесуального закону. Вказала, що опису підлягають випадки, коли виявлено ознаки перекручування чи неспівпадіння. У додатках до висновку відображені ілюстративні таблиці для наглядного порівняння візуальної різниці підписів та зазначення усіх виявлених елементів. Пояснила, що нормативними документами не вимагається такі таблиці додавати до кожного наданого для експертизи зразка.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає належним та допустимим доказом висновок експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Світлани Гуменюк №4877 від 14.02.2025.
У зв'язку з вищевикладеним, з врахуванням оцінених доказів, поданих сторонами, у їх сукупності, висновку почеркознавчої експертизи і з категоричним твердженням про вчинення підпису іншою особою, суд дійшов висновку про відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна розписка не підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Крім того, будь яких інших доказів, які б свідчили про укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивачем не надано.
За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частина друга та третя статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що у клопотанні про долучення доказів представницею відповідачки адвокаткою Татарин В.М. на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової/правничої допомоги від 17.01.2024 та акт до договору від 05.05.2025, в якому наведено обсяг виконаних адвокатом робіт при наданні правничих послуг, всього на суму 20 000 грн (а.с.181-182).
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, оцінивши поведінку/дії/бездіяльність обох сторін, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, тривалість розгляду справи, враховуючи відсутність будь-яких клопотань про зменшення заявленої суми, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви сторони відповідачки та стягнення з позивача на її користь 20 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.
На підставі ст.ст. 15, 16, 526, 625, 1046, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,12,13, 27,77-81,141, 247, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову адвоката Велимчаниці Івана Івановича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасниками справи є:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 16.09.2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк