Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2025 року Справа№200/4493/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі № 200/2583/24, за період з 06.12.2023 по 19.03.2025 але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду від 26.06.2024 по справі № 200/2583/24, за період з 06.12.2023 по 19.03.2025 але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по справі № 200/2583/24, відповідачем нараховано та виплачено грошового забезпечення.
Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Ухвалою суду від 04.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача звернув увагу, що порядок проходження служби позивача, його звільнення, а також грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, яке не регламентує порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлює дати проведення остаточного розрахунку та відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, дати проведення остаточного розрахунку, порядок здійснення остаточного розрахунку при звільненні. Також зазначає про порушення позивачем місячного строку звернення до суду.
У період з 01.09.2025 по 15.09.2025 судді Донецького окружного адміністративного суду Зеленову А.С. надана відпустка.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 15.09.2022 року по 06.12.2023.
Витягом з наказу від 15.09.2022 №262 начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) позивач призваний на військову службу та зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 з 15.09.2022 та посаду електрика - дизеліста забезпечення.
Витягом з наказу від 06.12.2023 №344 начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , з 06.12.2023 виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 07.12.2023.
Вказані обставини не заперечуються сторонами даного спору.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по справі № 200/2583/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 15.09.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення та премії, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 15.09.2022 по 20.05.2023, а також фактично виплачених за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 200/2583/24 залишено без змін.
19.03.2025, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 200/2583/24, на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 72825,12 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
На адвокатський запит представника позивача відповідач листом №09/02/484 від 08.04.2025 повідомив, що законних підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у зв'язку з порушенням строків нарахування та виплати по справі від 28.06.2024 року №200/2583/24 за період з 15.09.2022 по 19.03.2025 не має.
Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що при виплаті цієї суми відповідач повинен був також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Щодо строку звернення до суду.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу грошове забезпечення, належне при звільненні зі служби виплачено 19.03.2025, при цьому суд зазначає, що саме дата проведення остаточного розрахунку, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Крім того, 08.04.2025 відповідачем було відмовлено у здійсненні нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку.
З даним позовом позивач звернувся до суду 18.06.2025, тобто тримісячний строк звернення до суду не є пропущеним, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення є безпідставними.
Щодо суті позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) грошового забезпечення в належному розмірі.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 06.12.2023, тоді як виплату в його користь перерахованого грошового забезпечення проведено 19.03.2025.
Належні до виплати суми грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі № 200/2583/24, після чого останній звернувся до суду з позовом виплату стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата перерахованого грошового забезпечення проведена лише 19.03.2025), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 06.12.2023 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) належних при звільненні сум грошового забезпечення.
Водночас, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.12.2023.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому при звільненні.
А тому строк затримки з виплати грошового забезпечення слід рахувати з 07.12.2023.
Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.07.2025 №09/02/1040 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення за жовтень та листопад 2023 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 41622,00 грн: 20811,00 грн за жовтень 2023 року та 20811,00 грн за листопад 2023 року.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 682,33 грн (41622,00 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2023 року).
Суд встановив, що період затримки виплати з 07.12.2023 (наступний день після звільнення) по 18.03.2025 (день, що передує виплаті позивачу перерахованого грошового забезпечення) складає 467 днів.
Разом з тим, враховуючи положення частини 1 статті 117 КЗпП України (в частині обмеження строку за який має бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку шістьма місяцями), виплаті підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем за період з 07.12.2023 (наступний день після звільнення) до 07.06.2024, що становить 6 місяців або 183 дні.
При цьому підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних сум грошового забезпечення при звільненні зі служби, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 124866,39 грн (682,33 грн х 183 дні).
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні потрібно наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача у частині не нарахування та не виплати й зобов'язання такого нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то суд, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 та постановою Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 вважає, що належним способом захисту є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У вказаній постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 зазначено: «24. … питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
25. При цьому правило щодо визначення судом розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України є однаковим в обох випадках, оскільки стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.».
Отже, як вже вказано вище, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.12.2023 по 07.06.2024 у сумі 124866,39 грн.
У задоволенні решти позовних вимог в частині нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити через неналежність обраного способу судового захисту та необґрунтованість вимог щодо періоду затримки остаточного розрахунку.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за період з 12.11.2018 по 01.05.2025, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає таке.
Умови та механізм виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з цим, пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Водночас, суд зазначає, що середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією, що застосовується до відповідача за затримку розрахунку при звільненні та не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, отже, не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
З огляду на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 задоволенню не підлягає.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.05.2022 у справі № 520/11620/2020, від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.12.2023 по 07.06.2024 в сумі 124866,39 грн (сто двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 39 копійок) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скар-ги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Зеленов