16 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 554/4879/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулась до Октябрського районного суду м. Полтави з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів, а саме, просить: стягнути на користь позивача з ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок коштів Державного Бюджету України моральну шкоду у розмірі 450000,00 грн, яка була завдана їй протиправними діями та бездіяльністю ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області; стягнути на користь позивача з ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальну шкоду розміром 119220,30 грн, яка складається: із боргу по невиплаті пенсії за період з 01.12.2019 по 30.04.2022 розміром 77220,30 грн та боргу по невиплаті надбавки до пенсії за період з 01.05.2022 по 31.01.2024 у розмірі 42000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона проходила службу в органах пожежної охорони, які були в складі органів внутрішніх справ МВС, після чого в 1998 році вона звільнилась на пенсію з посади інспектора 1-го загону ДПО м. Кременчука УДПО УМВС в Полтавській області у званні капітана внутрішньої служби. Наразі позивач отримує пенсію довічно, як військовий пенсіонер за вислугою років. Позивачем отримано довідку з Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" №33/37-4/9039 від 04.06.2021 відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" для перерахунку пенсії з 01.12.2019. З метою перерахунку пенсії позивач подала вказану довідку до ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області. Після чого ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправно відмовилось перераховувати пенсію, тому позивач вимушена була подати відповідний позов в Полтавський окружний адміністративний суд. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №440/16972/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відображених у довідці Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" від 04.06.2021 №33/37-4/9039, а також здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично виплачених сум пенсії. За період з 01.12.2019 по 30.04.2022 відповідачем було нараховано борг по виплаті позивачу пенсії у розмірі 77220,30 грн. Проаналізувавши те, яким чином позивачу була розрахована пенсія з 01.12.2019, вона встановила, що їй протиправно уповноважені особи ГУ Пенсійного фонду в Полтавській області зняли надбавку до пенсії розміром 2000 грн, яку вона отримувала на законних підставах з 01.07.2021. У результаті оскарження дій пенсійного органу рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі №440/15750/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити з 01.05.2022 щомісячну доплату до пенсії відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. З метою виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував за період з 01.05.2022 по 31.01.2024 борг по виплаті пенсії у розмірі 42000,00 грн. Через те, що позивачу був не виплачений борг по пенсії загальним розміром 119220,30 грн, остання подала заяву 23.02.2024 до начальника ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області. Проте на її заяву надійшов лист з ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області №5518-4424/Б-02/8-1600/24 від 07.03.2024, у якому повідомлялось, що згідно зі статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та частини другої статті 95 Конституції України видатки на пенсійні витрати військовослужбовців встановлюються за рахунок коштів Державного Бюджету України. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом про стягнення коштів (моральної та матеріальної шкоди).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 08.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
31.05.2024 від ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив, в обґрунтування якого вказано, що позивачем не надано жодного доказу, який міг би підтвердити сам факт спричинення позивачу матеріальної шкоди відповідачем та жодних доказів в обґрунтування заявленого розміру відшкодування.
10.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої вказано, що відповідач не заперечує той факт, що позивач проходила службу в органах пожежної охорони, які були в складі органів внутрішніх справ МВС, після чого в 1998 році вона звільнилась на пенсію з посади інспектора 1-го загону ДПО м. Кременчука УДПО УМВС в Полтавській області у званні капітана внутрішньої служби, вона зараз отримує пенсію довічно, як військовий пенсіонер за вислугою років. Відповідач не заперечує, що Держава Україна в особі свого державного органу, яким є ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області позбавила позивача пенсії та соціальних виплат розміром 119220,30 грн, порушивши її право власності на ці грошові кошти всупереч статті 41 Конституції України. Згідно з частиною першою статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 07.10.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного Управління Державної казначейської служби в Полтавській області про стягнення шкоди відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 04.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 07.10.2024 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного Управління Державної казначейської служби в Полтавській області про стягнення шкоди закрито.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02.07.2025 заяву позивача про направлення справи за встановленою підсудністю задоволено. Передано справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного Управління Державної казначейської служби в Полтавській області про стягнення шкоди до Полтавського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 23.07.2025.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №554/4879/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.08.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому пенсійний орган заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію мотивує тим, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №440/16972/21 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019. Виплату пенсії, перераховану на виконання рішення суду, розпочато з 01.05.2022 у розмірі 8885,25 грн. Нараховану заборгованість у розмірі 72220,30 грн внесено в підсистему "Реєстр судових рішень", яка входить до інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі №440/15750/23 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.05.2022 та нараховано доплату пенсії за період з 01.05.2022 по 31.01.2024 у розмірі 42000,00 грн. Рішення суду виконане в межах покладених на Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зобов'язань та з урахуванням норм чинного законодавства. Виплату пенсії, перераховану на виконання рішення суду, розпочато з 01.02.2024 у розмірі 12385,25 грн. За загальним правилом, рішення суду виконують після набрання ним законної сили. Можливо виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження. При цьому фінансування пенсій особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ), з 01 квітня 2021 року здійснюється з рахунку Пенсійного фонду України централізовано, без перерахувань відповідних коштів на рахунок Головного управління. Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду". Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України (далі - Фонд) - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня. За доводами відповідача, виплата коштів на виконання вищезазначеного рішення суду ОСОБА_1 буде здійснена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат, виділених на цю мету. Наразі Головним управлінням здійснено всі заходи по забезпеченню процесу щодо виплати згідно з рішеннями судів в порядку черговості та фінансування заборгованості в повному обсязі. Щодо моральної шкоди, то відповідно до норм чинного законодавства позивач при розгляді справи повинен довести: факт наявності моральної шкоди; факти протиправних діянь Управління; наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діяннями Управління та завданою шкодою; вину заподіювача шкоди, але вказані обставини не були доведені позивачем, а доводи щодо спричинення моральної шкоди, викладені у позовній заяві, є безпідставними і нічим не доведеними як і визначений розмір шкоди, яка, на думку позивача, підлягає відшкодуванню.
Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходила службу в органах пожежної охорони, які були в складі органів внутрішніх справ МВС, після чого в 1998 році вона звільнилась на пенсію з посади інспектора 1-го загону ДПО м. Кременчука УДПО УМВС в Полтавській області у званні капітана внутрішньої служби.
Позивач набула право на державне пенсійне забезпечення та отримує пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
04.06.2021 Державною установою "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" на ім'я позивача видано довідку №33/37-4/9039 про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" за прирівняною посадою поліцейського, яку направлено на адресу ГУПФ в Полтавській області для здійснення перерахунку пенсії позивача з 01.12.2019.
Однак перерахунок на підставі оновленої довідки пенсійним органом здійснено не було.
У відповідь на заяву позивача щодо здійснення перерахунку пенсії, листом ГУ ПФУ в Полтавській області від 07.09.2021 повідомлено про відсутність підстав для перерахунку пенсії, оскільки після скасування положень пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 інших рішень Урядом про умови та порядок проведення перерахунку пенсій не приймалось.
Не погодившись з правомірністю підстав відмови, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Указані обставини встановлені в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №440/16972/21, у зв'язку з чим, у силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №440/16972/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у здійсненні з 01.12.2019 перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відображених у довідці Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" від 04.06.2021 №33/37-4/9039. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відображених у довідці Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" від 04.06.2021 №33/37-4/9039, а також здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично виплачених сум пенсії. В решті вимог - позов залишено без задоволення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 частину витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, у сумі 454,00 грн.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №440/16972/21 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019. Виплату пенсії, перераховану на виконання рішення суду, розпочато з 01.05.2022 у розмірі 8885,25 грн. Нараховану заборгованість у розмірі 72220,30 грн внесено в підсистему "Реєстр судових рішень", яка входить до інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.
При цьому після цього перерахунку пенсії, здійсненого 04.04.2022, ГУ ПФУ в Полтавській області не виплачувало позивачу доплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021.
На звернення позивача від 18.08.2023 ГУ ПФУ в Полтавській області надало відповідь листом від 05.09.2023, яким повідомило про те, що оскільки розмір пенсії перераховувався на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №440/16972/21 та після такого перерахунку розмір пенсії збільшився на понад 2000 грн, тому для поновлення щомісячної доплати підстави відсутні.
Позивач не погодилася з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у призначенні та виплаті з 01.05.2022 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", та звернулася до суду з відповідним позовом.
Указані обставини встановлені в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №440/16972/21, у зв'язку з чим, у силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі №440/15750/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.05.2022 доплати до пенсії згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити з 01.05.2022 ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі №440/15750/23 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.05.2022 та нараховано доплату пенсії за період з 01.05.2022 по 31.01.2024 у розмірі 42000,00 грн. Виплату пенсії, перераховану на виконання рішення суду, розпочато з 01.02.2024 у розмірі 12385,25 грн.
Водночас, позивач, вважаючи, що пенсійний орган вищевказаними діями, які визнані протиправними під час розгляду справ №440/16972/21 та №440/15750/23, завдав їй матеріальної та моральної шкоди, звернулася до суду з цим позовом про стягнення коштів (моральної та матеріальної шкоди).
Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Статтею 8 Закону №2262-ХІІ передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами другою, четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Процесуальним законом передбачено види судового контролю за виконанням судового рішення: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Такі спеціальні правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Водночас, суд звертає увагу на положення статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
Як вбачається з матеріалів, звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовує позовні вимоги невиконанням відповідачем в повному обсязі рішення у справах №440/16972/21 та №440/15750/23.
Тобто, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов'язати відповідача виконати вищевказані рішення суду.
Слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому, у такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання рішення у справах №440/16972/21 та №440/15750/23, а не окремого позову.
Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь з ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальної шкоди розміром 119220,30 грн, яка складається із боргу по невиплаті пенсії за період з 01.12.2019 по 30.04.2022 у розмірі 77220,30 грн та боргу по невиплаті надбавки до пенсії за період з 01.05.2022 по 31.01.2024 у розмірі 42000,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині стягнення на її користь з ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок коштів Державного Бюджету України моральної шкоди у розмірі 450000,00 грн, яка була завдана їй протиправними діями та бездіяльністю ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області, то суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Як зазначено Верховним Судом у постанові 04.07.2018 у справі № 638/14260/16-ц: деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Як наведено у постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 823/2108/18: відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Водночас, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно зі статтею статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак, позивачем у даній справі не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинна довести факт завдання їй моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації її життя.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише про борг пенсійного органу щодо її військової пенсії та невиконання рішень суду, що й завдало їй моральної шкоди.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань поведінкою відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Водночас, судом не встановлено у даній справі протиправності дій/бездіяльності, рішення суб'єкта владних повноважень.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 450000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 450000,00 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Проте у цій справі суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим відсутні підстави для відшкодування судових витрат, понесених позивачем.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про стягнення коштів відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна