16 вересня 2025 р. № 400/4571/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 року по 08.04.2025 року включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 року по 08.04.2025 року у сумі 433 051 гривня 36 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При виключенні зі списків особового складу позивачці не було виплачено індексацію індексацію-різницю. 09.04.2025 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/7180/24 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 190768/70 грн. Позивачка вважає, що у неї виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду із даною позовною заявою.
Ухвалою від 12.05.2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
20.05.2025 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову відповідач послався на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюються. Також, відповідач зазначає, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Тобто механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений, цей механізм має свої відмінності, а тому доводи Позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними. Також відповідач звернув увагу суду на те, що позивач своїм правом, передбаченим абзацом 3 пункту 242 Положення № 1153/2008, не скористалася. Під час проходження служби, після звільнення у 2023 році, аж до 2024 року у позивача не виникало протиріч щодо нарахування грошового забезпечення, який проходив службу у період з 28.02.2015 по 12.09.2023.
Ухвалою від 09.07.2025 суд витребував у відповідача належним чином засвідчені докази (довідки тощо) із зазначенням грошового забезпечення позивачки за останні два місяці, що передували звільненню; її середньоденного грошового забезпечення, а також відомості про грошове забезпечення, нараховане та виплачене позивачу при звільнені.
Вимоги ухвали виконані відповідачем своєчасно і належним чином.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2015 по 12.09.2023, що визнається сторонами, і, отже, є встановленим.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12.09.2023 №255 позивач була виключена зі списків особового складу військової частини. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2054 у справі №400/7180/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 року по 12.09.2023 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 рішення суду змінено, зокрема, абзац п'ятий резолютивної частини рішення викладено у такій редакції: «зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078».
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/7180/24 на розрахунковий рахунок позивача 09.04.2025 було зараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 190718,70 грн.
При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати сум грошової індексації.
Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку, позивач звернулася із вказаним позовом до суду.
Релевантними до цієї справи джерелами права є такі.
Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі -Порядок №100) передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як вже встановлено судом, позивача було виключено із списків особового складу НОМЕР_1 12.09.2023. Між тим, розрахунок на виконання судового рішення в частині нарахування і виплати індексації грошового забезпечення проведено лише 09.04.2025.
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 12.09.2023 по 09.04.2025 є протиправною.
Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 12.09.2023 по 09.04.2025, суд враховує наступне.
Відповідно до довідки відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення, становить 1569,03 грн.
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 12.09.2023 по 09.04.2025 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 185 календарних днів.
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 290270,55 грн. (1569,03 грн. х 185 календарних днів).
Зазначені вище висновки щодо відсутності у суду повноважень щодо зменшення середнього заробітку за період після 19.07.2022, узгоджуються з практикою Верховного Суду. Зокрема, така позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 22.05.2025 по справі № 420/18799/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 року по 08.04.2025 року включно.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 року по 08.04.2025 року у сумі 290270 гривень 55 копійок.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко