Справа № 161/12219/25
Провадження № 2/161/4335/25
(заочне)
15 вересня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Черняка В.В.
за участю секретаря судового засідання - Собуцької О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Вимоги мотивує тим, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 06 жовтня 2017 року. Від даного шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з відповідачем. В даний час шлюб існує лише формально, ведення спільного господарства припинено. Подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам кожного з них. На підставі наведеного просить розірвати шлюб, визначити місце проживання дитини з матір'ю, встановити суму аліментів на утримання дитини в розмірі 10000 грн. на місяць.
Позивач при подачі позову просив розглянути справу без її участі.
Відповідач в судове засідання не з'явилась повторно, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи. Відзив у визначений судом строк не подала. А тому, суд приходить до переконання про можливість розглянути справу за її відсутності, та згідно вимог ч.3 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК ухвалює заочне рішення.
Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 06 жовтня 2017 року, шлюб зареєстровано Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 1509 (а.с. 5). Від даного мають шлюбу доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).
Відповідно до ч.1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч.3 та 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.06.1998 року № 16 “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю» встановлено, що проголошена Конституцією охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.
Як встановлено судом, сторони втратили почуття взаємної любові, поваги, шлюб існує лише формально.
З огляду на характер сімейних відносин, які склалися в даній сім'ї, беручи до уваги заперечення позивача щодо збереження шлюбу та враховуючи вимоги ст.ст. 24, 55, 56 СК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про розірвання шлюбу.
Суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу; згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 141 СК мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст.157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з положеннями ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до ч.2 ст. 161 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що місце проживання дитини, яка не досягла 14 років визначається за згодою батьків та самої дитини, і лише у разі не досягнення ними згоди з цього питання, спір між батьками може бути вирішений судом або органом опіки та піклування.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
В основному, під спором про право розуміють опір, перешкода у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право. Спір про право може виникнути виключно у разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів особи, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
З іншого боку, необхідною умовою порушення судового провадження є наявність певного спору, конфлікту, що виник із суспільних відносин, які опосередковуються правом.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Під час розгляду справи встановлено, що спільна дитина сторін проживає разом із матір'ю.
Позивач вказаний факт не заперечує.
Вище наведені докази в сукупності та встановлені судом обставини справи вказують на те, що між сторонами не існувало та не існує спору щодо визначення місця проживання дитини, їх спільна донька, за взаємною згодою батьків, проживає з відповідачем, і батько дитини жодних заперечень з приводу її проживання з матір'ю не має.
Про факт відсутності спору також безпосередньо свідчать ті обставини, що відповідач не чинила і не чинить перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною, не подала відзиву на позов чи зустрічний позов, не заявляє вимог і не ініціює питання про проживання дитини разом із нею.
За змістом положень, зокрема, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 8, 18, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред'явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір'ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).
На час пред'явлення позову, питання щодо проживання дитини з матір'ю між батьками дитини врегульоване за взаємною згодою відповідно до ст. 160 ч. 1 СК України.
Будь-яких підстав вважати, що право матері дитини на визначення місця її проживання із нею не визнається, заперечується батьком дитини чи будь-ким наразі немає, докази на підтвердження вказаних обставин відсутні.
Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.
З огляду на вказане, підстави для задоволення позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини відсутні.
Щодо вимог про встановлення розміру аліментів, суд зазначає наступне.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Суд зауважує, що оскільки дитина проживає разом із відповідачем, то інціатором подачі позову щодо стягнення аліментів в примусовому порядку має виступати матір дитини у разі не досягнення згоди між сторонами в добровільному порядку та наявності спору з приводу способу стягнення аліментів та їх розміру.
Як встановлено судом, спір між сторонами щодо питання утримання доньки на разі відсутній, відтак, вирішення питання щодо стягнення аліментів є передчасним.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 257 ЦПК України вимоги позивача щодо встановлення розміру аліментних зобов'язань підлягають до залишення без розгляду.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 104, 110, 112, 113, 160, 161 СК України, керуючись ст. ст. 89, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Луцьку Волинської області, та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Маріуполь Донецької області, зареєстрований 06 жовтня 2017 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 1509, - розірвати.
Вимоги позивача щодо встановлення розміру щомісячних аліментних зобов'язань, - залишити без розгляду.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 15 вересня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк