про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 вересня 2025 року м. Київ № 320/24836/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якому просить суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 12977,99 грн інфляційних збитків, 3071,00 грн 3% річних, а всього 16048,99 гр. (шістнадцять тисяч сорок вісім гривень, 99 копійок).
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі з огляду на таке.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси та просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 5, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, способи захисту порушеного права та межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Водночас, у відповідності до норм ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що даний спір фактично стосується виплати компенсаційних втрат внаслідок несвоєчасного виконання постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2011 року по справі №2-а-6461/2011 (прострочення виплати), яке було виконано органом казначейської служби 26.05.2023 р.
Тобто, із наведеного суд приходить до висновку, що оскільки відповідач погасив борг за виплатами на виконання рішення суду, даний спір стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати коштів (відшкодування шкоди).
Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача у цивільних правовідносинах, а тому виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Тобто, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Також і за приписами ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі N 676/1557/16-ц, від 03.04.2019 р. у справі N 750/1668/17 та від 04.03.2020 р. у справі N 757/63985/16, а також у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 р. у справі N 204/885/21.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що даний спір стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, тобто позовні вимоги пов'язані із відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір, тому такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.
Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 р. у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви N 29458/04, N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v.Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст. ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/24836/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення коштів.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копію позовної заяви залишити в суді.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.