15 вересня 2025 року (16:30)Справа № 280/5952/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бул.Центральний, буд.27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
09.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача від 01.07.2025, що пов'язані з відмовою у реєстрації місця проживання (перебування) позивача за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі пп.5 п.35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265;
зобов'язати відповідача зареєструвати місце проживання (перебування) позивача за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач відмовив позивачу у реєстрації місця проживання, оскільки відсутня згода співвласників житла на реєстрацію. Зазначає, що дружині позивача належить 11/15 частин у праві спільної власності та посилається на ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».
Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, згода інших співвласників є обов'язковою, проте позивач на надав необхідні документи, а саме згоду всіх співвласників. Тому підстави для реєстрації місця проживання позивача - відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Між позивачем та ОСОБА_2 21.08.2018 зареєстрований шлюб (а.с.9).
Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, дружина позивача є власницею 11/15 часток житлового будинку, на підставі договору міни від 19.06.2025 (а.с.10-15).
01.07.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою №798-06.4-15 про реєстрацію місця проживання (перебування), проте відповідач відмовив у реєстрації місця проживання, оскільки відсутня згода співвласників житла на реєстрацію місця проживання, що є порушенням пп. 5 п. 35 Порядку (а.с.7-8).
Не погодившись із відмовою у реєстрації місця проживання, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (далі - Закон № 1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У статті 3 Закону № 1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
01.12.2021 набув чинності Закон України від 05.11.2021 №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX), яким урегульовані відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
За змістом статті 2 Закону №1871-IX, декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1871-IX декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
У силу частини шостої статті 5 Закону № 1871-IX, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
За змістом частини 1 статті 9 Закону № 1871-IX у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; (...); 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України) (ч. 2 ст. 9 Закону № 1871-IX).
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №1871-IX, у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 9 Закону №1871-IX).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 1871-IX особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
У силу п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 1871-IX, орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі.
Водночас, пунктом 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 (надалі - Порядок), для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8; 2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування); (...) 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них; (...).
Відповідно до підпункту 3 пункту 87 Порядку, орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності відмови органу реєстрації в реєстрації місця проживання позивача з огляду на не надання разом із заявою про реєстрацію згоди співвласника житла.
На підставі системного аналізу наведених вище положень частини другої статті 9, частини першої статті 11 Закону № 1871-IX, підпункту 5 пункту 35 Порядку, суд зазначає, що від особи вимагається надання разом із заявою про реєстрацію місця проживання документів, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі.
Суд зауважує, що згода на реєстрацію місця проживання позивача надана лише його дружиною. Проте, дружина позивача є співвласницею 11/15 частки житлового будинку. Згода інших співвласників відсутня. Позивач зазначає про відсутність інформації про власників 4/15 часток житла у Реєстрі.
Отже, позивач при подачі документів на реєстрацію місця проживання за адресою не надав згоди на реєстрацію місця проживання всіх співвласників.
Суд зазначає, що нормами спеціального законодавства у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб не передбачено винятків на випадок відсутності інформації про співвласників у Реєстрі.
Натомість суд зауважує, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запрацював в Україні 1 січня 2013 року. Цей єдиний реєстр замінив попередні системи обліку прав на нерухомість, а право власності, відповідно до закону, виникає саме з моменту його державної реєстрації. При цьому, якщо особа має правовстановлюючі документи на нерухомість, але не вчиняла жодних правочинів після 1 січня 2013 року, то інформація про права власності у реєстрі відсутня.
Відтак, відсутність у Реєстрі інформації про співвласників 4/15 часток житлового будинку не означає, що такі співвласники відсутні взагалі. Це свідчить про те, що особи не вчинили відповідних дій для реєстрації належної їм власності.
Відповідно до частини 1 статті 182 статті Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною 1 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відтак, реєстрація місця проживання членів сім'ї співвласника здійснюється за згодою співвласників житла, як єдиного об'єкта нерухомого майна, єдиного житлового приміщення. Зазначена згода не вимагається лише при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників.
Пунктом 87 Порядку встановлено, що орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/ реєстрацію місця проживання);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;
3) особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (крім випадку, передбаченого пунктом 53 цього Порядку), або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно відмовлено у реєстрації місця проживання, адже позивач не виконав вимоги закону та не надав органу реєстрації згоду співвласників на проведення цих дій.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року справі № 420/14889/21. Так, Суд виснував, що при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, згода інших співвласників є обов'язковою, а здійснення реєстрації місця проживання особи без надання згоди всіх співвласників є порушенням їхніх прав відповідно до частини першої статті 358 Цивільного кодексу України і пункту 18 Правил №207.
Ураховуючи викладеного вище, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи, що у задоволенні вимог позову відмовлено, підстави для присудження на користь позивача понесених при розгляді справи судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бул.Центральний, буд.27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.09.2025.
Суддя Ю.В. Калашник