Справа № 420/20604/25
16 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Соловйової О.А.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Шлапак Т.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на посаді,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у якому позивач просить суд:
1. Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.06.2025 №509/ПД-К з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області 18 червня 2025 року у зв'язку з недотриманням/ порушенням передбаченої законодавством процедури звільнення.
2.Скасувати наказ Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.06.2025 №509/ПД-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області 18 червня 2025 року.
3.Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає про те, що майже 12 років працювала на різних посадах в органах Держпраці, з 28.05.2025 працювала на посаді головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. 16 червня 2025 року орієнтовно о 09 год. 00 хв. начальник Управління викликав позивача до себе в кабінет та запропонував призначити на посаду в іншому відділі, робота якого їй була знайома. Враховуючи те, що в період воєнного стану звичайне переведення між посадами державної служби було неможливим, начальник Управління ОСОБА_2 запропонував позивачу укласти угоду: звільнитись за угодою сторін із займаної посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області і одночасно призначитись на посаду в запропонований начальником Управління ОСОБА_2 інший відділ.
Далі, позивач зазначає про те, що 16.06.2025 о 9 год 47 хв. вона надіслала службову записку з відповідними додатками на адресу начальника Управління ОСОБА_2 через СЕД «Мегаполіс». У додатках містились: заява на звільнення з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області і заява на призначення на посаду головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки управління інспекційної діяльності в Одеській області. Пізніше у той же день вона завітала до кабінету начальника Управління для проставлення відповідного погодження (резолюції) на оригіналах заяв. Проте Начальник Управління ОСОБА_2 підписав (проставив резолюцію) на заяві про звільнення із займаної посади за угодою сторін, а заяву про призначення на нову посаду - розірвав та викинув у смітник. У подальшому заява про звільнення з посади була негайно передана ним структурному підрозділу з кадрової роботи, який у невідкладному порядку провів незаконне звільнення позивача із займаної посади без подальшого призначення на нову посаду. Позивачем було подано заяву про відкликання (проханням вважати недійсною) заяви про звільнення того ж дня 16.06.2025, однак вона була проігнорована.
Позивач вважає, що угода сторін - це домовленість двох сторін про спосіб, дату, особливості розірвання трудового договору. У випадку звільнення позивача вона полягала у тому, що для можливості дотримання вимог чинного трудового законодавства під час дії воєнного стану, позивач мала написати дві заяви про звільнення за угодою сторін і призначення на нову посаду, а роботодавець їх підписати. У цьому, на думку позивача, і полягала угода сторін, яка не була дотримана і виконана з боку роботодавця, що робить таку угоду сторін такою, що не відповідає вимогам чинного трудового законодавства та законодавства у сфері державної служби.
Також, позивач посилається на те, що в порушення статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець не видав копію наказу про звільнення, а також не вніс належні записи про звільнення до трудової книжки. Відповідачем не дотримано/порушено передбачений порядок звільнення з посади державної служби, що робить таке звільнення незаконним, наказ про звільнення підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі, а також відповідачем застосовано методи, що ввели позивача в оману, задля звільнення її з посади.
Ухвалою від 01.07.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі. Вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Призначив судове засідання у справі з викликом учасників справи на 19 серпня 2025 року .
Відповідач надав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти заявлених позовних вимог та зазначив, що звільнення позивачки з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області ініціювалося за її власною заявою про звільнення від 16.06.2025. Відповідно до змісту даної заяви, позивачка звернулася з проханням звільнити її з займаної посади 18 червня 2025 року за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про Державну службу». Наказом від 16.06.2025 № 509/ПД-К встановлено звільнити ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області 18 червня 2025 року за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, з припиненням державної служби, згідно частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Підставою звільнення є: заява ОСОБА_1 від 16.06.2025.
Відповідач вважає, що під угодою сторін розуміється домовленість працівника з роботодавцем про терміни та умови звільнення з роботи. Угода сторін стосується виключно домовленості працівника з суб'єктом призначення щодо питання звільнення з роботи, й не стосується процедури прийняття на державну службу чи призначення на іншу посаду. Ні Закон України «Про державну службу», ні Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не передбачають можливості призначення на посаду державної служби на підставі «угоди (домовленості) із суб'єктом призначення». Наказ про звільнення від 16.06.2025 № 509/ПД-К прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства про працю й державну службу, відповідає всім запропонованим умовам позивачки в заяві про звільнення, у зв'язку з чим, вимоги позивачки про визнання незаконним звільнення та скасування відповідного наказу є безпідставними та необґрунтованими.
Також, відповідач зазначає, що 18.06.2025 працівниками управління був виявлений факт відсутності позивачки на своєму робочому місці, у зв'язку з чим було складено відповідний акт про відсутність на роботі від 18.06.2025. В подальшому, з метою належного виконання приписів статті 47 КЗпП України, 18.06.2025 відповідачем засобами поштового зв'язку позивачці, за її зареєстрованим місцем проживання та фактичним місцем проживання було направлено: - лист щодо звільнення ОСОБА_1 ; - лист щодо направлення копій документів; - копію Наказу про звільнення ОСОБА_1 від 16.06.2025 № 509/ПД-К; - копію Акту про відсутність на робочому місці від 18.06.2025. Також відповідно до Протоколу про доведення інформації або документів до відома ОСОБА_1 від 18.06.2025, відповідачем за допомогою засобу телекомунікаційного зв'язку - (WhatsApp Messenger) на номер телефону позивачки було направлено Наказ про звільнення від 16.06.2025 № 509/ПД-К. Виходячи з вищенаведеного, відповідачем у встановленому законом порядку здійснено всі можливі дії щодо вручення позивачці копії Наказу про звільнення від 16.06.2025 № 509/ПД-К.
Позивач надала до суду відповідь на відзив, у якому додаткового до пояснень, наданих у позові, зазначила, що Акт про відсутність на роботі може частково лише свідчити про неможливість вручення і ознайомлення її з наказом у конкретний проміжок часу. Інших дій для можливості вручення і ознайомлення з наказом керівництвом Управління вчинено 18.06.2025 не було, що свідчить про відсутність у них такого бажання та неналежне виконання своїх посадових обов'язків.
У наданих до суду запереченнях на відповідь на відзив, відповідач заперечив, викладені у відповіді на відзив обставини та зазначив, що відповідачем у встановленому законом порядку здійснено всі можливі дії щодо вручення (ознайомлення) позивачці копії Наказу про звільнення від 16.06.2025 № 509/ПД-К, проте позивачка, вжила всіх можливих заходів для його неотримання та уникнути офіційного ознайомлення. Також, відповідач зазначив про те, що позивачці було надано письмову відповідь у листі від 01.07.2025 №ПД/1/6242-25 щодо розгляду заяви про призначення на посаду.
В ході розгляду справи, під час надання усних пояснень позивач підтримала заявлені позовні вимоги, просила їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечила проти заявлених позовних вимог. Надала пояснення, у яких підтримала обгрунтування відзиву на позовну заяву та зазначила про правомірність прийняття оскаржуваного наказу.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, викладені сторонами у заявах по суті справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 наказом Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №459/ПД-К від 28.05.2025 призначена з 29.05.2025 на посаду головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області.
16.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до начальника Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці Сергія Байдюка із заявою у якій просила звільнити її з займаної посади 18 червня 2025 року за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення відповідно до ч.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Також, 16.06.2025 Баєва Ю.О. подала заяву начальнику Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці Сергію Байдюку про призначення її на посаду головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці на виробництвах і на об'єктах підвищеної небезпеки управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці з 19 червня 2025 року, до призначення на цю посаду переможця конкурсу на строк не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
О 09:47 год 16.06.2025 службова записка, із доданими заявами на звільнення та призначення на посаду, адресована начальнику Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Сергію Байдюку була сформована та підписана позивачем у системі електронного документообігу «Мегаполіс».
Наказом Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №509/ПД-К від 16.06.2025 звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області 18 червня 2025 року за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, з припиненням державної служби, згідно частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Наказ був підписаний начальником Управління у СЕД «Мегаполіс» о 12:03 год 16.06.2025.
В подальшому, позивач 16.06.2025 подала заяву у якій просила вважати заяву на звільнення з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 16.06.2025 недійсною.
Службова записка, адресована начальнику відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці Вікторії Корінній, у якій позивач просила вважати недійсною заяву на звільнення, була підписана ОСОБА_1 у СЕД «Мегаполіс» о 14:57 год 16.06.2025. У вказаній службовій записці позивач зазначила про те, що за взаємною усною домовленістю між нею та начальником Південного міжрегіонального управління Сергієм Байдюком, нею були написані дві заяви, а саме: на звільнення з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально- культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області та на призначення на посаду головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки управління інспекційної діяльності в Одеській області, про що свідчить службова записка, зареєстрована в електронній системі документообігу від 16.06.2025 №СП-ПД/4.5.1/4137-25. Зайшовши до кабінету Сергія Байдюка, він забрав дві заяви та завізував заяву на звільнення, а заяву на призначення порвав.
Також судом встановлено, що 18.06.2025 о 16 год.45 хв завідувачем сектору з питань обліку проходження державної служби у Одеській та Херсонській областях відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Данчук Юлією Юріївною, головним спеціалістом сектору з питань обліку проходження державної служби у Одеській та Херсонській областях відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Сербіною Наталією Геннадіївною та головним державним інспектором відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Медюк Валентином Миколайовичем був складений Акт про відсутність на роботі, згідно якого 18.06.2025 з метою ознайомлення з наказом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.06.2025 №509/ПД-К «Про звільнення ОСОБА_1 » та вручення їй завіреної належним чином копії наказу з 16 год. 27 хв. по 16 год. 45 хв. головний державний інспектор відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Баєва Ю. О. була відсутня на робочому місці у зв'язку з чим ознайомлення унеможливлюється.
Окрім того, судом встановлено, що копія Наказу про звільнення ОСОБА_1 від 16.06.2025 № 509/ПД-К, копія Акту про відсутність на робочому місці від 18.06.2025, а також лист щодо звільнення ОСОБА_1 від 18.06.2025 та лист щодо направлення копій документів були надіслані відповідачем цінними листами на адресу реєстрації та місця фактичного проживання позивача.
Вважаючи протиправним її звільнення з посади, а наказ про звільнення - не законним позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Загальні підстави припинення трудового договору визначені положенням статті 36 КЗпП України, за пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон №889-VIII).
Статтею 86 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Згідно з усталеною судовою практикою для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України суд під час вирішення такого спору повинен з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Чинне законодавство не встановлює порядку та строку припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.
День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.12.2024 у справі № 380/7363/23 основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.
Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.
Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а також частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.
За загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.
У разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Суб'єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб'єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
В ході розгляду справи судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області з 18 червня 2025 року за угодою сторін слугувала заява позивача.
Зміст цієї заяви свідчить, що вона містила прохання позивача звільнити її із займаної посади за згодою сторін та містила вказівки на бажану дату звільнення - 18.06.2025.
Оскаржуваним наказом позивача було звільнено із займаної посади з дати, з якої просила позивач та зазначена підстава звільнення - за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення.
Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору, тобто була досягнута угода сторін в розумінні положень КЗпП України, наслідком реалізації якої є видання оскаржуваного наказу.
Суд не приймає до увагу пояснення позивача, що угода між нею та роботодавцем полягала в тому, що для можливості дотримання вимог чинного трудового законодавства під час дії воєнного стану, вона пише дві заяви: про звільнення за угодою сторін і призначення на нову посаду, а роботодавець їх підписує. Адже таке трактування поняття «угоди сторін» є довільним, і не відповідає п. 1 ч.1 статті 36 КЗпП України та ст. 86 Закону України «Про державну службу», які визначають підстави для припинення трудового договору, та не стосуються прийняття на роботу чи переведення на іншу посаду, тому угода сторін (як підстава для припинення трудових відносин) не може встановлювати порядок виникнення інших трудових відносин.
Також, суд зазначає, що в пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі №820/3360/17, від 27.05.2020 у справі №404/6236/19, від 21.04.2021 у справі №758/11224/18, від 29.10.2020 у справі №826/3388/18, від 21.10.2021 у справі №540/1615/19, від 25.10.2023 у справі №460/2829/22, від 14.02.2024 у справі №460/3284/22, при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення. Приписами чинного законодавства для роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) не передбачено обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб'єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.
Аналогічна позиція відображена Верховним Судом, з-поміж інших постанов, у постанові від 16 березня 2023 року в справі №820/3360/17.
Під час розгляду цієї справи судом установлено, що позивач і суб'єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.
Окрім того, судом враховано і те, що заява про відкликання заяви на звільнення була подана і зареєстрована через СЕД «Мегаполіс» (16.06.2025 о 14:57) після видання наказу про звільнення (16.06.2025 о 12:03). Отримання відповідачем такої заяви після винесення наказу про звільнення державного службовця не може вважатися спільним волевиявленням державного службовця і суб'єкта призначення на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.
Тобто відкликання позивачем заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін могло б мати місце виключно у випадку домовленості про це з відповідачем, а в спірному випадку такої взаємної домовленості сторін не було досягнуто. Сам собою факт подання позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.
Щодо тверджень позивача про те, що вона не мала наміру звільнятися із державної служби та її ввели в оману щодо умов припинення трудових відносин, суд зазначає, що в ході розгляду справи судом не було встановлено належними та допустимими доказами таких обставин. З аудіо та відеозапису не вбачається достовірно, поза розумним сумнівом, введення позивача начальником управління Байдюком С. в оману щодо умов звільнення про які стверджує позивач.
Натомість, підставою для звільнення була заява позивача у якій було вказано про бажання припинити трудові відносини у визначену дату, що спростовує твердження позивача про відсутність наміру звільнення із займаної посади. Судом не встановлено обставин при яких позивач не могла б оцінити наслідки вчинених дій, зокрема і те, що прийняття на іншу посаду державної служби відбувається в порядку, передбаченому Законом України «Про державну службу» (ст.31) та Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (ст.10), якими не передбачено порядок узгодження такого прийняття при звільненні з попередньої посади.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що заява позивача від 16.06.2025 про призначення на посаду головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці на виробництвах і на об'єктах підвищеної небезпеки управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці була розглянута відповідачем та на неї надана відповідь листом №ПД/1/6242-25 від 01.07.2025 у якій відповідач зазначив, що згідно з чинним законодавством, у період воєнного стану призначення на посади державної служби здiйснюється без конкурсного вiдбору, на пiдставi рiшення суб'єкта призначення. Водночас це не скасовує вимоги до дотримання послiдовностi дiй щодо припинення дiючих трудових (службових) правовiдносин перед прийняттям на iншу посаду. За вiдсутностi регламентованого порядку призначення на посади державної служби без проведення конкурсного вiдбору пiд час дiї правового режиму воєнного стану, в Мiжрегiональному управлiннi запроваджена усталена практика щодо проходження спiвбесiди кандидатами на посаду iз майбутнiм безпосереднiм керiвником, а також проведення оцiнки службою управлiння персоналу iнформацiї, наданої кандидатом на посаду на предмет вiдповiдностi посади на яку він претендує. Заява про прийняття на посаду головним державним iнспектором вiддiлу з питань безпеки працi на виробництвах i на об'єктах пiдвищеної небезпеки потребувала погодження керiвника цього структурного пiдроздiлу та висновку вiддiлу управлiння персоналом про вiдповiднiсть позивача вимогам для призначення на вказану посаду. Також зазначено, що разом iз заявою про призначення позивачем не було надано до вiддiлу управлiння персоналом Мiжрегiонального управлiння документи, що передбаченi частиною п'ятою статтi 10 Закону Украi'ни «Про правовий режим военного стану». А також, дана заява мiстить певнi недолiки, серед яких виправлення у датi написания заяви, що є неприпустимим для офiцiйного дiлового документообiгу та ставить пiд сумнiв оригiнальнiсть написаного документу.
Позивачем не оскаржувалися дії (бездіяльність) відповідача щодо її нерозгляду чи відмова у її задоволенні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що волевиявлення позивача на звільнення з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці було вільним, чітко вираженим у заяві на звільнення від 16.06.2025, яка містила умови такого звільнення та які були погодженні начальником управління, про що був виданий спірний наказ. Зміст оскаржуваного наказу відповідає умова звільнення, які визначені позивачем у заяві на звільнення. Звільнення позивача відбулося за згодою сторін, тобто з підстави, передбаченої ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Відтак, враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного наказу та поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем порядку звільнення з посади державної служби, що, на думку позивача, робить таке звільнення незаконним, а саме не виконання вимог статті 47 Кодексу законів про працю України, оскільки їй не було видано копії наказу про звільнення, а також не внесено належних записів про звільнення до трудової книжки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 9-1 Закону України «Про державну службу» визначено порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Так, доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення
Суд зауважує, що згідно з абзацом 2 пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 днем звільнення вважається останній день роботи.
Як вбачається із Акту, складеного 18.06.2025 о 16 год.45 хв завідувачем сектору з питань обліку проходження державної служби у Одеській та Херсонській областях відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Данчук Юлією Юріївною, головним спеціалістом сектору з питань обліку проходження державної служби у Одеській та Херсонській областях відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Сербіною Наталією Геннадіївною та головним державним інспектором відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Медюк Валентином Миколайовичем, 18.06.2025 з метою ознайомлення з наказом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.06.2025 №509/ПД-К «Про звільнення ОСОБА_1 » та вручення їй завіреної належним чином копії наказу з 16 год. 27 хв. по 16 год. 45 хв. головний державний інспектор відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Баєва Ю. О. була відсутня на робочому місці у зв'язку з чим ознайомлення унеможливлюється.
Окрім того, судом встановлено, що копія наказу про звільнення, копія зазначеного вище Акту та інших документів 18.06.2025 були надіслані відповідачем цінними листами на адресу реєстрації та місця фактичного проживання позивача, які остання підтвердила в судовому засіданні, проте не були отримані позивачем.
Також, на виконання вимог ст.9-1 Закону України «Про державну службу та Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку, затвердженого Постаново Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, 18 червня 2025 року об 19:15 в месенджер WhatsApp на номер телефону 0950563271, зазначений в особовій справі, звільненому головному державному інспектору відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області Баєвій Ю.О. направлено засвідчену належним чином копію наказу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.06.202 № 509/ПД-К «Про звільнення ОСОБА_1 », про що 18.06.2025 о 19 год 15 хв був складений протокол, підписаний головним спеціалістом сектору з питань обліку проходження державної служби у Одеській та Херсонській областях відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Наталією Сербіною, Завідувачем сектору з питань обліку проходження державної служби у Одеській та Херсонській областях відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Юлією Данчук та Начальником відділу управління персоналом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Вікторією Корінною.
Враховуючи викладене, суд погоджується із твердженням відповідача про те, що ним здійснено всі можливі дії щодо вручення позивачу копії Наказу про звільнення від 16.06.2025 № 509/ПД-К.
Враховуючи вжиті відповідачем заходи щодо вручення позивачу Наказу про звільнення від 16.06.2025 № 509/ПД-К, та положення ч.4 ст. 9-1 Закону України «Про державну службу», наказ про звільнення вважається таким, що доведений до відома позивача на п'ятий календарний день з моменту відправлення, тобто 23.06.2025.
Відтак, твердження позивача про порушення відповідачем порядку звільнення її з державної служби в частині вручення їй копії наказу про звільнення не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.
Таким чином, вимога про визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу від 16.06.2025 №509/ПД-К з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області 18 червня 2025 року у зв'язку з порушенням передбаченої законодавством процедури звільнення є необгрунтованою, та не підлягає задоволенню судом.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, дослідивши встановлені обставини справи, надані сторонами докази та доводи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду справи відповідачем доведено правомірність наказу від 16.06.2025 №509/ПД-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці у промисловості та соціально-культурній сфері управління інспекційної діяльності в Одеській області та дій, пов'язаних із таким звільнення.
Відтак у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Судові витрати не розподіляються.
На підставі вкладеного, керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, код ЄДРПОУ 44742194, адреса: вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА
.