16 вересня 2025 року Справа № 280/5271/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7 м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком, згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 083850026060 від 23 травня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року, із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки, починаючи з 15 травня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 травня 2025 року позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Водночас, спірним рішенням у призначенні пенсії відмовлено з посиланням на недосягнення пенсійного віку 55 років, встановленого частиною 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 лютого 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки вважає, що набула право на пільгову пенсію на умовах, визначених Законом України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15), при досягненні віку 50 років. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 25 червня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області).
03 липня 2025 року третя особа подала пояснення, в яких заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 15 травня 2025 року позивач звернулася за місцем реєстрації до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1) підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 15 травня 2025 року та винесення відповідного рішення, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Вказаним управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 23 травня 2025 року № 083850026060. Після винесення зазначене рішення надійшло до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та в подальшому долучено до матеріалів відмовної електронної пенсійної справи позивача. Відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку передбаченого частиною 2 статті 114 Закону № 1058-IV. Отже, рішення про відмову в призначення пенсії позивачу було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України. Позовні вимоги, на думку третьої особи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні позову.
14 липня 2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку, який з урахуванням положень частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV становить 55 років. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
У період з 06 серпня 2025 року по 07 вересня 2025 року суддя перебував у щорічній оплачуваній відпустці.
На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.
15 травня 2025 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23 січня 2020 року.
За принципом екстериторіальності заява позивача від 15 травня 2025 року розглянута ГУ ПФУ в Житомирській області.
За результатами розгляду заяви позивача та поданих документів ГУ ПФУ в Житомирській області прийнято рішення від 23 травня 2025 року № 083850026060 про відмову в призначенні позивачу пенсії.
За змістом рішення зазначено, що вік заявниці становить 50 років. Страховий стаж заявниці становить Страховий стаж позивача становить 20 років 3 місяці (з урахуванням кратності 37 років 09 місяців 2 дні), Пільговий стаж по Списку № 2 з урахуванням кратності 24 роки 05 місяців 16 днів.
Відповідно до пункту 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію на роботах із шкідливими і важкими умовами за Списком № 2 мають право працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 відмовлено, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.
Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з даним позовом.
У даній справі спірним є питання щодо пенсійного віку, при досягненню якого позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2: позивач вважає, що має право на такий вид пенсії після досягнення віку 50 років на умовах, передбачених п. “б» статтею 13 Закону №1788-XII, а відповідач стверджує, що пенсійний вік для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначається пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV і становить 55 років. При цьому, достатність наявного у позивача страхового та пільгового стажу для призначення пільгової пенсії відповідачем визнається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 досліджувала питання конкуренції норм Закону №1058-IV та Закону № 1788-XII при визначенні права особи на пенсію за віком на пільгових умовах.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
“На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Натомість згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23 січня 2020 року №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач до працювала повний робочий день на посадах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача, довідками про підтвердження наявного трудового стажу, розрахунком страхового стажу, проведеним відповідачем.
На час звернення із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 15 травня 2025 року позивач досягла віку 50 років, мала достатній страховий та пільговий стаж, що відповідачем та третьою особою не спростовується.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, чи пунктом 2 статті 13 Закону № 1788-XII без врахування Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 є протиправною.
Таким чином, оскільки позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “б» статті 13 Закону №1788-ХІІ після досягнення віку 50 років, суд дійшов висновку, що позов в частині призначення пенсії є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, вимоги стосовно зобов'язання відповідача здійснювати позивачу виплату пенсії за віком задоволенню не підлягають, оскільки з урахуванням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, виплата пенсії здійснюється за місцем проживання заявника (пенсіонера). В той же час, з урахуванням адреси місця проживання вказаної позивачем у позові ( АДРЕСА_1 ), органом пенсійного фонду, яким здійснюється виплата пенсії, у разі її призначення, є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке у якості відповідача позивачем при зверненні до суду із позовом не визначалось. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області в межах даної адміністративної справи за заявою позивача вирішувалось питання виключно щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, а після її розгляду матеріали заяви повернуті до органу пенсійного фонду за адресою місця проживання позивача, а саме, - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Щодо призначення пенсії позивача із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки, суд вказує, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив у призначенні їй пенсії з мотивів недосягнення останньою необхідного пенсійного віку. Отже, спору щодо застосуванням показника середньої заробітної плати на час звернення до суду немає.
Відповідач ще не ухвалював рішення щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого призначення будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, як передчасних.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі “Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач мала необхідний страховий та пільговий стаж, передбачений пунктом “б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, а єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах було не досягнення віку 55 років, що визнано судом протиправним.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах, на думку суду, є зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад, показників з шкідливими та важкими умовами праці з дати звернення за її призначенням - з 15 травня 2025 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень частини 3 статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 605,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23 травня 2025 року № 083850026060 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 15 травня 2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 вересня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов