Справа № 420/12366/25
15 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.01.2024 року № 1645/03-16 в частині про відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи протягом серпня 1979 року - грудня 2001 року, отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1998 по 17.05.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.08.1979 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку, заповнення та збереження роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення та зберігання його трудової книжки.
Не належне ведення, або не збереження оригіналу документу, не може позбавити Позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № ЕС48337/25 від 16.05.2025 року), посилаючись на те, що оскільки, трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58, а саме титульному аркуші трудової книжки не зазначено повну дату народження особи, то Головне управління не може зарахувати періоди роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 31.08.1979, до страхового стажу. Інших документів, що підтверджує стаж роботи Позивачем при подачі заяви на призначення пенсії не надавалося. До того ж, період роботи Позивача з 23.04.2001 по 26.12.2001 відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Отже, правові підстави для зарахування спірних періодів роботи Позивача до страхового стажу у Головного управління відсутні.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/12366/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 22.01.2024 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області з заявою про призначення пенсії за віком. 26.11.2024 року Позивач звернулася до Пенсійного фонду України через електронний кабінет. 03.12.2024 за вих №23805/03-16 Позивач отримала лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, що містив Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській про відмову у призначенні пенсії за віком від 03.12.2024 № 213150003678 (копія додається). Підставами для відмови в призначенні пенсії за віком згідно із оскаржуваним рішенням (крім іншого) стало те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи протягом серпня 1979 року - грудня 2001 року, отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1998 по 17.05.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.08.1979, оскільки на титульному аркуші трудової книжки не зазначено повну дату народження особи. Позивач змушена звернутися до суду для захисту своїх законних прав та інтересів
Так, на думку суду, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Як вже встановлено судом, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог означеної норми Закону №1058-IV.
Проте, рішенням № 213150003678 від 03.12.2024 відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу
За змістом цього рішення, до страхового стажу не було зараховано період роботи: - протягом серпня 1979 року - грудня 2001 року, отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1998 по 17.05.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.08.1979, оскільки на титульному аркуші трудової книжки не зазначено повну дату народження особи. Крім того, за період роботи з 23.04.2001 по 26.12.2001 відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу, суд входить із того,
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов'язані пред'являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2). У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність (п.2.2). Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами), та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (п.2.10). Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей (п.2.11).
Аналізуючи приписи Інструкції №162, суд зазначає, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Разом із тим, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
При цьому, суд наголошує, що визначені відповідачем обставини не можуть слугувати відмові у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу, оскільки позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.
Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні.
Більш того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Враховуючи вищезазначене, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, нормативно-правовими актами не передбачено визнання трудової книжки недійсною в разі виявлених помилок.
Щодо спірного періоду роботи позивача з 23.04.2001 по 26.12.2001, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до абзацу першого ч. 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» установлено, що починаючи з 1 липня 2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 за даними системи персоніфікованого обліку. Отже, страховий стаж за період до 01.07.2000 обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування. Поряд з цим, страховий стаж за період після 01.07.2000 обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004.
Пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії.
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону ( частина 1 статті 15 Закону №1058-IV)
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії особи проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де вона працює, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, відтак наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17.
У той же час, внаслідок невнесення відповідних відомостей на виконання роботодавцем обов'язку по сплаті страхових внесків у систему реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи у вищезгаданий період.
Суд враховує, що наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення та здійснення пенсійних виплат. У свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Як вже встановлено судом, період роботи позивача з 23.04.2001 по 26.12.2001 підтверджується записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Згідно приписів ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу врегульовано ст. 134 КАС України.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
На підтвердження витрат, ОСОБА_1 наданий укладений з адвокатом Ковальчук Іриною Миколаївною договір про надання правової (правничої) допомоги від 08.04.2025 року, згідно якого вартість послуг (розмір винагороди) становить 10 000 грн. Позивачем сплачені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 14.04.2025 року.
Проаналізувавши зміст поданої заяви, дослідивши матеріали справи, співставивши наведені позивачем аргументи із категорією цієї справи, вивчивши позицію відповідачів які заперечують проти стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає заявлену до стягнення суму співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а тому витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295, КАС України, суд
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.01.2024 року № 1645/03-16 в частині про відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи протягом серпня 1979 року - грудня 2001 року, отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1998 по 17.05.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.08.1979 року;
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. МОРЕХІДНА, БУДИНОК 1, м. Миколаїв, 54008 код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. МОРЕХІДНА, БУДИНОК 1, м. Миколаїв, 54008 код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 15.09.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю. В. у відпустці, у період з 30.05.2025 року по 27.06.2025 року, з 15.08.2025 року по 22.08.2025 року, а також на лікарняному з 07.07.2025р. по 08.08.2025 р. включно.
Суддя Ю.В. Харченко
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.