Справа № 420/6358/25
15 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області від 30.12.2024 року №101650002268 про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 23.12.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.07.1982 по 05.07.1985 та з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1991 по 20.11.1991, з 10.04.1992 по 20.11.1992, з 10.04.1993 по 20.11.1993, з 10.04.1994 по 01.11.1994, з 01.04.1999 по 01.11.1999, та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням довідки ПП «БФ «Таврія»» про заробітну плату від 20.01.2022 року №148 та довідки ПП «БФ «Таврія»» про заробітну плату від 20.01.2022 року №149, починаючи з 23.12.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 23.12.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.12.2024 року №101650002268 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу.
Разом з тим, позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та вважає його протиправними, з огляду на що звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду по справі №420/6358/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Відповідачам запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Під час розгляду справи від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що під час розгляду поданих Позивачем документів Головним управлінням було встановлено, що вік позивача - 63 роки 11 місяців, його страховий стаж складає 17 років 09 місяців 07 днів. На підстави заяви та наданих документів Головним управління 30.12.2024 року було винесено рішення №101650002268 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 28 років. З наведеного вбачається, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV. Представником відповідача окремо зазначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. На підставі Закону №1058-ІV, рішенням Головного управління від 30.12.2024 року №101650002268 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи - 28 років. Щодо незарахованого періоду роботи з 12.07.1982 по 05.07.1985 представник відповідача зазначив, що оскільки позивачем не зазначено у заяві про призначення (не призначення) пенсії в іншій державі, у Головного управління були відсутні підстави для врахування спірного періоду. Також представник відповідача зазначив, що враховуючи те, що запис в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не підтверджені у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи, печаткою та не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік, немає підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1992 по 20.11.1992.
Під час розгляду справи від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області до суду також надійшов відзив, з якого вбачається, що другий відповідач позов також не визнає та зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначені пенсії за віком №101650002268 від 30.12.2024 року є правомірним.
Ухвалою суду від 21.03.2025 року провадження у справі №420/6358/25 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та в подальшому поновлено ухвалою суду від 09.04.2025 року.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
23.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви він додав копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.03.1979 року, зі змісту якої вбачається, що позивач працював, зокрема, але не виключно, у наступні періоди:
з 12.07.1982 по 05.07.1985 - на посаді вантажника 1-го району у Мурманському морському торгівельному порті (записи №5-10);
з 10.04.1990 по 30.10.1990 - робота у колгоспі ім. Кірова (записи №18-19);
з 10.04.1992 по 20.11.1992 - робота у колгоспі «Таврія» (записи №20-21);
з 10.04.1991 по 20.11.1991 - робота у колгоспі «Таврія» (записи №22-23);
з 10.04.1993 по 20.11.1993 - робота у колгоспі (записи №24-25);
з 10.04.1994 по 01.11.1994 - робота у колгоспі (записи №26-27);
з 01.04.1999 по 01.11.1999 - на посаді бригадира овочів у колгоспі КСП «Таврія» (записи №30-31).
Також було заяви було додано довідки №148 та №149 від 20.01.2022 року про заробітну плату для обчислення пенсії, видані на ім'я позивача приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія». Вказано, що зазначені довідки видані на підставі особових рахунків за 1991-1995 роки та 1996-1999 роки.
Крім того, було долучено довідку №150 від 20.01.2022 року, видану на ім'я позивача приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія», про те, що позивач дійсно працював в колгоспі «Таврія» за період 1991-1999 років. Додатково надавалась довідка №151 від 20.01.2022 року, видана приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія», про те, що колгосп «Таврія» 26.02.1994 року реорганізовано в КСП «Таврія», а з 22.01.2000 року реорганізовано в СВК «Таврія» (далі - колгосп «Таврія»), а також акт прийому-передачі рахунків колгоспу «Таврія», КСП «Таврія» та СВК «Таврія» на зберігання в ПП «БФ «Таврія» від 26.12.2006 року (було прийнято на зберігання особі рахунки з 1949 року по 2006 рік).
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розподілено на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийнято оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №101650002268 від 30.12.2024 року у зв'язку з відсутністю страхового стажу в розмірі 21 вік. У рішенні було зазначено, що відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року но 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років, тоді як страховий стаж заявника складає - 17 років 09 місяців 07 днів.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.03.1979 року, а саме:
з 12.07.1982 по 05.07.1985, оскільки заявником не зазначено у заяві про призначення (не призначення) пенсії в іншій державі;
з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1992 по 20.11.1992 періоди роботи у колгоспах, оскільки відсутні довідки про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Необхідно надати уточнюючі довідки про членство в колгоспі та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві на підставі первинних документів за час виконання;
з 10.04.1991 по 20.11.1991, оскільки відсутня назва підприємства, куди був прийнятий заявник, та відсутня печатка підприємства на звільненні;
з 10.04.1993 по 20.11.1993, з 10.04.1994 по 01.11.1994, оскільки відсутня назва підприємства, куди був прийнятий заявник;
з 01.04.1999 по 01.11.1999, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні;
з 15.03.2000 по 31.12.2003 період ведення підприємницької діяльності згідно витягу з ЄДР, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків;
з 01.01.2004 по 31.01.2016 період ведення підприємницької діяльності згідно витягу з ЄДР, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України;
з 01.04.2022 по 31.12.2022, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України;
з 01.01.2023 по 30.11.2024, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України.
Також заявником надано довідку про стаж роботи з 1991 по 1999 ПП «БФ «Таврія» від 20.01.2022 року №150, та довідки про заробітну плату від 20.01.2022 року №148 та №149, які не є підтвердженими первинними документами. Вищезазначені періоди потребують перевірки.
Разом з тим, як вбачається з адміністративного позову, позивач оскаржує виключно наступні періоди, які не були зараховані до його трудового стажу, а саме: з 12.07.1982 по 05.07.1985, з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1991 по 20.11.1991, з 10.04.1992 по 20.11.1992, з 10.04.1993 по 20.11.1993, з 10.04.1994 по 01.11.1994, з 01.04.1999 по 01.11.1999, а також незарахування довідки ПП «БФ «Таврія»» про заробітну плату від 20.01.2022 року №148 та довідки ПП «БФ «Таврія»» про заробітну плату від 20.01.2022 року №149.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч.2 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно ч.1 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п'ята статті 45 Закону №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі - Порядок №22-1) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Так, порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР №310 від 21.04.1975 року (чинні на час розгляду справи) (далі - Положення).
Відповідно п.п.1-2 Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Положень).
Згідно з пунктом 6 Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (п.13 Положень).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основними документами, що підтверджують стаж роботи в даній справі є трудова книжка та трудова книжка колгоспника. Проте, якщо у таких трудових книжках не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно ст.1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За ч.2 ст.56 Закону №1788 при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно роз'яснень Міністерства соціального забезпечення України №17 від 17.05.1992 року «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»» при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4.
Отже, до стажу роботи зараховується робота на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. У випадку, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, при обчисленні стажу роботи в колгоспі враховується час роботи за фактичною тривалістю.
В оскаржуваному рішенні пенсійний орган зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1992 по 20.11.1992 у колгоспах, оскільки відсутні довідки про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Також зазначено, що заявнику (позивачу) необхідно надати уточнюючі довідки про членство у колгоспі та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Судом за час розгляду справи встановлено, що позивач з 10.04.1990 по 30.10.1990 працював у колгоспі ім. Кірова, а з 10.04.1992 по 20.11.1992 - у колгоспі «Таврія», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Разом з тим, позивачем до пенсійного органу було також надано довідки №148 та №149 від 20.01.2022 року про заробітну плату для обчислення пенсії, видані приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія». Вказано, що зазначені довідки видані на підставі особових рахунків за 1991-1995 роки та 1996-1999 роки. Крім того, заявником також було надано довідку №150 від 20.01.2022 року, також видану приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія», про те, що позивач дійсно працював в колгоспі «Таврія» у період 1991-1999 років із зазначенням відпрацьованого встановленого мінімуму трудової діяльності.
Судом встановлено, що позивачем до пенсійного органу було надано уточнюючу довідку, яка містить відомості про членство позивача в колгоспі, а також про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві (№150 від 20.01.2022 року). Представниками відповідачів за час розгляду справи не було зазначено підстав неврахування довідки №150 від 20.01.2022 року, виданої приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія».
Варто зазначити, що відомості, зазначені в довідці №150 від 20.01.2022 року про трудовий стаж позивача, повністю збігаються з відомостями, зазначеними у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Суд повторно зауважує, що враховуючи вищевказані законодавчі приписи, основними документами, що підтверджують стаж роботи в даній справі є трудова книжка та трудова книжка колгоспника.
Водночас, в оскаржуваному рішенні пенсійного органу не зазначено, а у відзивах територіальними органами Пенсійного фонду України детально не обґрунтовано, на яких законодавчих підставах періоди роботи з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1992 по 20.11.1992 у колгоспі не зараховані до страхового стажу позивача, враховуючи той факт, що вказані відомості в уточнюючій довідці №150 від 20.01.2022 року, повністю збігаються із записами, наявними у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
У даному випадку в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться всі необхідні відомості про спірний період роботи позивача колгоспі «Таврія», що охоплений архівною довідкою №150 від 20.01.2022 року, виданої приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія». Вказані відомості у трудовій книжці є чіткими та не мають виправлень.
Крім того, стороною відповідачів за час розгляду справи не було надано до суду жодних доказів, які б спростовували факт виконання робіт позивачем у спірний період у колгоспі «Таврія», або свідчили б про наявність обґрунтованого сумніву у тому, що довідка №150 від 20.01.2022 року, видана приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія», є підробленою.
Зазначені обставини, на думку суду, свідчать про прояв відповідачем надмірного формалізму при неврахуванні пенсійним органом спірного періоду до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини наголошує, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
За таких умов, на думку суду, відповідач діяв неправомірно при неврахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи у колгоспі «Таврія» відповідно до відомостей, наявних у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідці №150 від 20.01.2022 року, виданої приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія», а саме з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1992 по 20.11.1992.
Що стосується незарахування періодів роботи до страхового стажу позивача з 10.04.1991 по 20.11.1991, 10.04.1993 по 20.11.1993, 10.04.1994 по 01.11.1994 та 01.04.1999 по 01.11.1999, суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом з оскаржуваного рішення, пенсійний орган не зарахував позивача наступні періоди роботи до його страхового стажу, а саме з 10.04.1991 по 20.11.1991, оскільки відсутня назва підприємства, куди був прийнятий заявник, та відсутня печатка підприємства на звільненні; з 10.04.1993 по 20.11.1993, з 10.04.1994 по 01.11.1994, оскільки відсутня назва підприємства, куди був прийнятий заявник; з 01.04.1999 по 01.11.1999, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні.
Тобто, вказані періоди не зараховані до страхового стажу позивача через відсутність у трудовій книжці позивача певних відомостей про його роботу.
Суд зазначає, що до 1993 року була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 20.06.1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно п.1.1 Інструкції №162 що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників державних, кооперативних та громадських підприємствах, установах та організаціях, які пропрацювали понад п'ять днів, у тому сезонних та тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.2 Інструкції №162 встановлено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5 Інструкції №162).
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).
За п.1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 Інструкції №58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції №58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Враховуючи вищевказане суд доходить висновку, що відповідач діяв неправомірно при неврахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 10.04.1991 по 20.11.1991, 10.04.1993 по 20.11.1993, 10.04.1994 по 01.11.1994 та 01.04.1999 по 01.11.1999 відповідно до відомостей, наявних у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Що стосується незарахування пенсійним органом періоду з 12.07.1982 по 05.07.1985 до страхового стажу, оскільки заявником не зазначено у заяві про призначення (не призначення) пенсії в іншій державі, суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом за час розгляду справи, позивач з 12.07.1982 по 05.07.1985 працював на посаді вантажника 1-го району у Мурманському морському торгівельному порті, що підтверджується відомостями трудової книжки.
Згідно ч. 2 ст. 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, укладеної між Україною і РФ, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і РФ, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (тобто, з 14.01.1993 року).
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.
Аналізуючи вищезазначене, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, а стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» України вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Вищевказана постанова КМУ №1328 від 29.11.2022 року набрала чинності 02.12.2022 року.
Згідно ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно постанови Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
В даному випадку суд зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Крім того, згідно пп. 2 п. 2.1 розділу 2 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Згідно п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З цього приводу суд зазначає, що у наданій позивачем трудовій книжці серії НОМЕР_1 містяться необхідні записи про його роботу у період з 12.07.1982 по 05.07.1985 на посаді вантажника 1-го району у Мурманському морському торгівельному порті.
Крім того, відповідачами не було надано до суду жодних доказів, які б спростовували факт того, що позивач працював на посаді вантажника 1-го району у Мурманському морському торгівельному порті, або докази, які б свідчили про наявність обґрунтованого сумніву у тому, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 зазначені недостовірні відомості.
За таких умов, на думку суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області діяло неправомірно при неврахуванні до страхового стажу позивача період його роботи з 12.07.1982 по 05.07.1985 на посаді вантажника 1-го району у Мурманському морському торгівельному порті.
Щодо неврахування пенсійним органом довідок про заробітну плату від 20.01.2022 року №148 та №149, оскільки вони не підтвердженими первинними документами, суд зазначає наступне.
Згідно абз.1 ч.1 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Статтею 27 Закону №1058-IV передбачений порядок визначення розміру пенсії за віком.
Відповідно до абз.4 ч.1 ст.40 Закону №1058-IV для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Згідно ч.4 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
При цьому, відповідно до ч.4 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до п.п.3 п.2-1 Порядку №22-1 за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Зміст зазначених норм права свідчить, що роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у відповідних первинних документах за відповідний період. При цьому, єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Аналогічний правовий висновок був зазначений у постановах Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі №539/2726/16-а та від 05.03.2020 року у справі №539/3234/16-а.
Як було встановлено судом вище, до пенсійного органу заявником надавались довідки №148 та №149 від 20.01.2022 року про заробітну плату для обчислення пенсії, видані приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія». Також було надано довідку №150 від 20.01.2022 року, видану приватним підприємством «Багатопрофільна фірма «Таврія» про те, що позивач дійсно працював в колгоспі «Таврія» за період 1991-1999 років. Вказано, що зазначені довідки видані на підставі особових рахунків за 1991-1995 роки та 1996-1999 роки.
Водночас, судом також встановлено, що в матеріалах справи міститься лист Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області «Про неможливість проведення перевірок по особі ОСОБА_1 » від 08.01.2025 року (адресований Головному управлінню Пенсійного фонду України в Київській області), з якої вбачається, що 26.12.2024 року було сформовано автозапит щодо проведення перевірок довідок про заробітну плату для обчислення пенсії від 20.01.2022 року за №148 та №149. Водночас, оскільки первинні документи знаходяться на тимчасово окупованій території (приватне підприємство «Багатогалузева фірма «Таврія», яке видало вищевказані довідки, знаходиться на території, яка включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією), тому провести перевірки вищевказаних довідок наразі немає можливості.
Тобто, оскільки підприємство, яким було виготовлено вищевказану довідку, знаходиться на території, яка включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, то у пенсійного органу була відсутня можливість перевірити первинні документи, на підставі яких видано довідки від 20.01.2022 року за №148, №149 та №150.
Разом з тим, як вже було зазначено судом вище, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
З цього приводу суд зазначає, що позивач об'єктивно не може нести відповідальність за обставини, які наразі є перешкодою для проведення перевірки первинних документів, на підставі яких видані уточнюючі довідки щодо страхового стажу заявника.
Крім того, суд повторно зауважує, що пенсійний орган в даному випадку мав першочергово врахувати відомості, наявні у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , які свідчать про роботу позивача в колгоспі «Таврія» за період 1991-1999 років. Відомостей, які спростували б вищевказане твердження за роботу позивача в колгоспі «Таврія» у спірний період, стороною відповідачів до суду не надано.
Враховуючи вищевказані обставини, пенсійним органом було необґрунтовано не враховано надані заявником довідки про заробітну плату від 20.01.2022 року №148 та №149 для обчислення розміру пенсії.
Суд при вирішенні справи також виходить із того, що зазначене рішення пенсійного органу є актом індивідуальної дії.
На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям повноти та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов'язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Підсумовуючи вищезазначеного суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення від 30.12.2024 року №101650002268 про відмову у призначенні пенсії за віком, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З огляду на встановлені обставини у справі №420/6358/25 суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 12.07.1982 по 05.07.1985 та з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1991 по 20.11.1991, з 10.04.1992 по 20.11.1992, з 10.04.1993 по 20.11.1993, з 10.04.1994 по 01.11.1994, з 01.04.1999 по 01.11.1999, врахувавши довідки ПП «БФ «Таврія» від 20.01.2022 року №148 та №149 для обчислення розміру пенсії, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
В іншій частині позовні вимоги зобов'язального характеру задоволенню не підлягають з вищенаведених мотивів.
Висновки про те, що дії зобов'язального характеру щодо розгляду питання про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого судового з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань, оскільки саме зазначеним суб'єктом владних повноважень було прийнято протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №101650002268 від 30.12.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 12.07.1982 по 05.07.1985 та з 10.04.1990 по 30.10.1990, з 10.04.1991 по 20.11.1991, з 10.04.1992 по 20.11.1992, з 10.04.1993 по 20.11.1993, з 10.04.1994 по 01.11.1994, з 01.04.1999 по 01.11.1999, врахувавши довідки ПП «БФ «Таврія»» про заробітну плату від 20.01.2022 року №148 та №149 для обчислення розміру пенсії, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).
Суддя О.В. Білостоцький